Система санкцій за порушення конкурентного законодавства, крім штрафів, які накладаються на суб'єктів господарювання Антимо-нопольним комітетом України (АМК) чи його колегіями, включає в себе також адміністративну відповідальність. Посадові особи та інші працівники суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю відповідно до ст. 54 Закону "Про захист економічної конкуренції" (далі — Закон) несуть адміністративну відповідальність за порушення порядку надання інформації АМК, а також за створення перешкод його працівникам при проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи чи інші носії інформації. Згідно з цією статтею посадові особи зазначених органів, крім того, можуть нести адміністративну відповідальність за невиконання рішень органів АМК.
Адміністративна відповідальність посадових осіб за невиконання рішення АМК певною мірою компенсує відсутність штрафу за дії, передбачені статтями 15,16, 17 та 21 Закону. Зокрема, це — антиконкурентні дії органів влади, делегування владних повноважень підприємствам та схиляння до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяння вчиненню таких порушень, обмежувальна діяльність об'єднань.
Законодавець мав на увазі, що у випадку вчинення таких порушень органи АМК проводять розслідування, надають рекомендації стосовно припинення дій, які мають ознаки порушення, рекомендації щодо усунення причин їх виникнення або вжиття заходів для усунення наслідків. Відповідно до ст. 46 Закону "Про захист економічної конкуренції" виконання таких рекомендацій є підставою для закриття провадження у справі за умови, що порушення не призвело до суттєвого обмеження чи спотворення конкуренції і не завдало значних збитків. Якщо ж ці заходи не допомогли, приймається рішення про необхідність припинення дій, які кваліфікуються ст. 50 Закону як порушення. І лише у разі невиконання такого рішення АМК має бути застосована адміністративна відповідальність до посадою! особи органу влади.
Окремо слід спинитися на ст. 21 "Обмежувальна діяльність об'єднань". Якщо об'єднання має ознаки суб'єкта господарювання (у визначенні ст. 1 Закону "Про захист економічної конкуренції"), то до нього, відповідно до ст. 52 Закону, може бути застосований штраф до 10 відсотків доходу за невиконання рішення АМК. Якщо об'єднання має ознаки органу ад-міністративно-господарського управління та контролю, то до його посадових осіб та керівників застосовується адміністративна відповідальність.
У "Кодексі України про адміністративні правопорушення" (далі — Кодекс) є ряд статей, якими передбачена відповідальність за порушення антимонопольного законодавства. Це статті 164-3 "Недобросовісна конкуренція", 165-2 "Порушення порядку формування та застосування цін і тарифів", 166-1 "Зловживання монопольним становищем на ринку", 166-2 "Неправомірні угоди між підприємцями", 166-3 "Дискримінація підприємців органами влади і управління", 166-4 "Порушення порядку подання інформації та виконання рішень АМК та його територіальних відділень". Згідно з цими статтями відповідні порушення тягнуть за собою накладення штрафу від 5 до 44 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в окремих випадках супроводжується конфіскацією виготовленої продукції та знарядь виробництва.
Зазначеним Кодексом (ст. 255) надані права уповноваженим посадовим особам органів АМК складати протоколи про адміністративні правопорушення, визначені статтями 164-3, 166-1, 166-2, 166-3, 166-4 Кодексу. В той же час справи про такі порушення посадові особи Комітету розглядати не можуть. Ці протоколи подаються до суду. Але об'єктивні обставини, що складаються при проходженні цих протоколів, часто унеможливлюють ефективне вирішення відповідних питань. Із метою удосконалення практики застосування адміністративної відповідальності за порушення конкурентного законодавства Комітетом у 1999 р. був підготовлений проект змін до Кодексу, яким запропоновано надати можливість посадовим особам Комітету не тільки складати протоколи про адміністративні правопорушення, а й розглядати відповідні справи та накладати адміністративні стягнення.
Однак АМК так і не був включений до переліку органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, як це передбачалося проектом. Після цього Комітетом знову були надані відповідні пропозиції для внесення змін до Кодексу, але до їх прийняття процедура накладення адміністративних стягнень поки що передбачає лише складення державним уповноваженим АМК або головою територіального відділення відповідних протоколів і надсилання їх органам, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Саме тому в ст. 54 Закону чітко не розписана процедура застосування адміністративної відповідальності. Вона просто не може бути розписана до внесення до Кодексу довгоочікуваних змін.
