У сучасних умовах ринкової економіки ефективне здійснення юридичними особами своєї діяльності видається неможливим без відкриття рахунку у банку — адже його наявність є необхідною передумовою для проведення розрахунків у безготівковій формі (а саме вона є найпоширенішою формою розрахунків між підприємствами, оскільки чинним законодавством встановлені обмеження щодо розрахунків готівкою), а також для здійснення будь-яких банківських операцій, у тому числі й операцій за договором банківського вкладу та кредитним договором. Фізичним особам відкриття банківського рахунку дозволяє не лише зберігати свої заощадження, а й одержувати через банки заробітну плату, пенсію, стипендію, перераховувати у безготівковому порядку кошти на оплату своїх видатків (наприклад, комунальних послуг, навчання, придбаних товарів тощо). Відносини ж, що виникають внаслідок відкриття рахунку у банку та складаються в процесі його використання, визначаються договором банківського рахунка та регулюються положеннями глави 72 Цивільного кодексу України (далі — ЦК).
Сутність договору банківського рахунка полягає у тому, що банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч. 1 ст. 1066 ЦК).
З наведеного визначення зрозуміло, що предметом договору банківського рахунка є надання послуг з приводу розрахунково-касового обслуговування, які переважно пов'язані з переказом грошей з рахунка й на рахунок клієнта та видачею йому, грошей у готівковій формі (звісно, у договорі може бути передбачено і здійснення інших банківських операцій, що відповідають чинному законодавству та банківським правилам).
Важливим питанням є визначення моменту укладення договору банківського рахунка — адже саме з цього часу у сторін виникають права та обов'язки, встановлені договором. Дехто з науковців вважає, що банківський рахунок належить до категорії реальних договорів, момент укладення якого збігається з моментом зарахування грошових коштів на відкритий банком рахунок. Але ж у такому разі до моменту внесення грошей на рахунок договір вважався б неукладеним, а отже, банк не повинен був би виконувати свої зобов'язання щодо проведення банківських операцій, у тому числі й зарахування на рахунок клієнта грошових коштів, що йому надходять. Таким чином, у певних випадках виникало б "замкнене коло": цілком можливою є ситуація, коли у клієнта на момент відкриття рахунку відсутня необхідна грошова сума, але разом з тим його боржник повинен був би через декілька днів розрахуватися з клієнтом за якісь товари чи послуги й бажає провести розрахунок у безготівковій формі. Як вже було зазначено, необхідною передумовою для таких розрахунків є укладення договору банківського рахунка, але ж якщо цей договір вважати реальним, то до моменту зарахування грошей він є неукладеним, а тому банк не зобов'язаний зараховувати на рахунок клієнта кошти, переведені його боржником.
З огляду на викладене, видається доцільним розглядати договір банківського рахунка як консенсуальний —' за таких обставин права та обов'язки сторін виникатимуть з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору (а не з моменту внесення грошових коштів на відкритий банком рахунок), тому деякий час після укладення договору на банківському рахунку клієнта може зберігатися нульовий залишок. А захистити інтереси банка цілком можливо шляхом встановлення у договорі банківського рахунка певного строку, протягом якого на рахунок клієнта мають бути внесені грошові кошти (байдуже — самим клієнтом чи третіми особами), з наданням банку права на односторонню відмову від договору у разі порушення клієнтом визначеного договором терміну для внесення грошових сум.
Відповідно до загальних положень ЦК про форму правочинів, а також згідно з п. 1.9. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національні» та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492 (далі — Інструкція) договір банківського рахунка має бути укладений у письмовій формі. Нагадаємо, що надати договору письмову форму можна не лише шляхом складання єдиного документа, айв будь-який інший спосіб, передбачений у положеннях ст. 207 ЦК, — скажімо, зафіксувавши зміст правочину у кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони договору, або ж шляхом вираження волі сторін за допомогою телетайпного, електронного чи іншого технічного засобу зв'язку.
На підставі договору банківського рахунка клієнтові відкривається у банку відповідний рахунок (при цьому, якщо клієнт має намір в одному банку відкрити декілька рахунків, то для відкриття кожного з них необхідно укласти й окремий договір, в якому повинні бути зазначені реквізити цього рахунка). Але якщо для самого укладення договору банківського рахунка достатньо надати йому письмової форми, то для відкриття рахунку (тобто, фактичної дії, спрямованої на виконання банком цього договору) клієнтові необхідно подати ряд документів, вказаних у вищезгаданій Інструкції. Так, для відкриття банківського рахунку юридичній особі до банку слід подати, зокрема, заяву про відкриття рахунку, підписану керівником юридичної особи та її головним бухгалтером, копію свідоцтва про державну реєстрацію, копію належним чином зареєстрованого установчого документа та картку із зразками відбитка печатки й підписів осіб, яким надано право розпорядження рахунком і підписання розрахункових документів.
