Статтею 2 Закону № 2535-ХІІ визначено, що плата за землю справляється
у вигляді земельного податку або орендної плати. Власники землі та землекористувачі,
крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані
в оренду, справляється орендна плата.
Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Законом № 161-ХІV,
ст. 19 якого встановлено, що орендна плата за земельну ділянку — це
платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною
ділянкою. При цьому слід зазначити, що цим Законом не передбачена можливість
звільнення орендарів від орендної плати, що є однією з істотних умов
договору оренди землі.
Щодо оподаткування земель житлового фонду, то п. 5 ст. 7 Закону № 2535-ХІІ
визначено, що податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом,
сплачується у розмірі 3% від суми земельного податку, обчисленого відповідно
до частин першої i другої цієї статті. Інші земельні ділянки, в тому
числі нежитловий фонд, обкладаються земельним податком на загальних
підставах.
Згідно зі статтями 19 та 20 Закону № 161-ХІV розмір, форма та умови
внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі
оренди. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній
або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного
податку, що встановлюється Законом № 2535-ХІІ.
Отже, враховуючи вимоги чинного законодавства, підприємство (орендар)
при визначенні розміру орендної плати за земельні ділянки, зайняті житловим
фондом, може застосовувати норму Закону № 2535-ХІІ (п. 5 ст. 7), встановлену
на рівні сплати земельного податку.
Водночас п. 3 ст. 21 Закону № 161-ХІV встановлено, що у разі збільшення
відповідно до законів України розміру земельного податку орендодавець
має право вимагати збільшення орендної плати, якщо інше не передбачено
умовами договору оренди.