Кожна людина з моменту свого народження набуває цивільної правоздатності — невід'ємної властивості мати цивільні права та обов'язки, яка супроводжує її протягом усього життя та не залежить від віку фізичної особи, стану здоров'я, реальної можливості здійснення цих прав і обов'язків та будь-яких інших факторів. Правоздатність є невщчужуваною — правочини, а також правові акти (за винятком випадків, передбачених Конституцією України), спрямовані на обмеження можливості фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемними (ст. 27 Цивільного кодексу України — далі ЦК). Проте цілком зрозуміло, що людина не може одразу після народження користуватися всіма належними їй правами, а тим більше, нести цивільні обов'язки, оскільки до досягнення певного віку фізична особа за своїм розумовим, психічним, емоційним і фізичним розвитком ще не готова приймати відповідальні рішення. Таким чином, виникає ситуація, коли людина має право, але скористатись ним у повному обсязі ще не може, бо не володіє достатнім рівнем дієздатності — можливістю своїми власними діями набувати цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 30 ЦК цивільну дієздатність має лише та фізична особа, що усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними — тому, на відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатність не може бути однаковою для всіх. Для того, щоб набувати цивільних прав та здійснювати їх власними діями, брати на себе та виконувати певні цивільні обов'язки, необхідно розуміти зміст норм права та усвідомлювати наслідки своїх дій, а це залежить від ступеня психічної зрілості фізичної особи, який, у свою чергу, визначається з урахуванням віку та стану психічного здоров'я людини. З огляду на викладене, у чинному цивільному законодавстві встановлено декілька різновидів дієздатності, а саме:
Лише особи, що мають повну цивільну дієздатність, можуть самостійно, власними діями набувати і здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, брати на себе й виконувати будь-які цивільні обов'язки — тобто реалізовувати належну їм правоздатність у повному обсязі.
Як уже було зазначено, зазвичай повна цивільна дієздатність виникає у фізичних осіб з моменту досягнення ними вісімнадцяти років (повноліття), оскільки саме-з цим віком в Україні пов'язується уявлення про повну психічну зрілість людини. Але визначаючи вісімнадцятиріччя як момент набуття повної цивільної дієздатності для абсолютної більшості громадян, чинне цивільне законодавство передбачає і декілька винятків з цього правила, перший з яких стосується осіб, що зареєстрували шлюб до досягнення повноліття. Нагадаємо, що шлюбний вік для жінок становить сімнадцять, а для чоловіків — вісімнадцять років (ст. 22 Сімейного кодексу України). Проте за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду шлюбний вік для неї може бути і знижено — якщо буде встановлено, що це відповідатиме інтересам такої особи (переліку конкретних підстав для зниження шлюбного віку у законі немає, але на практиці, зазвичай, ними є вагітність нареченої, народження дитини, перебування у фактичних шлюбних відносинах тощо).
При реєстрації шлюбу особи, які не досягли вісімнадцятирічного віку, набувають дієздатність у повному обсязі з моменту одруження (ч. 2 ст. 34 ЦК). Ця правова норма спрямована на забезпечення рівноправності подружжя у шлюбних відносинах, що є одним з основних принципів сімейного законодавства, та сприяє охороні батьківських та інших прав осіб, які одружуються до досягнення повноліття (адже цілком можливою є ситуація, коли, наприклад, один з подружжя вже є повнолітнім, а інший — ні).
Також важливим є положення про те, що коли шлюб був укладений неповнолітнюю особою та припинений до досягнення нею повноліття, набута цією особою повна цивільна дієздатність зберігається (оскільки шлюб припиняється на майбутній час, а не анулюється).
У випадку ж визнання шлюбу недійсним він вважається таким з моменту його державної реєстрації (ст. 44 Сімейного кодексу України), тому недійсний шлюб, як правило, не породжує правових наслідків, але у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, непов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, повна цивільна дієздатність, що була нею набута, також зберігається. У противному випадку неповнолітня особа, шлюб якої визнано недійсним, втрачає повну цивільну дієздатність з моменту державної реєстрації шлюбу — тобто ця особа вважається такою, що взагалі не набувала повної дієздатності.
