Будівництво добудови до школи було розпочате спільними зусиллями колгоспу ім. І. Черняхівського, сільською радою сіл Вербове і Високе та Томашпільським районним відділом освіти.
Сім'ї Чудак довелося самостійно закінчувати внутрішні роботи у виділеній квартирі. Оскільки проектно-кошторисна документація на добудову була відсутня, ордер на квартиру не був виданий. Про те, що приміщення у добудові є квартирами, свідчить внутрішнє планування та розміри приміщень, де передбачені кухні, проведено водопровід та вимурувані грубки, коридори, окремі входи. У приміщеннях був встановлений телефон та окремий електролічильник, а мешканцям видали абонентські книжки споживача електроенергії, і щомісячно вони сплачували певну суму за спожиту електроенергію. Друга квартира була виділена директору школи С. Мотруку. У квартири окремо від школи була підведена вида. Оскільки в селі водогін відсутній, то біля добудови школи була викопана криниця, з якої водяним електронасосом закачувалась вода в бак, розташований на горищі добудови, з якого вода текла у шкільну їдальню та в жилі приміщення. Мешканці квартир встановили водяний електронасос, постійно проводили його обслуговування та заміну, самі чистили бак для води.
Усе це підтверджується архівними виписками з протоколів сесій та засідань виконкому Вербівської сільської ради, на території якої на той час знаходився і колгосп ім. Черняхівського, протоколами засідань правління колгоспу, де обговорювалося питання про будівництво добудови до школи і приймалися відповідні рішення, виписками із протоколів засідань профспілкового комітету Височанської школи. В усіх документах ішлося про розміщення двох квартир для вчителів. Так, доповідаючи 19 лютого 1987 року на засіданні виконкому Вербівської сільської ради, колишній директор школи В. Сауляк зазначив, що "базове підприємство розпочало будівництво шкільної їдальні, трьох класних кімнат, двох квартир для вчителів, яке буде закінчено у 1987 році".
Для узаконення проживання В. Чудак та директор школи С. Мотрук звернулися до сільського голови з проханням виготовити документацію на добудову. За цю роботу слід було сплатити близько 10 тис. грн., а оскільки таких коштів у сільської ради не було, проектно-кошторисна документація так і не була виготовлена. Як повідомила В. Чудак, не існує її до сьогодні.
До 1999 року ніяких претензій до сім'ї Чудак щодо проживання не було, і всі погоджувалися, що приміщення, в якому проживає сім'я, є жилим. Але незабаром постало питання про виселення сім'ї Чудак з квартири без надання іншого приміщення. Неодноразово це питання порушовалося без внесення до порядку денного на сесіях сільської ради. Необхідність виселення пояснювалася бажанням школу І—II ступеня перетворити у школу І—III ступеня. Планувалося використовувати жилі приміщення для розташування у них класних кімнат для навчального процесу.
Слід зазначити, що намагання зробити у селі школу І—III ступеня — річ добра. Але чомусь ніхто не поцікавився тим, що народжуваність у селі падає, що у класах у середньому по 10 учнів, що школа розрахована на 192, а навчається лише 126 учнів, що в цій квартирі сім'я В. Чудак живе вже 14 років, що її чоловік — учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії, син — інвалід дитинства 3-ї групи. За словами директора школи п. С. Мотрука, у школі досить приміщень не тільки для 9-річної, а й для середньої школи. Такі висловлення директора, як зазначила В. Чудак, призвели до того, що його попросили написати заяву про звільнення з роботи "за власним бажанням".
Навесні 2002 року добудова до школи була переведена на баланс ПСП "Перемога" з мотиваціями, що її будувало господарство і вона є його власністю. Але оскільки школа відноситься до соціальної інфраструктури села, перебуває на балансі Височанської сільської ради і є власністю держави, і будувалася не тільки за кошти колгоспу, а й сільської ради та районного відділу освіти, після втручання районної прокуратури добудова до школи була повернута на баланс сільської ради.
На одній із сесій Височанської сільської ради було порушено питання "про звільнення сім'єю В. Чудак приміщення добудови школи, у зв'язку з тим, що не вистачає кімнат для навчального процесу". Рішенням Томашпільського районного суду це рішення сесії сільської ради в частині порушення житлових прав сім'ї В. Чудак визнано неправомірним. Розвиток подій змусив її звернутися до суду з позовною заявою, у якій просила визнати приміщення, яке вона займає, жилим, а також визнати право на проживання членів її сім'ї у квартирі.
