Злочинний бізнес, пов'язаний із заволодшням майна неповнолітніх, діє в Україні вже не один рік і набуває все більшої поширеності. Все частіше виявляються безпрецедентні факти брутального знущання над цілими сім'ями, коли злочинці у шахрайський спосіб заволодівають квартирами, а сім'ї з неповнолітніми дітьми залишаються просто неба, без документів, грошей і майна.
Занепокоєна ситуацією, що складається з житлом онучки, п. В. Дочка її загинула в автомобільній катастрофі, а зять одружився і має іншу сім'ю. Квартира приватизована тільки на одну дитину. Ненароком п. В. довідалася, що її зять має наміри продати квартиру дитини, що може призвести у майбутньому до негативних наслідків І малолітня онучка, яка зараз проживає у родині батька, може втратити квартиру.
Зловживання житловими правами своєї сімї п. Н. призвели до того, що його сім'я залишилася без квартири. Проживала його сім'я в ізольованій квартирі. Намагання розбагатіти та у подальшому здійснити поліпшення житлових умов призвели до того, що сім'я, у якій одна дитина була неповнолітньою, взагалі залишилася без квартири, і зараз змушена наймати житло. У шахрайський спосіб відчужено майно неповнолітнього О. на підставі підроблених доручень його діда і батька, які померли декілька років тому.
Слід зазначити, що за наявності значної кількості фактів позбавлення неповнолітніх житла в деяких випадках органи прокуратури самоусуваються від виконання своїх прямих обов'язків. Так, на неодноразові звернення неповнолітньої С. щодо причетності вітчима до смерті її матері та незаконного у подальшому за-володіння ним квартирою, прокурор району відповів С., що житлові права порушені її матір'ю, яка померла, і підстав для звернення до суду він не бачить. Прокурор міста, до якого змушена була звернутися дитина, на її скаргу повідомив, що не має повноважень впливати на районного прокурора.
Таких прикладів можна привести достатню кількість. Суть у тому, що завдяки усіляким махінаціям з житлом, діти залишаються на вулиці. З часу прийняття Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" значна кількість неповнолітніх громадян України виявилася незахи-щеною перед нашою дійсністю, що призвело до втрати ними житла, хоча чинне законодавство і спрямовано на забезпечення прав малолітніх громадян України. На сьогодні загальні положення щодо захисту прав неповнолітніх громадян закріплені у Кодексі про шлюб та сім'ю України 1969 року.
Кодекс про шлюб та сім'ю України визначає особисті немайнові та майнові права неповнолітніх. У ньому зазначається, що опіка встановлюється над неповнолітніми громадянами, які не досягай п'ятнадцяти років, а піклування — над повнолітніми віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років.
Частиною першою та другою статті 144 КпШС закріплено, що опікуни при здійсненні прав і виконанні обов'язків підопічних укладають угоди від імені і в інтересах підопічних, діючи як їх законні представники. Піклувальники над неповнолітніми дають згоду на укладення тих угод, які за законом ці особи не вправі укладати самостійно. Якщо угоди виходять за межі побутових, опікуни не вправі без дозволу органів опіки і піклування їх укладати, а піклувальники — давати згоду на їх укладення.
Такими угодами, відповідно до змісту частини другої статті 145 КпШС, зокрема, є договори, що потребують нотаріального посвідчення і спеціальної реєстрації, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна, поділ або обмін жилої площі, видача письмових зобов'язань тощо.
Пунктом 6.1 Правил опіки та піклування зазначається, що органи опіки та піклування вирішують питання щодо збереження за неповнолітніми житла, а також щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчально-виховні заклади і не мають житла.
А пунктом 6.3 зазначених Правил встановлено, що квартири (будинки), у яких мешкають тільки неповнолітні, можуть бути передані їм у власність на клопотання органу опіки та піклування або відповідно до заяви усиновителів, опікунів, піклувальників, родичів, батьків-виховате-лів чи прийомних батьків, які виховують та утримують дитину. При цьому від імені неповнолітнього орган опіки та піклування за місцезнаходженням житла і майна або з його дозволу усиновителі, опікуни, піклувальники, родичі, батьки-вихователі чи прийомні батьки, які виховують і утримують дитину, зобов'язані протягом шести місяців з дня вибуття дитини із зазначеного жилого приміщення звернутися до відповідного органу приватизації з клопотанням (заявою) про передачу квартири (будинку) у власність неповнолітнього .
Приватизоване жиле приміщення за наявності згоди органів опіки та піклування за його місцезнаходженням може бути передане усиновителем, опікуном, піклувальником, родичами, батьками-вихователями чи прийомними батьками в оренду на підставі відповідних договорів. Кошти, одержані орендодавцями, використовуються під контролем органів опіки та піклування на потреби вихованців, оплату комунальних послуг та утримання жилого приміщення у належному стані.
Оскільки відповідно до статті 78 зазначеного Кодексу, якщо у неповнолітніх є належне їм майно, батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спеціального на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку і піклування, вищезазначені положення поширюються і на угоди, що укладаються батьками чи усиновителями як опікунами чи піклувальниками своїх неповнолітніх дітей.
У суспільстві все частіше виникають випадки, коли батьки, опікуни чи піклувальники неповнолітніх, укладають договори купівлі-продажу житла, що належить неповнолітнім відповідно до чинного житлового законодавства України, у результаті чого діти позбавляються житла. Такі неправомірні дії породжують негативні соціальні наслідки. У більшості випадків вони здійснюються за згодою опікунських рад, які при цьому посилаються на чинне законодавство, що допускає можливість подібних дій, які суперечать Конституції України і призводять до втрати неповнолітніми належного їм жилого приміщення.
Однак при цьому слід пам'ятати, що опікунська рада не належить до органів, які мають право надавати дозвіл від імені неповнолітніх на укладення угод, пов'язаних з відчуженням житла, яке перебуває у спільній сумісній власності, від імені неповнолітніх. У пункті 1.6 Правил опіки та піклування зазначено, що опікунські ради створюються для допомоги в роботі при органах опіки та піклування, та мають лише дорадчі функції. До їх складу входять депутати, представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також громадськості. Таким чином, опікунські ради є дорадчими органами відповідних органів місцевої влади, а органами, які уповноважені приймати рішення щодо опіки та піклування, надання дозволу на укладення угод про відчуження житла, що належить неповнолітнім, є районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
Слід зазначити, що разом з новим Цивільним кодексом України з 1 січня 2004 року набуває чинності новий Сімейний кодекс України (далі — СК), який є прогресивним законодавчим актом України і визначає нові підходи у законодавстві та удосконалює механізми захисту майнових прав дитини. Так, ст. 173 СК визначено, що батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. При вирішенні спору між батьками та малолітніми чи неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна, вважається, що воно є власністю батьків. Відповідно до статті 174 СК майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини.
У частиш першій статті 190 СК визначається, що той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (жилий будинок, квартиру, земельну ділянку та інше майно). При цьому набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. А відповідно до частини четвертої на це майно не може бути звернене стягнення.
До того ж, статтею 247 СК встановлено, що дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право на збереження права користування житлом, у якому юна проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону, а також на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника.
За ряд суспільно небезпечних діянь, які містять ознаки злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, наступає кримінальна відповідальність. Так, наприклад, відповідно до статті 167 Кримінального кодексу (зловживання опікунськими правами) кримінальна відповідальність передбачена за використання опіки та піклування з корисливою метою на шкоду підопічному для зайняття жилої площі, використання майна тощо.
І насамкінець слід зазначити, що доцільно було б посилити контроль за діяльністю органів опіки та піклування при видачі ними дозволів на відчуження житла неповнолітніх.