Процедура припинення шлюбу майже завжди супроводжується надзвичайно важким психологічним навантаженням, але подекуди її, на жаль, уникнути неможливо. А щоб чітко уявляти собі дії, які необхідно вчинити, та не обтяжувати себе у цей емоційно болючий період ще й прагматичними питаннями, слід бути обізнаними з відповідними нормами чинного законодавства, що регламентують порядок та визначають юридичні наслідки припинення шлюбу.
Перш за все необхідно звернути увагу, що шлюб припиняється лише у разі настання юридичних фактів, вказаних у ст. 104 Сімейного кодексу України (далі — СК). Відповідно до зазначеної правової норми шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя чи оголошення його померлим, а також шляхом здійснення процедури розірвання шлюбу.
Смерть одного з подружжя, так само як і оголошення його померлим (з юридичної точки зору це рівноцінні поняття), тягне за собою автоматичне припинення шлюбу, яке не потребує спеціального оформлення. За таких обставин до державного органу реєстрації актів цивільного стану (далі — орган РАЦС) подається документ, що засвідчує смерть одного з подружжя, чи судове рішення про оголошення його померлим, на підставі яких орган РАЦС видає свідоцтво про смерть. Другий з подружжя набуває права на укладення нового шлюбу з моменту припинення попереднього — тобто у даному випадку з дня смерті свого чоловіка (дружини) чи оголошення його померлим. В останньому разі для визначення моменту припинення шлюбу застосовуються правила ч. 3 ст. 46 Цивільного кодексу України (далі — ЦК), яка передбачає, що фізична особа оголошується померлою від дня набрання рішенням суду про це законної сили або від зазначеного у вказаному рішенні суду дня вірогідної смерті особи.
Особливу увагу слід звернути на положення ч. 1 ст. 118 СК, згідно з якими у разі, коли особа, що була оголошена померлою, з'явилася, і відповідне рішення суду скасоване, її шлюб з іншою особою поновлюється за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі. Це означає, що шлюб за вказаних умов поновлюється автоматично, що, безумовно, порушує права та інтереси другого з подружжя — адже той, хто був оголошений померлим, може з'явитися і через надто значний проміжок часу (нагадаємо, що навіть оголошення особи померлою, за загальним правилом, допускається тільки після спливу трьох років з дня одержання останніх відомостей про її місце перебування). І той факт, що протягом відсутності одного з подружжя другий не уклав новий шлюб, ще не свідчить про його бажання поновлювати шлюбні відносини з цією особою. З огляду на викладене, видається доцільним встановити у зазначеній правовій нормі правило про поновлення шлюбу за таких обставин лише за спільною заявою обох з подружжя. Якщо ж така заява відсутня, то шлюб має залишатися припиненим.
При житті подружжя шлюб припиняється шляхом його розірвання за заявою одного чи обох з подружжя у судовому чи адміністративному порядку (в органі РАЦС). При цьому, згідно з ч. З та ч. 4 ст. 104 СК, якщо один з подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті, а у випадку, коли ця сумна подія сталася саме у день набрання чинності відповідним рішенням суду, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання (це має значення для визначення юридичних наслідків припинення шлюбу — наприклад, для вирішення питання, чи має чоловік (дружина) померлого право на частку його спадщини).
Звісно, процедура розірвання шлюбу в органі РАЦС є набагато простішою й менш болючою в порівнянні з розірванням шлюбу у судовому порядку — адже роль органу РАЦС зводиться лише до реєстрації розлучення й він, на відміну від суду, ні з'ясовує причин розірвання шлюбу, ні вживає заходів щодо примирення подружжя. Щоправда, розлучення в органі РАЦС можливо лише за певних обставин, викладених у ст. ст. 106 - 107 СК.
Так, спільну заяву про розірвання шлюбу до органу РАЦС може подати лише подружжя, яке не має дітей віком до вісімнадцяти років (при цьому маються на увазі як рідні, так і сумісно всиновлені подружжям діти). За загальним правилом, вказану заяву до органу РАЦС повинні подати особисто обидва з подружжя, але у випадку, коли один з подружжя через поважну причину не має можливості з'явитися для подання цієї заяви (наприклад, у зв'язку з тяжкою хворобою, тривалим відрядженням, проживанням у віддаленій місцевості тощо), то спільну заяву про розлучення може подати й один з подружжя. Але при цьому підпис на заяві відсутнього з подружжя обов'язково має бути засвідчений нотаріально (п. 5.13. Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Мін'юсту від 18.10.2000р. № 52/5 - далі Правила).