Другим винятком із загального правила набуття повної дієздатності з досягненням вісімнадцятирічного віку є так звана емансипація — проголошення неповнолітнього повністю дієздатним. Це можливо лише у разі, якщо неповнолітня особа записана матір'ю чи батьком дитини або ж якщо особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором чи бажає займатися підприємницькою діяльністю (ст. 35 ЦК).
Надання повної цивільної дієздатності вказаним особам проводиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди — за рішенням суду (ч. 2 ст. 35 ЦК). У випадку, коли емансипація відбувається через бажання фізичної особи займатися підприємницькою діяльністю, попередню необхідно отримати на це письмову згоду батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування, після чого неповнолітнього може бути зареєстровано як суб'єкта підприємницької діяльності. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту її державної реєстрації як підприємця.
Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на всі цивільні права та обов'язки, при цьому у випадку припинення трудового договору чи припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається (ч. 5 ст. 35 ЦК).
Правове значення емансипації насамперед полягає у тому, що неповнолітньому більше не потрібно одержувати згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальників на вчинення правочинів, які він не міг відповідно до законодавства укладати самостійно до набуття повної дієздатності. Крім того, батьки (усиновлювачі) чи піклувальник еманси-пованої особи не несуть відповідальності за її зобов'язаннями. Виняток з цього правила становлять лише ті випадки, коли неповнолітній, який набув повної цивільної дієздатності, не має майна, достатнього для відшкодування завданої ним шкоди, — у такому разі відповідно до ч. 2 ст. 118П ЦК ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі батьками (усинов-лювачами) або піклувальником неповнолітнього, але лише за умови, якщо зазначені особи дали згоду на набуття неповнолітнім повної цивільної дієздатності та не зможуть довести, що шкоду було завдано не з їхньої вини. Обов'язок батьків (усиновлювачів) чи піклувальника відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття.
З досягненням вісімнадцяти років, а також у вже розглянутих випадках, вікові фактори більше не впливають на зміст цивільної дієздатності фізичних осіб, які набули її або яким вона була надана у повному обсязі. Проте здатність громадянина до прийняття усвідомлюваних рішень та самостійного вчинення правових дій може бути порушена внаслідок захворювання або зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами. За наявності зазначених обставин виникає необхідність захистити майнові інтереси такої фізичної особи та її сім'ї — саме з цією метою у ст. 36 ЦК міститься вказівка на можливість обмеження (тобто зменшення обсягу) цивільної дієздатності фізичної особи судом.
У зазначеній правовій нормі чітко виписані умови, за яких можливе таке обмеження дієздатності громадян,
Обмеження дієздатності громадян здійснюється винятково у судовому порядку та лише за заявою членів його сім'ї, профспілок та інших громадських організацій, прокурора, органів опіки і піклування чи психіатричного лікувального закладу (ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України).
Правовими наслідками обмеження цивільної дієздатності фізичних осіб є призначення обмежено дієздатному громадянину піклувальника та здатність самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини (ст. 37 ЦК). На вчинення ж усіх інших правочинів (що виходять за межі дрібних побутових) фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, необхідна згода піклувальника. Проте відмова останнього у наданні такої згоди може бути оскаржена обмежено дієздатною особою до органу опіки та піклування чи до суду.
Разом з цим, обмеження у дієздатності фізичної особи, не впливає на її деліктоздатність — вона самостійно відповідає як за порушення своїх договірних зобов'язань, так і за завдану нею шкоду іншій особі.
Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути скасовано, якщо внаслідок видужання або поліпшення психічного стану в особи в повному обсязі відновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними, а також у разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами чи токсичними речовинами (ст. 38 ЦК). Такі справи також розглядаються винятково у судовому порядку за заявою осіб, зазначених у вищезгаданій ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України, піклувальника, самого обмежено дієздатного громадянина чи за власною ініціативою суду.