• Законсервовані об’єкти

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди, а платниками — власники землі та землекористувачі, в тому числі орендарі.
Власники земельних ділянок i землекористувачі зобов’язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням та своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (статті 91, 96 Земельного кодексу). Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Згідно зі ст. 13 Закону № 2535-ХІІ підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, що містить систему необхідних відомостей i документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі i землекористувачів за категоріями земель та який ведеться землевпорядними органами, підпорядкованими Держкомітету України по земельних ресурсах.
Земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, оподатковуються за відповідними ставками населеного пункту згідно зі ст. 7 Закону № 2535-ХІІ.
Податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості за межами населених пунктів, за винятком сільськогосподарських угідь, справляється з розрахунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Статтею 12 Закону № 2535-ХІІ визначено, що землі, які перебувають у тимчасовій консервації, звільняються від сплати земельного податку. Однак при цьому слід мати на увазі, що землі тимчасової консервації — це площі тимчасово законсервованих деградованих сільськогосподарських угідь до відновлення їх родючості. Отже, консервація об’єктів не дає підстав для звільнення цих земель під ними від оподаткування, оскільки землі відповідними органами у підприємства не були вилучені, а залишилися в користуванні зазначеного підприємства на умовах їх надання.