Оформлення розлучення за спільною заявою подружжя та видача свідоцтва про розірвання шлюбу провадиться на підставі постанови органу РАЦС, що виноситься лише після закінчення одного місяця з дня подання подружжям заяви про розлучення (ч. 2 ст. 106 СК). Цей термін встановлено з метою уникнення не-обміркованого розірвання шлюбу під впливом незначної образи, сварки тощо — за місяць подружжя цілком може прийняти рішення про недоцільність припинення шлюбу й відкликати свою заяву про розлучення. Можливим є й випадок, коли своє рішення про розірвання шлюбу змінить лише один з подружжя — за таких обставин процедура розлучення відбувається у судовому порядку.
Відповідно до ст. 107 СК в органі РАЦС також розривається шлюб і за заявою одного з подружжя, але лише у випадках, коли другий з подружжя визнаний безвісно відсутнім (за ч. 1 ст. 43 ЦК це можливо у разі, якщо протягом року в місці постійного проживання особи немає відомостей про її місце перебування), недієздатним або ж засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки. Звісно у таких випадках до заяви про розірвання шлюбу мають бути додані копія або виписка з відповідного рішення чи вироку суду (п. 5.19 Правил). На підставі пред'явлених документів органом РАЦС складається постанова та реєструється розірвання шлюбу. У всіх наведених випадках розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя не має значення ні наявність у подружжя спільних неповнолітніх дітей, ні згода на припинення шлюбних відносин другого з подружжя.
Слід наголосити, щочдо функції органу РАЦС не входить розгляд майнових спорів, що виникають між подружжям у зв'язку з розірванням шлюбу, — вони розглядаються судом окремо за правилами цивільного провадження незалежно від розірвання шлюбу в органі РАЦС.
За реєстрацію розірвання шлюбу в органі РАЦС (включаючи видачу відповідного свідоцтва) за взаємною згодою подружжя, яке не має неповнолітніх дітей, справляється державне мито у розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (нагадаємо, що на сьогодні він дорівнює 17 грн.), а за реєстрацію розірвання шлюбу з безвісно відсутньою, недієздатною чи засудженою за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років особою — у розмірі 0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (Декрет Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 р. — далі Декрет).
Розірвання шлюбу в суді відбувається у разі наявності в подружжя неповнолітніх дітей (слід підкреслити, що мова йде лише про спільних дітей — наявність дитини, народженої одним з подружжя, наприклад, від попереднього шлюбу, не може бути підставою для розірвання шлюбу в суді), а також за відсутності згоди одного з подружжя на розлучення (за винятком вже розглянутих випадків, передбачених у ст. 107 СК).
Відповідно до ч. 1 ст. 109 СК подружжя, яке має неповнолітніх дітей та розриває шлюб за взаємною згодою, може подати до суду разом із заявою про розлучення й письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. При цьому договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідченим. За таких обставин (звісно, якщо умови зазначених договорів не порушують особистих та майнових прав когось з подружжя та прав їхніх дітей) суд перевіряє лише той факт, чи відповідає заява про розлучення дійсній волі дружини та чоловіка й після спливу одного місяця від дня подання заяви постановляє рішення про розірвання шлюбу (до закінчення цього строку подружжя може відкликати свою заяву). У разі ж, коли домовленість між подружжям про вищезазначені умови відсутня, суд за заявою одного чи обох з подружжя може одночасно з розірванням шлюбу розглядати й спори про те, з ким із батьків повинні проживати неповнолітні діти, про стягнення аліментів на дітей та дружину (чоловіка), про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя тощо.
