Хоча чинним законодавством ст. ст. 41 і 134 Кодексу законів про працю України і було визначено відповідальність керівників підприємств, установ, організацій за несвоєчасну виплату заробітної плати, але питання особистої матеріальної відповідальності керівника за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації з його вини через виплату передбаченої законодавством компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату, не було врегульовано.
З цією метою ухвалено Закон України "Про внесення змін до ст. ст. 41 і 134 Кодексу законів про працю України", що набрав чинності 08.11.2002 р. і яким внесено такі зміни:
1. У частині першій статті 41:
пункт 1 після слова "організації" доповнити словами "всіх форм власності";
доповнити частину після пункту 1 пунктом 1 — 1 такого змісту: "винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати".
2. Статтю 134 доповнити пунктом 9 такого змісту: "керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством".
Отже, з ухваленням цього Закону посилено персональну відповідальність керівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності за несвоєчасну виплату заробітної плати, що стимулюватиме їх щодо додержування вимог чинного законодавства про оплату праці й встановлений гарантованих державою розмірів мінімальної заробітної плати. Відтепер керівники нестимуть персональну відповідальність за несвоєчасну виплату заробітної плати.
Норми цього Закону дають власнику право застосовувати до керівника підприємства, який своєчасно не виплачував працівникам заробітну плату, окрім дисциплінарної, ще й матеріальну відповідальність. Це, зокрема, передбачено вищезазначеним доповненням ст. 134 КЗпП (п. 9), за яким настає повна матеріальна відповідальність керівника за збитки, завдані підприємству внаслідок витрат на компенсацію втрати частини заробітку через несвоєчасність виплати зарплати протягом певного періоду. Віднині керівник, винний у порушенні термінів виплати працівникам заробітної плати (понад один місяць), що призвело до зменшення доходу підприємства, зумовленого виплатою зазначеної компенсації, змушений буде відшкодовувати ці збитки в повному обсязі за власний рахунок. Повна персональна матеріальна відповідальність керівника (згідно з п. 9 ст. 134 КЗпП) настає за умови, що ні державний бюджет України, ні місцеві бюджети, ні юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
Законом доповнено і частину першу ст. 41 новою нормою прямої дії — умовою розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи, організації, яка дає власнику або уповноваженому ним органу право за їхньою ініціативою звільняти нерадивого керівника, якщо з його вини заробітну плату виплачують несвоєчасно або вона нараховується нижче від мінімального розміру, встановленого законом.
Внесення до трудового кодексу нових норм дає безпосередньо власнику додаткові важелі для підвищення ефективності менеджменту та прибутковості виробництва і забезпечення дотримання конституційних прав працівників на своєчасне одержання заробітної плати.
Ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, виплата її не в повному обсязі, а також інші порушення вимог законодавства про працю — тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності від п'ятнадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (один неоподатковуваний мінімум — 17 грн.).
Ст. 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективними договорами, але не рідше двох разів у місяць через проміжок часу, який не має перевищувати шістнадцяти календарних днів.
Якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим чи неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні (до настання вихідних). Заробітна плата за час відпустки має виплачуватись не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.
У разі звільнення працівника всі суми, що належать йому, виплачують у день звільнення (ст. 116 КЗпП).
У разі невиплати з вини керівництва підприємства належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, за відсутності спору про їхній розмір підприємство зобов'язане виплатити працівникові його середній заробіток за весь період затримання до дня фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП).
З 1 вересня 2001 р. набрав чинності новий Кримінальний кодекс України. Ст. 175 названого кодексу передбачено кримінальну відповідальність за невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат.
У першій частині цієї статті зазначено, що безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам більш ніж за один місяць, зроблена навмисно керівником підприємства незалежно від форми власності, карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи позбавленням права обіймати конкретні посади, чи займатись конкретною діяльністю на строк до п'яти років, чи виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати конкретну посаду чи займатись конкретною діяльністю на строк до трьох років.
Другою частиною ст. 175 Кримінального кодексу України передбачено, що безпідставна навмисна невиплата перерахованих вище виплат, якщо її вчинено внаслідок нецільового
використання коштів, призначених для виплат (заробітної плати, стипендії, пенсії та ін. установлених законом виплат), карається штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Відповіді підготував ВАСИЛЬ МОРОЗ, юрист
Інформаційно-довідкова газета ЮРИСТ КОНСУЛЬТУЄ 22/2003