Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу землями сільськогосподарського
призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської
продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної
діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені
для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські
угіддя — рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги,
а також несільськогосподарські угіддя — господарські шляхи i прогони,
полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені
до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями, дворами,
землі тимчасової консервації.
У ході реформування аграрного сектора економіки на підставі Указу № 1529/99 усім членам КСП забезпечено право вільного виходу з цих підприємств
із земельними частками (паями) i майновими паями та створення на їх
основі нових агроформувань різних організаційно-правових форм i запроваджено
обов’язкове укладання підприємствами, установами, організаціями, які
використовують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди
земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток, паїв
з виплатою орендної плати за землю.
У процесі реформування аграрного сектора з’явилися тисячі власників
земельних часток (паїв), одні з яких оформили право власності на земельні
частки й отримали державні акти на землю, інші — здали земельні частки
(паї) в оренду, уклавши при цьому договори на оренду земельної частки
(паю).
Земельним кодексом визначено, що покупцями земельних ділянок сільськогосподарського
призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва
можуть бути:
громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід
роботи в сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського
виробництва;
юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення
сільськогосподарського виробництва.
Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення
мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної
місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні
органи місцевого самоврядування.
Перехідними положеннями Земельного кодексу також установлено, що громадяни
та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення
селянського (фермерського) господарства, іншого товарного сільськогосподарського
виробництва, а також громадяни України — власники земельних часток (паїв)
не мають права до 1 січня 2005 р. продавати або іншим способом відчужувати
належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі
їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.
Громадянам — власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються
в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів
на право власності на землю.
Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами,
вважаються правовстановлюючими документами при реалізації права вимоги
на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно
до законодавства. Сертифікати є дійсними до виділення власникам цих
часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм
державних актів на право власності на землю.
Отже, громадяни України та юридичні особи — власники земельних ділянок
сільськогосподарського призначення, наданих їм для ведення селянського
(фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського
виробництва, до 1 січня 2005 р. не можуть продавати або іншим способом
відчужувати такі земельні ділянки, крім міни, передачі їх у спадщину
та при вилученні земель для суспільних потреб.