У випадку відсутності взаємної згоди подружжя на розлучення, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений і одним із подружжя. Але при цьому слід звернути увагу на обмеження, встановлені у ч. 2 ст. 110 СК., — відповідно до зазначеної правової норми позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року від дня народження нею дитини, крім випадків, коли один з подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини. Тобто протягом вказаних періодів позов про розлучення не вправі пред'явити ані чоловік, ані дружина. Зрозуміло, що законодавець мав на меті захистити інтереси дружини та дитини, але ж зазначена редакція ч. 2 ст. ПО СК може призвести й до прямо протилежних наслідків — адже виникає ситуація, коли вагітна дружина не може розлучитися з чоловіком навіть у випадку його постійного пияцтва та подружніх зрад (така поведінка суперечить моральним засадам суспільства, але не містить ознак злочину, тому й не може бути підставою для розірвання шлюбу у вказані періоди). Беззаперечно, це є грубим порушенням прав та інтересів як дружини, так і дитини (адже нервовий стан матері під час вагітності може завдати значної шкоди і здоров'ю дитини). З огляду на викладене, видається доцільним повернутися до правила, що містилося у ч. 2 ст. 38 Кодексу про шлюб та сім'ю України 1969 р., відповідно до якого під час вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини порушувати справу про розірвання шлюбу заборонялося лише чоловіку (і тільки за відсутності на це згоди дружини).
При вирішенні справи про розлучення за позовом одного з подружжя суд, згідно зі ст. 112 СК, з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, а також враховує наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Рішення про розірвання шлюбу суд постановляє лише у тому разі, коли буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя суперечило б інтересам, що- мають істотне значення, одного з них чи їхніх дітей.
У рішенні суду про розірвання шлюбу має вказуватися, в якому розмірі та з кого (з одного чи з обох з подружжя) стягується державне мито (згідно з Декретом його розмір за реєстрацію розлучень на підставі рішення суду, якщо обоє з подружжя перебувають у першому шлюбі, може становити від 0,5 до 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадку, коли один з подружжя перебуває у повторному шлюбі — від 1 до 1,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян).
Слід звернути увагу, що за чинним сімейним законодавством хоч розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, і потребує подальшої реєстрації в органі РАЦС, проте моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання.
Правові наслідки розірвання шлюбу полягають у припиненні на майбутнє між подружжям особистих та майнових відносин, що існували між ними під час шлюбу. При цьому деякі з цих правовідносин припиняються саме з моменту розірвання шлюбу, а деякі за бажанням одного з подружжя чи внаслідок прямої вказівки закону продовжують тривати ще певний час.
Так, відповідно до ст. 76 СК розірвання шлюбу не припиняє права непрацездатної та потребуючою матеріальної допомоги особи на утримання, яке виникло в неї за час шлюбу (воно припиняється з настанням інших обставин — наприклад, з поновленням працездатності цієї особи, реєстрацією з нею повторного шліобу тощо).
Збереження шлюбного прізвища особою, яка при реєстрації шлюбу змінила своє прізвище на прізвище другого з подружжя, залежить від бажання цієї особи — після розлучення вона може й надалі іменуватися цим прізвищем або ж відновити своє дошлюбне прізвище (ст. 113 СК).
Саме лише розірвання шлюбу не припиняє й права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу (для цього необхідно його розділити), але розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК (після розлучення презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, вже не діє). До вимог про поділ майна, заявлених < після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки (ч. 2 ст. 72 СК), яка обчислюється від дня, коли один з співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
З моменту розірвання шлюбу втрачається право на одержання спадщини за законом після смерті колишнього чоловіка (дружини), право на пенсійне забезпечення у зв'язку з втратою другого з подружжя за встановленими у законі підставами тощо. Але за будь-яких обставин розірвання шлюбу не впливатиме на обсяг батьківських прав. Той з батьків, хто проживає окремо, не лише вправі, але й зобов'язаний брати участь у вихованні дитини, а другий з колишнього подружжя не може йому в цьому перешкоджати. Усі питання виховання та утримання дітей вирішуються (як у шлюбі, так і у разі його розірвання) лише за взаємною згодою батьків, а якщо її не досягнуто — в судовому порядку.
Ось і всі найсуттєвіші аспекти, пов'язані з розірванням шлюбу, але сподіваймося, що ваші знання з цього приводу залишаться винятково теоретичними й ніколи не стануть у пригоді в реальному житті.