Відповідно до Закону від 04.10.1994 року № 191/94-ВР "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про мінімальний споживчий бюджет" з 1994 р. до 1999 р. розроблявся і затверджувався соціальний норматив — межа малозабезпеченості. Визначення цього нормативу наведено в Законі від 04.10.1994 р. № 190/94-ВР "Про межу малозабезпеченості", за яким межа малозабезпеченості — це величина середньоду-шового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством.
Застосовувалась межа малозабезпеченості для визначення розмірів соціальних гарантій і соціальної допомоги.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист: "Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом", що зумовило необхідність розроблення нових підходів до визначення рівня життя населення і прожиткового мінімуму передовсім. У 1999 р. ухвалено Закон "Про прожитковий мінімум", де дано визначення прожиткового мінімуму, закладено правові засади для його встановлення, затвердження і врахування під час реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень. Згідно із Законом прожитковий мінімум — це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, потрібних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум затверджує Верховна Рада України щороку, починаючи з 2000 р.
Законом "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії і стандарти (мінімальна заробітна плата, мінімальна пенсія, розміри соціальної допомоги, допомога сім'ям з дітьми, допомога по безробіттю та інші соціальні виплати). Розміри державних соціальних гарантій, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Визначення межі бідності вперше офіційно наведено в Стратегії подолання бідності, затвердженій Указом Президента України від 15.08.2001 року № 637/2001. Межа бідності — це рівень доходу, нижче від якого є неможливим задоволення основних потреб. Використовується вона для визначення масштабів і рівня бідності, тобто питомої ваги сімей, в яких рівень споживання на одну особу є нижчим за визначену межу бідності.
Межа бідності визначається на підставі відносного критерію зарахування різних верств населення до категорії бідних, який розраховується за фіксованою часткою се-редньодушового доходу (витрат) — 75% середнього рівня сукупних доходів (витрат) у розрахунку на умовного дорослого на підставі даних вибіркового обстеження умов життя домогосподарств, що проводиться Держкомстатом України.
Нині для визначення межі бідності застосовується показник витрат, а не доходів. Це зумовлено поширеністю незареєстрованої діяльності, внаслідок чого доходи не відбивають фактичного рівня життя більшої частини населення.
Отже, єдиним базовим державним соціальним стандартом, що застосовується для визначення основних державних соціальних гарантій, є прожитковий мінімум.
Межа малозабезпеченості використовується лише під час індексації грошових доходів громадян, оскільки до Закону "Про індексацію грошових доходів населення" не внесено зміни.
Межа бідності дає загальну оцінку рівня життя населення і не є соціальним стандартом, на підставі якого мають визначатися основні державні соціальні гарантії.