15 травня 2003 р. було прийнято Закон України "Про особисте селянське господарство" (далі — Закон), згідно з яким селянське господарство створюється з метою задово-
лення особистих потреб громадян шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Члени особистого селянського господарства здійснюють , діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, а також інших законів України та нормативно-правових актів.
Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не є підприємницькою і не потребує створення юридичної особи.
Дія Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Особисті селянські господарства підлягають обліку, який здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики.
Для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону.
Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства відповідно до закону.
Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) можуть виділятися в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя) відповідно до закону. У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).
До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку. Це майно може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю членів особистого селянського господарства.
Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду.
Члени особистого селянського господарства мають право:
— самостійно господарювати на землі;
— укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству. Уповноваженою особою може бути дієздатний член особистого селянського господарства, який досяг 18 років;
— реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам;
— самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва;
— відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити в установленому законодавством порядку;
— бути членами кредитної спілки та користуватися її пр-слугами;
— отримувати в установленому законом порядку трудову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії;
— надавати послуги з використанням майна особистого селянського господарства;
— використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоши-рені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні, об'єкти, а також інші корисні властивості землі відповідно до закону;
— на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
— вільно розпоряджатися належним майном, виробленою сільськогосподарською продукцією та продуктами її переробки;
— об'єднуватися на добровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів тощо відповідно до законодавства України;
— проводити в установленому законом порядку зовнішньоекономічну діяльність.
Члени особистого селянського господарства зобов'язані:
— дотримуватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля;
— забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням;
— підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
— не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
— дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
— своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;
— дотримуватися діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог відповідно до законодавства;
— надавати сільським, селищним, міським радам необхідні дані щодо їх обліку.
Члени особистих селянських господарств належать до категорії зайнятого населення в разі, якщо робота в цьому господарстві для них є основною і розрахунковий місячний дохід на одного члена дорівнює або перевищує розмір мінімальної заробітної плати.
Члени особистих селянських господарств підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та пенсійному забезпеченню.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування членів особистих селянських господарств здійснюється в порядку, встановленому законом.
Пенсійне забезпечення членів особистих селянських господарств та сплата ними збору до Пенсійного фонду України здійснюються відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення та загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Надання соціальної допомоги членам особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень сприяють особистим селянським господарствам:
— в організації у сільській місцевості кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки та збуту сільськогосподарської продукції, спільного використання технічних і транспортних засобів та соціально-побутового обслуговування, забезпечення кормами і молодняком худоби та птиці;
— в організації діяльності з надання інженерно-техніч-; них, ветеринарних, агрономічних, зоотехнічних та інших послуг, а також послуг із забезпечення сортовим насінням, садивним матеріалом, племінною та продуктивною худобою, гібридами та кросами птиці, сільськогосподарською технікою та обладнанням; , — у виділенні земельних ділянок єдиним масивом; ; — в отриманні кредитів для будівництва житла, господарських будівель і споруд, придбання сільськогосподарської техніки та обладання;
— в організації у сільській місцевості фахової підготовки та перепідготовки членів особистого селянського господарства.
Спори щодо ведення особистого селянського господарства можуть вирішуватись органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом або судом.