Новим Цивільним кодексом України, що набирає чинності з наступного року (далі — ЦК), досить детально врегульовані відносини сторін у договорі дарування — якщо у ще чинному до 01.01.2004 р. ЦК УРСР міститься лише дві правові норми, присвячені договору дарування, то у новому ЦК їх вже чотирнадцять. При цьому новели у регулюванні зазначених відносин помітні вже з визначення договору дарування, яке наведене у ч. 1 ст. 717 ЦК: за договором дарування одна сторона (даруваль-ник) передає або зобов'язується передати у майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Отже, на відміну від ст. 243 ЦК УРСР, в якій передбачено винятково реальний характер договору, за положеннями ЦК договір дарування може бути й консенсуальним — адже момент укладення договору не пов'язаний з моментом пе-редання майна у власність (вони можуть як збігатися, так і бути значно віддалені один від одного у часі).
Ця особливість договору має істотне значення та повинна змусити потенційних даруваль-ників сумлінніше ставитися до зазначеної у договорі дарування обіцянки (тобто вже обов'язку) передати обдаровуваному дарунок у майбутньому через певний строк чи у певний термін (наприклад, коли обдаровуваний досягне 18-річного віку) або у разі настання відкла-дальної обставини (тобто обставини, щодо якої невідомо, настане юна чи ні — скажімо, укладення шлюбу чи народження дитини). Адже відповідно до ч. 2 ст. 723 ЦК у разі настання передбаченого договором строку (терміну) або відкладальної обставини, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або ж відшкодування його вартості. Єдиним винятком з цього правила є лише випадок, передбачений у ч. 1 ст. 724 ЦК, — дарувальник має право відмовитися в односторонньому порядку від договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому лише у разі істотного погіршення його майнового стану після укладення зазначеного договору (при цьому дарувальникові необхідно довести той факт, що його матеріальний стан дійсно погіршився). За відсутності викладеної обставини чи доказів на її підтвердження, да-рувальник мусить передати обдаровуваному обіцяний дарунок чи відшкодувати його вартість.
Договір дарування завжди є безоплатним, тому дарувальник не може вимагати від обдаровуваного виконання будь-яких зустрічних дій на його користь. З огляду на це, цілком обгрунтованим є застереження, викладене у ч. 2 ст. 717 ЦК, про те, що договір, який встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового чи немайнового характеру, не є договором дарування. Зазначене положення відображає сутність договору дарування й вказує на його основну відмінність від інших договорів — безоплатність набуття дарунку, тобто перехід права власності без будь-якої зустрічної матеріальної чи нематеріальної компенсації дарувальникові.
Проте безоплатність дарування зовсім не означає безпричинності — мотиви укладення даного договору можуть бути найрізноманітнішими: від бажання допомогти обдаровуваному чи віддячити йому за певні послуги до спроби ініціювати зворотний дарунок. Але у будь-якому разі мотив знаходиться за межами договору дарування і не впливає на його дійсність — у супротивному випадку (тобто, якщо в договір закладено зворотний обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника певні дії), даний договір не втратить своєї правомірності, але його вже не можна буде кваліфікувати саме як договір дарування, а отже, відносини за ним будуть регулювати інші норми цивільного законодавства.
Предметом договору дарування, згідно зі ст. 718 ЦК, можуть бути не лише рухомі (у тому числі гроші та цінні папери) та нерухомі речі, а й майнові права — як ті, котрими дару-вальник вже володіє, так і ті, що можуть виникнути у нього в майбутньому (наприклад, у зв'язку із здійсненням права інтелектуальної власності). Дарувати можна будь-яке майно за умови, що воно не вилучене з товарообігу і може перебувати у власності особи, якій воно дарується (тобто слід додержуватись спеціальних правил, встановлених для набуття права власності громадянами на деякі види майна — наприклад, на вогнепальну зброю, об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії та культури тощо).
Форма договору дарування визначається залежно від виду майна, що є предметом договору, а також від ціни дарунка. Так, відповідно до ст. 719 ЦК, в усній формі, у тому числі й шляхом вчинення сторонами конклюден-тних дій, можуть укладатися договори дарування предметів особистого користування та побутового призначення (слід зауважити, що вартість таких речей у законі не обумовлено — отже, вона може бути будь-якою). У простій письмовій формі має бути укладений договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (при цьому, якщо письмову форму при укладенні зазначених договорів недодержано, вони вважаються нікчемними,' оскільки це прямо передбачено у ч. 3 ст. 719 ЦК). Також, згідно з ч. 4 ст. 719 ЦК, письмової форми потребують договори дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, але ця правова норма, на відміну від попередньої, не має імперативного характеру, бо передання такої речі за усним договором теж може бути правомірним (за умови, якщо судом не буде встановлено, що обдаровуваний заволодів нею незаконно, — тобто, у разі виникнення спору з цього приводу, суд повинен з'ясувати законно чи ні обдаровуваний набув річ).
Винятково у нотаріальній формі доведеться укладати договір дарування нерухомої речі, причому незалежно від суб'єктного складу договору (нагадаємо, що за положеннями ст. 244 ЦК УРСР до форми договорів дарування нерухомого майна застосовувались правила ст. 227 ЦК УРСР, які, у свою чергу, вимагали нотаріального посвідчення договору лише у випадку, коли однією з сторін був громадянин). Також у нотаріальній формі повинен бути укладений договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятидесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (зараз ця сума дорівнює 850 грн.). На вказані випадки поширюється загальне правило, встановлене у ст. 220 ЦК, за яким недотримання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору тягне за собою його нікчемність.
