Цивільним кодексом Української РСР, що був чинним до 1 січня 2004 року, у ст. 16 передбачалося: ірома-дянин, який внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним у порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом Української-РСР, і над ним встановлюється опіка.
У порядку чинного на сьогодні Цивільного процесуального кодексу, а саме ст. 260, рішення суду про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Воно є підставою для призначення обмежено дієздатному піклувальника, а недієздатному — опікуна.
Новий Цивільний кодекс України (ст. 60) визначає, що у разі визнання фізичної особи недієздатною суд встановлює опіку над нею. Так само суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної недієздатності. Крім того, якщо у процесі розгляду справи буде встановлено, що малолітня особа позбавлена батьківського піклування, суд встановлює над нею опіку.
Над малолітньою особою додатково встановити опіку може орган опіки та піклування (ст. 61 Цивільного кодексу України).
Тобто за змістом положень нового Цивільного кодексу, так само як і згідно з Цивільним кодексом Української РСР випливає, що встановлювати опіку повинен суд.
Окрім того, новий Цивільний процесуальний кодекс України (що ще не набрав чинності) у ст. 241 визначає, що рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Таке рішення є підставою для призначення фізичній особі, обмеженій у цивільній дієздатності, піклувальника, а недієздатній фізичній особі — опікуна.
Тобто за старим та новим законодавством йдеться про розмежування функцій встановлення та призначення опікуна чи піклувальника.
Щодо тривалості цієї процедури та дублювання документів, що необхідно збирати особам, які претендують на призначення опікуном, то відповідні вимоги визначаються п. 3.3 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства праці та соціальної політики від 26.05.1999 року № 34/166/131/88. Документи, за наявності яких органи опіки і піклування призначають опікуна: повідомлення державних, громадських організацій або заяви громадянина (громадян); копії свідоцтва про народження особи, що потребує опіки, або іншого документа, який підтверджує її вік; копія свідоцтва про смерть батьків або рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення їх померлими чи інших матеріалів, які підтверджують неможливість виховання дитини. Якщо опіка призначається над повнолітньою особою — рішення суду про визнання даної особи недієздатною; акт обстеження умов життя особи, що потребує опіки, і опис її майна; довідки про стан здоров'я особи, що потребує опіки (якщо вона раніше проживала окремо), та майбутнього опікуна (піклувальника); довідка про місце проживання майбутнього опікуна і його заява про прийняття на себе обов'язків про опіку; акт перевірки умов життя майбутнього опікуна та висновок від органів опіки та піклування за місцем проживання опікуна про можливість виконувати опікунські обов'язки; довідка лікувальної установи про відсутність в сім'ї майбутнього опікуна (піклувальника) захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, що потребує опіки; документ про закріплення за дитиною житлової площі.
При цьому відповідно до п. 2.4 вказаного документа рішення про установлення опіки (піклування) повинно бути прийняте не пізніше як у місячний термін з моменту, коли відповідному органові опіки та піклування стане відомо про потребу встановлення опіки чи піклування.
Стосовно ж рішення про призначення опіки (піклування) жодного терміну не встановлено.
Таким чином, на жаль, після направлення судом відповідного рішення до органу опіки та піклування у порядку ст. 260 ЦПК подальші строки вирішення відповідного питання не регламентуються підзаконними нормативно-правовими актами. Проте у порядку глави 31-А Цивільного процесуального кодексу дії службових осіб може бути оскаржено.
Сторінку підготувала Тетяна НІКОЛАЄВА
По материалам газеты "Юридичний вісник України" від 12-18 червня 2004 р. № 24