Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо чинними. Вони визначають цілі та зміст законів, інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та забезпечуються правовим захистом.
Виходячи з принципу гарантування захисту конституційних прав і свобод, діяльність державних органів має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань. При цьому треба мати на увазі, що згідно зі ст. 22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними.
Оскільки Конституція України, як зазначено у ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, державні органи, розглядаючи конкретні справи, мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції та в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Прийняті рішення мають грунтуватися на Конституції та на чинному законодавстві, що не суперечить їй.
Якщо суд, розглядаючи справу, не визначився щодо відповідності Конституції України застосованого ним закону чи закону, що підлягає застосуванню в конкретній справі, він за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою має зупинити розгляд справи або звернутися з ухвалою чи постановою до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання щодо відповідності Конституції законів та інших нормативно-правових актів. На жаль, у нас немає статистики таких звернень до Конституційного Суду, що не дозволяє простежити відповідну динаміку, але ще багато питань такого роду виникає у житловій сфері.
Із метою правильного застосування норм Конституції при здійсненні правосуддя Пленум Верховного Суду постановою "Про застосування Конституції України при здійсненні правосудця" від 1 листопада 1996 р. № 9 визначив, що суд повинен безпосередньо застосовувати Конституцію у таких випадках: якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; якщо закон, що був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй; якщо правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою чи Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України; якщо укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд, розглядаючи справу, повинен застосувати тільки той закон, який грунтується на Конституції та не суперечить їй.
Конституцією визначено положення, відповідно до якого ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47 Конституції). Своєю чергою при вирішенні житлових спорів було скасовано положення про виселення в адміністративному порядку. Проте згідно з Законом № 898-ІУ від 05.06.2003 р. з 01.01.2004 р. допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише тих осіб, які самоправне зайняли жиле приміщення чи проживають у будинках, що загрожують обвалом. У проекті ЖК це положення також пропонується відновити, але застосовувати його слщ лише для зазначеної категорії осіб.
Держава взяла на себе зобов'язання щодо надання громадянам, які потребують соціального захисту, можливості отримати житло у держави та органів місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату. Це стосується, насамперед, малозабезпечених, інвалідів, ветеранів війни, осіб, які постраждали внаслідок катастрофи на ЧАЕС. Держава повинна забезпечити також наданням пільгових кредитів для спорудження житла молодим сім'ям і громадянам, які тривалий час перебувають на обліку для поліпшення житлових умов.
Конституційне положення стосовно того, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, знайшло правове закріплення у ст. 9 ЖК України, відповідно до якого житлові права громадян охороняються законом. Тому будь-яка особа не може бути неправомірно виселена чи обмежена у праві користування жилим приміщенням. Виселення допускається тільки у виняткових випадках і тільки з підстав і в порядку, передбачених законом. Перш за все, йдеться про таке використання жилих приміщень, яке суперечить умовам призначення жилого фонду чи порушує права та законні інтереси інших осіб, державних, громадських організацій.
Громадяни мають право отримання у безстрокове користування у встановленому порядку житлового приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду. Права і обов'язки громадян визначаються нормативно-правовими актами. Права і обов'язки члена кооперативу та членів його сімї, умови користування та підстави припинення користування жилими приміщеннями визначаються також статутами відповідного житлового кооперативу.
Квартири, жилі будинки, побудовані громадянами України або придбані ними на основі цивільно-правових угод, є їхньою власністю. Здійснюючи правомочності власника, вони на свій розсуд володіють, користуються і розпоряджаються житлом, їхні права і обов'язки визначаються законодавством про власність. Окрім того, щодо своєї власності вони можуть вчиняти будь-які дії, що не суперечать закону, а саме — безоплатно або за плату передавати у володіння або користування іншим особам, а також відчужувати її.
Здійснюючи свої права, власники зобов'язані не порушувати права та інтереси інших громадян, юридичних осіб і держави, не завдавати шкоди довкіллю, а також додержуватися моральних засад суспільства.