Відповідно "до ч. 1 ст. 720 ЦК сторонами у договорі дарування можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим і територіальні громади. Проте слід звернути увагу, що згідно з ч. З ст. 720 ЦК юридичні особи можуть відчужувати своє майно за договором дарування лише у випадку, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено в їх статутах (за винятком укладення договору пожертви — дарування майна для досягнення обдаровуваними особами певної, наперед обумовленої мети). Разом з цим у цивільному законодавстві не передбачено будь-яких обмежень щодо прийняття дарунку юридичними особами.
Також, з метою захисту інтересів дітей та осіб, над якими встановлена опіка чи піклування, у ч. 2 ст. 720 ЦК зазначено, що батьки (усиновлювачі) та опікуни не мають права дарувати майно дітей чи підопічних. Але опікуни можуть приймати майно у подарунок від імені осіб, над якими встановлено опіку, а піклувальники — давати згоду підопічним на прийняття дарунка. У разі, якщо прийняття дарунка не відповідає інтересам підопічного, особи, що здійснюють опіку чи піклування, можуть відмовитися від такої пропозиції.
За положеннями ч. 4 ст. 720 ЦК не лише дарувальник особисто може укласти договір дарування — від імені дарувальника це може зробити і його представник. Але це можливо лише при дотриманні певних умов, передбачених цивільним законодавством: по-перше, представник дарувальника повинен діяти на підставі відповідного письмового уповноваження (доручення), яке видано йому даруваль-ником для представництва перед третіми особами, а по-друге, — у дорученні на укладення договору дарування обов'язково повинно бути вказано прізвище та ім'я (якщо це громадянин) чи повне найменування (якщо це юридична особа) обдаровуваного. У супротивному випадку доручення на укладення договору дарування буде вважатися нікчемним.
Одним з нововведень ЦК є покладення на дарувальника обов'язку попередити обдаровуваного про всі відомі йому недоліки речі, що є дарунком, та її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного чи інших осіб (ч. 1 ст. 721 ЦК). У випаду невиконання зазначеного обов'язку, дарувальник, відповідно до ч. 2 ст. 721 ЦК, повинен відшкодувати шкоду, завдану при володінні чи користуванні його дарунком.
Але це не означає, що обдаровуваний може пред'являти вимоги до дарувальника лише на підставі того факту, що річ, яку подарували, виявилася з недоліками — дарувальник відповідає за недоліки прийнятого дару лише тоді, коли через них в результаті володіння чи користування дарунком обдаровуваному або ж іншим особам (якщо вони відомі обдаровуваному) була заподіяна шкода. Також дарувальник не несе відповідальності за заподіяну внаслідок володіння чи користування його подарунком шкоду, якщо йому самому не було відомо про- недоліки або особливі властивості дарунка. Таким чином, дарувальнику доведеться відшкодовувати шкоду, завдану життю, здоров'ю чи майну обдаровуваного або інших осіб в результаті володіння чи користування його дарунком лише за наявності всіх наступних умов у сукупності:
Якщо хоча б одна із перелічених обставин відсутня, то в обдаровуваного немає підстав для пред'явлення претензії до дарувальника.
За договором дарування з набранням чинності новим ЦК певні обов'язки можна буде покласти й на обдаровуваного — відповідно до ст. 725 ЦК у договорі дарування може бути передбачено положення про обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового змісту на користь третьої особи або утриматись від її вчинення (наприклад, передати грошову суму чи інше майно у власність, сплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Зазначене положення є зовсім новим для цивільного законодавства — адже раніше обдаровуваний завжди ставав власником одержаного за договором дарування майна без будь-яких умов та обов'язків виконувати які-небудь дії на користь третіх осіб. Але тепер дарувальник може не лише покласти на обдаровуваного вказані обов'язки, а й вимагати від нього їх виконання. Якщо ж обдаровуваний порушить свій обов'язок на користь третьої особи, то дарувальник, згідно зі ст. 726 ЦК, має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а у випадку, коли таке повернення неможливе, — відшкодування його вартості.
Слід звернути увагу, що наведене не суперечить вимогам законодавства щодо безоплатності договору дарування — адже на обдаровуваного може бути покладено лише певний обов'язок винятково на користь третьої особи, а не на користь дарувальника, отже, зустрічна компенсація дарувальникові відсутня за будь-яких обставин.
За взаємною згодою сторін договір дарування може бути припинено у будь-який час і без жодних підстав, в односторонньому ж порядку припинення договору дарування можливо лише у випадках, прямо передбачених у договорі чи законі. Так, у положеннях ЦК міститься ряд умов, за наявності яких дарувальник може припинити договір дарування в односторонньому порядку, а саме:
У ч. 4 ст. 727 ЦК є застереження, що дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування (за підставами, зазначеними у ст. 727 ЦК), лише за умови, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим (тобто знаходиться у власності обдаровуваного і його стан відповідає його призначенню). Якщо ж в обдаровуваного майно не збереглося (наприклад, його вже продано або знищено), то дарувальник не може розірвати договір за підставами, передбаченими у ст. 727 ЦК, а отже, не може вимагати ні повернення самого подарунку, ні відшкодування його вартості.
Обдаровуваний же, відповідно до ч. 3 ст. 722 ЦК, має право відмовитися від дарунку, який йому було направлено без його попередньої згоди (при цьому слід негайно заявити про таку відмову — інакше дарунок буде вважатися прийнятим). Також обдаровуваний у будь-який час може відмовитись від дарунку, що має бути йому переданий на підставі договору, з обов'язком передати дарунок у майбутньому, але тільки до прийняття дарунку.
Для вимог про розірвання договору дарування законодавством встановлено скорочений строк позовної давності тривалістю в один рік (ст. 728 ЦК, п. 5 ч. 2 ст. 258 ЦК).