За змістом п. 2.20-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, внесеним згідно з наказом Мінпраці та соціальної політики № 259/34/5 від 08.06.2001 року, фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, та фізичні особи, які використовують найману працю, пов'язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо), роблять записи до трудових книжок працівників, які працюють у них на умовах трудового договору, про прийняття на роботу та звільнення з роботи відповідно до укладених з працівниками письмових трудових договорів, шо зареєстровані в установленому порядку в державній службі зайнятості. Під час прийняття на роботу вноситься запис: "Прийнятий на роботу (далі зазначається професійна характеристика робіт) за трудовим договором (зазначаються дата та номер договору), зареєстрованим у державній службі зайнятості (зазначається повна назва центру зайнятості), при цьому у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис (дата і номер реєстрації трудового договору державною службою зайнятості: "трудовий договір (номер), зареєстрований (дата)"), а при звільненні — запис: "Звільнений з роботи (далі зазначається підстава звільнення з посиланням на відповідні статті КЗпП України)", при цьому у графі 4 зазначається дата зняття трудового договору з реєстрації державною службою зайнятості: "трудовий договір (номер) знято з реєстрації (дата)".
Унесеш фізичною особою до трудових книжок записи підтверджуються підписом посадової особи органу державної служби зайнятості, який зареєстрував трудовий договір, і засвідчуються його печаткою.
Отже, як випливає зі змісту названого пункту Інструкції, зареєстрований на його підставі органом державної служби зайнятості трудовий договір і внесений на цій підставі запис до трудової книжки працівника затверджується підписом та печаткою органу державної служби зайнятості. Однією з умов названого трудового договору є, відповідно, розмір оплати праці.
Відповідно до ст. 49 Кодексу законів про працю власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.
Питання використання печатки або штампа при здійсненні підприємницької діяльності фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності вирішує особисто залежно від специфіки його діяльності, але є випадки, коли законодавство вимагає обов'язкового використання печаток. Зокрема, коли фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності зареєструвався як платник ПДВ, на якого поширюються вимоги Закону від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" та Указу Президента від 07.08.1998 року № 857/98 "Про деякі зміни в оподаткуванні", то при заповненні такою особою податкової накладної вона повинна бути підписана особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), а також скріплена печаткою такого платника податку — продавця.
Враховуючи умови п. 2.20-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, внесення запису до трудової книжки працівника у зв'язку із укладенням із ним трудового договору не передбачає обов'язкового використання печатки фізичною особою—суб'єктом підприємництва. Отож, отримана у працедавця довідка про заробітну плату працівника не обов'язково має бути скріплена печаткою.
Спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики та Державної податкової адміністрації № 82/171 від 13.04.2000 року затверджено Порядок надання державними податковими інспекціями відомостей про доходи фізичних осіб, які звернулися за призначенням соціальної допомоги. Цей Порядок, зокрема, установлює правила заповнення та подання управліннями соціального захисту населення (відділами субсидій) запитів до державних податкових інспекцій за своїм місцезнаходженням про доходи фізичних осіб, які звернулися за призначенням соціальної допомоги. Відповіді на такі запити готуються на підставі відомостей з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів, інформаційний фонд якого поповнюється щоквартально на основі даних і відомостей, які надаються державним податковим інспекціям за ф. 2 і ф. № 8ДР.
Порядок заповнення та подання юридичними особами всіх форм власності й фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності довідки ф. № 8ДР затверджений наказом Державної податкової адміністрації від 30.12.1997 року № 473 (у редакції наказу ДПА від 06.01.1999 року № 10). Дія названого Порядку поширюється на підприємства, установи, організації усіх форм власності, включаючи Національний банк України та його установи, комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи, і фізичних осіб—суб'єктів підприємницької діяльності, які виплачують доходи фізичним особам.
У ф. № 8ДР представлені суми виплачених доходів фізичним особам у звітному кварталі (без вирахування прибуткового податку та платежів у Пенсійний фонд та в Державний фонд сприяння зайнятості населення).
Крім того, наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Пенсійного фонду України від 29.07.2002 року № 371/61 затверджено Порядок здійснення перевірок достовірності відомостей про середню заробітну плату для призначення страхових виплат та соціальної допомоги. Так, у разі виявлення розбіжностей даних персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з даними, зазначеними у довідках про середню заробітну плату та у разі відсутності даних про заробітну плату в системі персоніфікованого обліку здійснюється перевірка відомостей про заробітну плату на підставі названого Порядку.
Таким чином, управління соціального забезпечення мають можливість перевірити суми, вказані у поданій довідці про заробітну плату. Це прямо передбачено у п. 4 Методики обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги: при визначенні сукупного доходу органи, шо призначають допомогу, користуються усіма офіційними джерелами, які містять інформацію про доходи громадян, у тому числі інформацією органів державних податкових адміністрацій.
Одночасно із названими документами діє Порядок відмови в наданні державної соціальної допомоги, припинення виплати та зменшення розміру призначеної державної соціальної допомоги, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики від 19.12.2000 року № 350. У пунктах 2 та З названого нормативно-правового акта вказаний вичерпний перелік підстав, за яких у призначенні соціальної допомоги може бути відмовлено.
Відмова у наданні державної соціальної допомоги може бути оскаржена до вищого органу виконавчої влади або до суду.
Сторінку підготувала Тетяна НІКОЛАЄВА
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 34 (426)23-29 серпня 2003 р.