Відомості про рахунки боржника державний виконавець, згідно зі ст. 63 Закону "Про виконавче провадження" (далі Закон), отримує в податковій службі. Крім цього, у ст. 6 Закону сказано, що вимоги державного виконавця щодо виконання зазначених у ст. З Закону рішень є обов'язковими для всіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на всій території України.
Однак на практиці доволі часто трапляється так, що податкова служба зволікає з виконанням вимог державного виконавця, що ускладнює виконання рішень або робить його взагалі неможливим.
Законом "Про виконавче провадження", зокрема, ст. 88 передбачено, що за невиконання законних вимог державного виконавця громадянами чи посадовими особами, якщо ці дії не мають ознак злочину, на винних осіб накладається штраф. Зміст вказаної норми не несе зобов'язуючого державного виконавця навантаження. Відповідно застосування дисциплінарної відповідальності до винних осіб залежить від волі державного виконавця, тобто відноситься лише до його права, а не обов'язку.
Із метою уникнення зазначених обставин, необхідно законодавчо посилити відповідальність державного виконавця, а також тих осіб, на яких державним виконавцем покладено виконання його вимог.
Вдосконалення законодавства у цьому напрямі вбачається шляхом включення до безпосередніх обов'язків державного виконавця обов'язку застосувати заходи дисциплінарного стягнення до осіб, які не виконують його вимог. При цьому підкріпити неминучість виконання такого обов'язку можливо шляхом встановлення відповідальності самого виконавця за невиконання його обов'язку з притягнення до відповідальності осіб, які зобов'язані виконати вимога державного виконавця.
Тобто у випадку зволікання податковою службою вимог державного виконавця, останній зобов'язаний застосувати до порушників дисциплінарне стягнення. У разі, коли державним виконавцем це зроблено не буде, він безпосередньо несе відповідальність.
Законодавство, яке регламентує проведення виконавчих дій, не вирішує, крім вищезазначених, ще й такі проблеми.
Відповідно до ст. 63 Закону, якщо даних про наявність у боржника рахунків і вкладів у банках чи інших кредитних організаціях немає, державний виконавець одержує такі дані у податкових органах, які зобов'язані надати йому необхідну інформацію у 3-денний термін.
Законом України "Про виконавче провадження" передбачено винесення постанови про арешт рахунків боржника. Однак ця норма не містить вимоги до банків надавати інформацію про рух коштів по рахунках боржника. Це означає, що кошти можуть поступати на рахунки боржника, але в силу відсутності у державного виконавця інформації про це, не можуть бути стягнуті, що зрозуміло затягує виконання рішення.
Тому необхідно законодавче закріпити положення, яке б зобов'язувало банки надавати інформацію про всі надходження на арештовані рахунки.
Потреба у цій нормі додатково обґрунтовується й тим, що ненадання банком інформації про надходження коштів на рахунки боржника взагалі може бути підставою для закриття виконавчого провадження, згідно з п. 2. ст. 40 Закону "Про виконавче провадження". Оскільки, якщо на момент арешту державний виконавець з'ясував, що кошти на рахунках відсутні, і, незважаючи на те, що в подальшому будуть мати місце надходження на рахунки боржника, державний виконавець на підставі попередньої інформації про відсутність коштів на рахунках боржника може закрити виконавче провадження.
Одним із способів, до яких вдаються боржники, щоб уникнути виконання рішення, є відкриття нових рахунків.
Законодавство України не містить обов'язку державного виконавця після того, як він уже попередньо з'ясував рахунки боржника, вдаватись до заходів додаткового отримання інформації про рахунки, а податкова служба відповідно до ст. 63 Закону "Про виконавче провадження" не зобов'язана інформувати державного виконавця про рахунки, які будуть відкриті у майбутньому. Ця норма зобов'язує податкову службу надавати ту інформацію, яка є на день надходження запиту з виконавчої служби.
Вирішення цієї проблеми можливе, зокрема, через закріплення норми, яка б вимагала для відкриття нових рахунків подавати в банк, се-
ред інших документів, ще й довідку з виконавчої служби про відсутність виконавчих проваджень по майнових стягненнях, як за місцем знаходження особи, яка бажає відкрити рахунок, так і як за місцем знаходження її майна. Таким чином, можна запобігти ухиленню боржника від виконання рішення суду шляхом відкриття нових рахунків, оскільки останні за наявності виконавчого провадження по майнових стягненнях не можуть бути відкриті.
Ще однією проблемою, яка стоїть на заваді виконання рішення суду, є відсутність правової норми, яка б визначала механізми з'ясування інформації про активи боржника, які важко виявити. До таких активів можна віднести:
— сировину, матеріали тощо, які перебувають у переробці;
— товари, які знаходяться за іншою, ніж виробництво чи офіс, адресою;
— цінні папери.
Для того, щоб уникнути таких перешкод, доцільно передбачити звернення виконавця у зв'язку з відкриттям виконавчого провадження до податкової служби, що має слугувати підставою для проведення позапланової податкової перевірки на предмет з'ясування майнового стану боржника, тобто наявних в останнього активів, у тому числі й тих, які зазначенні вище.
Законом України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець здійснює заходи щодо виявлення майна боржника. Згідно з нормами цивільного права до майна відносяться товароматеріальні цінності, нерухомість, майнові права тощо. Отже, дебіторська заборгованість, виходячи з цього визначення, є майновим правом у вигляді майнових вимог. Однак у законодавстві не виписано механізмів задоволення у межах виконавчого провадження вимог кредиторів за рахунок дебіторської заборгованості боржника. А тому державний виконавець, з'ясувавши, що у боржника відсутні кошти та майно, на підставі п. 2 ст. 40 Закону закриває виконавче провадження, незважаючи на те, що у боржника є ліквідна заборгованість, за рахунок якої можна задовільними вимоги кредиторів.
Тому необхідно в законодавстві окреслити такі механізми. Зокрема, передбачити положення, яке б дозволяло у випадку відсутності коштів та товароматеріальних цінностей у боржника отримати задоволення вимог кредиторів шляхом передачі останнім майнових прав по дебіторській заборгованості боржника, за наявності такої.
Статтею 53 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець має право на пропозицію боржника звернути стягнення на майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб. Незважаючи на це в законодавстві відсутні механізми, які б дозволили реалізувати цю норму на практиці.
Згідно зі ст. 11 Закону сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Боржником може бути фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії. Особи, в яких знаходиться майно боржника, під це визначення не підпадають.
Тому потрібно розширити законодавче визначення боржника, а звернення стягнення на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб, поставити в обов'язок державного виконавця, а не ставити в залежність від пропозицій боржника чи стягувача.
Разом із тим, проведення дій примусового стягнення щодо виконання рішень судів можливе виключно у межах виконавчого провадження, яке порушується на підставі:
— заяви стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного у статгі 3 Закону "Про виконавче провадження", на підставі виконавчого документа;
— заяви прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;
— інших, передбачених законом, випадках.
При тому, що ця стаття закону передбачає й інші підстави, передбачені для відкриття виконавчого провадження, стаття 53 Закону, яка регламентує стягнення на майно боржника, яке знаходиться у інших осіб, не може бути підставою для відкриття виконавчого провадження, оскільки в ній не зазначено, що знаходження майна боржника є підставою для відкриття виконавчого провадження.
А тому необхідно у статгі 53 Закону вказати, що за умови знаходження майна боржника в інших осіб, державний виконавець відкриває виконавче провадження.
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 38 (430) 20-26 вересня 2003 р.