Житлові права громадян охороняються державою шляхом забезпечення існуючого правопорядку в країні в цілому. Органи державної влади і управління створюють умови для запобігання правопорушень, їх своєчасного виявлення та припинення, вживання профілактичних заходів. Із моменту порушення суб'єктивних прав на житло держава в особі її юрисдикційних органів надає правовий захист шляхом вирішення спорш, оцінюючи дії особи або іншого суб'єкта права з точки зору їх правомірності та застосовуючи юридичні санкції до правопорушників.
Особливості реалізації прав громадян на житло знайшли своє відображення і в проекті ЖК України, який розроблений на основі та на розвиток Конституції України.
Так, громадянам України, незалежно від наявності у них житла, надано право вільного вибору, відповідно до своїх потреб і можливостей, побудувати чи придбати у власність житло або одержати його у найм, оренду.
Громадянам України, які потребують поліпшення житлових умов, гарантується право: на одержання пільгового кредиту для будівництва чи придбання власного житла, або на першочергове придбання у власність житла у державному та комунальному жітловому фонді загального признаїення, чи першочерговий вступ до об'єднання забудовників багатоквартирних жилих будинків.
Окрім тою, за проектом ЖК гарантується право на житло за таких умов: забезпечення державою та органами місцевого самоврядування безоплатно чи за доступну плату, у межах встановленої норми, житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов і соціального захисту, а також інших категорій громадян, їизначених законодавством, (звичайно, при цьому виникне проблема визначення спеціального рівня, тобто розміру середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на кожного члена сімї. У цьому разі важливо, щоб не всі громадяни України потребували в майбутньому соціального захисту); надання пільгових кредитів для будівництва чи придбання власного житла громадянам, які перебувають на обліку для поліпшення житлових умов; стимулювання будівництва, реконструкції та утримання житла через надання податкових пільг забудовникам і підрядникам, а також використання інших економічних важелів.
За проектом ЖК України, громадянам надано також право на придбання квартир на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Однією з додаткових конституційних гарантій забезпечення прав і свобод громадян є недоторканність житла. Відповідно до неї не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних з урятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
Ця норма передбачає посилення юридичних гарантій захисту недоторканності людини. Однак її запровадження потребує попереднього створення ряду умов, зокрема, оновлення законодавства щодо вирішення законності й обгрунтованості огляду та обшуку житла громадян, визначення механізму реалізації нового законодавства та процесуальних норм тощо.
Увійти до житла можна для проведення обшуку у тих випадках, якщо впевненість, що знаряддя злочину чи речі та цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші документи та предмети, що мають значення для встановлення істини у конкретній справі, заховані в цьому приміщенні, чи є достатньо даних, що саме тут переховується злочинець. У таких випадках обшук проводиться за санкцією прокурора чи за постановою слідчого. Без санкції прокурора обшук може проводитися лише у невідкладних випадках. Наприклад, у разі затримання на місці злочину або коли є свідчення про те, що вживаються заходи для знищення чи переховування документів або предметів, що мають значення для розслідування справи. При обшуку має бути присутньою особа, в якої проводиться обшук, або повнолітні члени сімї. Заяви цих осіб з приводу дій слідчого мають бути записані у протоколі обшуку, їм вручається копія протоколу.
Незаконне проникнення до житла, незаконне проведення огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла, вчинені посадовою собою, тягнуть за собою кримінальну відповідальність (ст. 162 КК України). Особи, що постраждали, згідно зі ст. 56 Конституції України мають право вимагати відшкодування збитків, заподіяних незаконними діями посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Норма цієї статті спрямована на захист громадян, які потерпіли від свавілля посадових осіб органів державної влади. Вона є значним кроком на шляху всебічного забезпечення прав і свобод людини. Вперше права людини розглядаються як такі, що відзначають спрямованість діяльності держави, оскільки держава гарантує відшкодування за її рахунок моральної шкоди, завданої незаконними діями її органів чи представників, і у виборі між державою та особою перевага надається останній.
Кожний громадянин України має право звернутися за захистом своїх прав до суду, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а після використання всіх національних засобів правового захисту — до відповідних міжнародних установ або відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 38 (430) 20-26 вересня 2003 р.