Відповідно до ст. 221 Кодексу справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 164-3,166-1,166-2,166-3,166-4, розглядають судді районних або міських судів. Отже протоколи, складеш посадовими особами АМК, надсилаються до відповідного суду. Важливо тільки стежити за тим, щоб не прострочити час, протягом якого може накладатися зазначена санкція.
Згідно зі ст. 38 Кодексу адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше 2 місяців із дня вчинення порушення, а при триваючому порушенні — 2 місяців із дня його виявлення. Ці строки не можуть бути продовжені. Якщо адміністративне стягнення не накладене у зазначені строки, то за це правопорушення винна особа не може бути притягнута до адміністративної відповідальності.
Тут слід зазначити, що органи АМК із метою всебічного, повного і об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін зобов'язані досліджувати регіональні та загальнодержавні ринки, одержувати від сторін, інших осіб письмові та усні пояснення, складати подання з попередніми висновками і вносити їх на розгляд органів чи посадових осіб, яким підвідомча справа. В окремих випадках для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, провадиться експертиза. Всі ці заходи, як правило, неможливо провести за два місяці, встановлені Кодексом для підготовки прийняття рішення.
Наприклад, постановою голови Донецького відділення АМК за тривале зловживання монопольним становищем було оштрафоване ЗАТ "Горлівськтепломережа", але притягти до адміністративної відповідальності його керівника не було можливості у зв'язку із закінченням строку, передбаченого ст. 38 Кодексу.
Таких прикладів можна навести безліч. У результаті адміністративні санкції накладаються судами вкрай рідко порівняно з кількістю випадків виявлення відповідних порушень. Навіть у тих випадках, коли органами АМК протоколи до суду надсилалися своєчасно, іноді термін притягнення до відповідальності минав у зв'язку із з'ясуванням у судах обставин, що мали важливе значення для вирішення питання. І якщо в кінцевому підсумку підтверджувалася наявність підстав для притягнення до адміністративної відповідальності, суд уже не міг нічого зробити.
Так, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності керівника ПП "С.І.М." вчасно була надіслана до Київського районного суду м. Донецька. Але цей керівник, у свою чергу, оскаржив постанову відділення про накладення штрафу на його підприємство. Рішенням суду ця постанова була визнана недійсною. Враховуючи ці обставини, суд визнав, що і керівник підприємства не може бути притягнений до адміністративної відповідальності. Тому провадження у справі за вчасно наданим протоколом було припинене. У подальшому наглядова інстанція арбітражного суду скасувала судове рішення, яким постанова відділення про накладення санкцій на юридичну особу була визнана недійсною. Але у зв'язку із закінченням двомісячного строку притягнути до адміністративної відповідальності керівника цієї юридичної особи уже виявилося неможливим.
Крім встановлення терміну давності, можливість накладення адміністративного стягнення ускладнюється ще й тим, що ст. 17 Кодексу передбачене звільнення від відповідальності, якщо порушення було скоєне в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або порушник був у стані неосудності, чи не підлягав адміністративній відповідальності. Наведене доповнюється можливістю звільнення від адміністративної відповідальності при малоз-начності правопорушення (ст. 22). За таких умов орган, уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. Все це практично зводить нанівець намагання працівників АМК якнайшвидше обгрунтувати порушення і скласти протокол, не виходячи за межі терміну давності. Адже суддя в результаті може обмежитись усним зауваженням.
Перераховані проблеми обумовлюють дедалі більшу обмеженість сфери застосування адміністративної відповідальності до порушників законодавства про захист економічної конкуренції та, в кінцевому підсумку, призводять до зниження її ефективності. Якщо у 1997 р., коли реальна практична діяльність фактично тільки починалася, посадовими особами органів АМК до суду було надіслано 133 протоколи про адміністративні правопорушення, то за 5 років їх кількість поступово зменшилася більш ніж у 2 рази. Хоча у міру накопичення практичного досвіду припинення порушень конкурентного законодавства їх кількість повинна зростати. У 1997 р. майже половина надісланих протоколів стала підставою прийняття судом постанов про накладення відповідних штрафів. За даними звіту АМК за 2002 р., до суду було надіслано 60 протоколів, а прийнято лише 16 постанов про накладення адміністративних штрафів.
І проблема не стільки в тому, що зменшуються потенційні можливості наповнення Державного бюджету, скільки у поширенні фактів безкарності порушень, які вкрай негативно впливають на підприємницький клімат в Україні та її імідж, як держави з ринковою економікою. Тому вкрай необхідним є якнайшвидше внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення з метою надання права посадовим особам АМК не тільки складати протоколи, але й розглядати справи про адміністративні правопорушення.