Відповідно до пп. 1.18.2 п. 1.18 ст. 1 Закону № 334/94-ВР фінансовий
лізинг (оренда) — це господарська операція фізичної або юридичної особи,
яка передбачає згідно з договором фінансового лізингу (оренди) передачу
орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду відповідно
до ст. 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а
також усіх ризиків та винагород, пов’язаних з правом користування та
володіння об’єктом лізингу.
Лізингоодержувач за користування об’єктом лізингу вносить періодичні
лізингові платежі. До лізингових платежів згідно із Законом № 723/97-ВР
включено:
суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об’єкта лізингу,
що амортизується за термін, за який вноситься лізинговий платіж;
суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит
для придбання майна за договором лізингу;
платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу,
якщо об’єкт застраховано лізингодавцем;
інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.
Порядок оподаткування операцій фінансового лізингу (оренди) встановлено
пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону № 334/94-ВР.
Зазначеним підпунктом передбачено, що передання майна у фінансовий лізинг
(оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент
такої передачі. При цьому орендодавець збільшує валові доходи, а в разі
передання у фінансовий лізинг майна, що на момент такої передачі перебувало
у складі основних фондів орендодавця, змінює відповідну групу основних
фондів згідно з правилами, визначеними ст. 8 Закону № 334/94-ВР для
їх продажу, а орендар збільшує відповідну групу основних фондів на вартість
об’єкта фінансового лізингу (без урахування процентів або комісій, нарахованих
або таких, що будуть нараховані на вартість об’єкта фінансового лізингу
відповідно до договору) за наслідками податкового періоду, в якому відбувається
таке передання. При нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує
валові доходи, а орендар збільшує валові витрати на таку частину лізингового
платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість
об’єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу,
що надається у рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового
лізингу), за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке
нарахування.
У разі коли вартість об’єкта фінансового лізингу, що вперше вводиться
в експлуатацію, визначається договором у сумі, що є меншою вартості
витрат на його придбання або спорудження, податковий орган має право
провести позачергову перевірку для визначення рівня звичайної ціни об’єкта
фінансового лізингу.
Крім того, відповідно до пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону № 334/94-ВР положення
підпунктів 7.4.1 i 7.4.2 щодо застосування звичайних цін при придбанні
товарів (робіт, послуг) резидентом поширюються також на операції з юридичними
особами, які не є платниками податку, встановленого ст. 10 зазначеного
Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку,
ставками.
Отже, з метою нарахування податкової амортизації балансова вартість
об’єкта фінансового лізингу не повинна перевищувати рівень звичайних
цін для ідентичних (однорідних) об’єктів фінансового лізингу.
Виходячи зі змісту пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону № 334/94-ВР, при сплаті
лізингових платежів до валових витрат лізингоотримувача відносяться
суми, що сплачуються лізингодавцю у вигляді процентів за кредит для
придбання майна за договором лізингу, та платежі у вигляді винагороди
лізингодавцю за отримане у лізинг майно.
Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати — це сума будь-яких
витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній
формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг),
які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових
витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом
звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва,
продажем продукції (робіт, послуг) i охороною праці, в тому числі витрати
на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням
обмежень, установлених пунктами 5.3 — 5.8 цієї статті.
Крім того, згідно з пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу
валових витрат відносяться будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі
врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності,
пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі
основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може
бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку;
кредитних та інших комерційних ризиків платника податку, за винятком
страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю
фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку,
обов’язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати
зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
Отже, відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта
лізингу, якщо об’єкт застраховано лізингодавцем, та інші витрати лізингодавця,
зокрема витрати на послуги аудитора з адаптації документів, з аналізу
фінансового стану лізингоотримувача, витрати на юридичні послуги, на
зберігання об’єкта лізингу до його передачі лізингоотримувачу та витрати
на доставку об’єкта лізингу до місця його передачі лізингоодержувачу,
що передбачені договором лізингу, не відносяться до складу валових витрат
лізингоотримувача, а покриваються за рахунок інших джерел.
Водночас згідно з п. 13.1 ст. 13 Закону № 334/94-ВР лізингова (орендна)
плата, що сплачується (нараховується) резидентами або постійними представництвами
на користь нерезидента — лізингодавця (орендодавця), відноситься до
доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України.
Відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону № 334/94-ВР резидент або постійне
представництво нерезидента, що здійснює на користь нерезидента або уповноваженої
ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України,
отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності
(у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів,
зазначених у пунктах 13.3 — 13.6, зобов’язаний утримувати податок з
таких доходів, зазначених у п. 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі
15% їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої
виплати, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали
чинності.
Тобто база для оподаткування доходу нерезидента — це сума лізингової
плати за виключенням суми, що є відшкодуванням під час кожного платежу
частини вартості об’єкта лізингу та не є оподатковуваним доходом відповідно
до пп. «й» п. 13.1 ст. 13 Закону № 334/94-ВР.