Томашпільська районна рада вирішила прийняти Височанську загальноосвітню школу у комунальну власність. І голова районної ради звернувся до суду із зустрічною позовною заявою про усунення перешкод у користуванні майном, де просить суд зобов'язати сім'ю Чудак не чинити перешкод Томашпільській районній раді в користуванні приміщенням школи та звільнити займану квартиру.
"Що нам робити у цій ситуацій, як захистити своє право на житло?", — запитує В. Чудак.
У даному випадку, в першу чергу, слід визначити, чи належить приміщення, яке займає сім'я Чудак, до категорії жилих. Житловий фонд — це сукупність жилих будинків і жилих приміщень на всій території України, що визнані у встановленому порядку житлом, придатним для проживання громадян. Стаття 4 Житлового кодексу України зазначає, що державний житловий фонд включає жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі.
Під розумінням "жилі приміщення в інших будівлях" слід мати на увазі такі жилі приміщення, які знаходяться у нежилих будівлях, наприклад, адміністративних будинках або будівлях, які використовуються для виробничих потреб. Будівлі повинні відповідати архітектурно-будівельним, санітарно-гігієнічним, протипожежним та Іншим нормам І стандартам, що робить їх придатними для проживання громадян. Вони мають бути прийняті в експлуатацію та визнані у встановленому порядку жилими. Жилі будинки і жилі приміщення в інших, тобто нежилих, як у нашому випадку, будівлях, повинні використовуватися строго за цільовим призначенням — надаватися громадянам для постійного проживання.
Держава надає громадянам жилі приміщення у безстрокове користування. Статті 15 і 16 Житлового кодексу Української РСР чітко визначають компетенції виконавчих комітетів районних, селищних і сільських рад. Саме вони на території ради забезпечують правильну експлуатацію і схоронність житла, організують його капітальний і поточний ремонт та приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду, затверджують спільні рішення адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи чи організації про надання жилих приміщень. Окрім того, до їх компетенції належить і видача ордерів на жилі приміщення у будинках державного житлового фонду, які є підставою для вселення у надані жилі приміщення.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. На забезпечення житлових прав громадян спрямована і стаття 9 Житлового кодексу, яка зазначає, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення у будинках державного чи громадського житлового фонду або у будинках житлово-будівельних кооперативів. Ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставі і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються всупереч призначенню цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних чи громадських організацій.
До вищезазначеного слід додати, що держава в особі її відповідних органів забезпечує педагогічним працівникам належні умови праці і побуту, правовий, соціальний і професійний захист. На жаль, у випадку, про який іде мова, особи, уповноважені державою для виконання службових обов'язків, діють неправомірно, тобто все відбувається всупереч вимогам чинного законодавства України. Органи, які повинні дотримуватися вимог закону, стоять осторонь цього процесу і не тільки не вживають заходів для розв'язання соціальної і житлової проблеми, яка виникла, а навпаки, роблять все для її загострення.
Постановою Ради Міністрів Української РСР 4 лютого 1988 року за № 37 "Про службові жилі приміщення" буй затверджений "Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення". У пункті 10 цього Переліку зазначається, що директор, заступник директора з навчально-виховної роботи, вчитель, організатор позакласної та позашкільної виховної роботи у школі в сільському населеному пункті мають право на одержання службового жилого приміщення у встановленому чиниш законодавством порядку відповідно до "Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР", затвердженого вищезазначеною постановою. Осіб,. які пропрацювали на підприємстві, в установі чи організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менше десяти років, не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до п. 4 ст. 57 Закону України "Про освіту" педагогічним працівникам, які працюють у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали педагогічними працівниками у цих населених пунктах і проживають у них, держава відповідно до чинного законодавства забезпечує безплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм.
Таким чином, ніяких законних підстав для виселення сім'ї В. Чудак з приміщення, у якому вона проживає, немає, а навпаки, слід було б затвердити проектно-кошторисну документацію на добудову до школи, видати ордер на вселення та надати можливість для нормального проживання. А у разі необхідності використання квартири для навчальних потреб школи — надати нове жиле приміщення, яке відповідає встановленим чинним законодавством технічним і санітарним нормам.
Тож нічим не можна виправдати дії сільського голови, який намагається виселити цю сім'ю у примусовому порядку з допомогою судових органів. Але все ж таки залишається надія на розуміння службових осіб, що своїми неправомірними діями вони підривають авторитет до органів місцевого самоврядування та віру у справедливість. Таким чином, В. Чудак залишилося лише сподіватися, що судом будуть враховані всі порушення чинного житлового законодавства і він прийме законне рішення, що дозволить спокійно проживати у своїй оселі і докладати зусилля не на боротьбу з місцевими чиновниками, а всі знання і творчі сили віддавати дітям.