Фізичним особам для відкриття банківського рахунку достатньо подати заяву про викриття рахунку, паспорт (або документ, що його замінює) та довідку про присвоєння ідентифікаційного номера платника податків.
Особливістю договору банківського рахунка є наявність в ньому низки характерних ознак, притаманних публічному договору, найістотнішою з яких є встановлене у ч. 2 ст. 1067 ЦК зобов'язання банка укласти договір з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено чинним законодавством, установчими документами банку та наданою йому ліцензією (за винятком випадків, коли банк не має виробничої чи економічної можливості прийняти на банківське обслуговування або ж коли така відмова допускається законом чи банківськими правилами). У разі необгрунтованої відмови банка від укладення договору банківського рахунку, клієнт вправі звернутися до суду про спонукання банка до укладення цього договору на оголошених умовах, а також вимагати відшкодування збитків, завданих безпідставною відмовою банку щодо відкриття рахунку.
Разом з цим, на відміну від публічного договору, умови якого мають бути однакові для всіх споживачів під загрозою їх нікчемності (ч. 2 та ч. 5 ст. 633 ЦК), рахунок у банку відкривається клієнтові на умовах, погоджених сторонами (ч. 1 ст. 1067 ЦК) — отже, умови договору банківського рахунка можуть у певній мірі змінюватись в залежності від бажань конкретним сторін договору. Таким чином, на підставі аналізу наведених правових норм можна дійти висновку, що у разі звернення клієнта до банку з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, банк зобов'язаний це зробити, але якщо клієнт запропонує свої власні умови, банк може або відмовити йому у відкритті рахунку й запропонувати укласти договір на вже оголошених умовах, або ж погодитися на пропозицію клієнта чи вчинити інші дії, спрямовані на укладення договору банківського рахунка на умовах, які відрізняються від звичайних.
Найсуттєвішим обов'язком банку за договором банківського рахунка є вчинення для клієнта операцій, передбачених для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. До операцій за рахунком, зокрема, належать зарахування на рахунок клієнта грошових коштів, що йому надходять, виконання розпоряджень клієнта щодо перерахування коштів з рахунку, видачі готівки, вчинення поточних валютних операцій тощо. При цьому банк не вправі визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати додаткові, не передбачені договором чи законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (ч. 3 ст. 1066 ЦК).
Операції за рахунком клієнта здійснюються у межах строків, встановлених чинним законодавством. Так, відповідно до ст. 8 Закону "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" (далі — Закон) банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в розрахунковому документі (тобто, документі на переказ грошей, шо використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача), який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі ж надходження розрахункового документа клієнта до банку після закінчення його операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Аналогічні строки встановлені й для виконання доручення клієнта щодо переказу та видачі готівки, а також для зарахування грошових коштів, які надійшли на рахунок клієнта. Проте зазначені правила є диспозитивними, тому банки та їх клієнти вправі за домовленістю між собою встановлювати у договорі банківського рахунка інші строки для виконання вказаних банківських операцій. У випадку ж порушення банком цих встановлених законом чи договором строків, він повинен сплатити клієнтові пеню у розмірі 0,1 відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків від суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений у договорі між ними (ст. 32 Закону).
Відповідно до ч. 4 ст. 1068 ЦК клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за його рахунком лише у тому випадку, коли це передбачено договором. Таким чином, у цивільному законодавстві встановлено презумпцію безоплатності договору банківського рахунка, тому при відсутності у договорі умови про оплату банківських послуг та визначення її розміру плата за вчинення банківських операцій з клієнта не стягується. Проте на практиці розрахунково-касове обслугову-
вання здійснюється, як правило, оплато. Зазвичай, банки розробляють спеціальні положення про тарифи на здійснення банківських операцій (наприклад, постановою Правління Національного банку України від 12.08.2003 р. № 333 було затверджено Перелік і тарифи операцій, що здійснюються Національним банком України, його територіальними управліннями та установами клієнтам і банкам — кореспондентам Національного банку України з розрахунково-касового обслуговування), на які робиться відповідне посилання у договорі банківського рахунку. Розмір плати за банківські послуги можна визначити у будь-який спосіб — наприклад, у твердій сумі за певний період часу обслуговування рахунку клієнта, у вигляді відсотка від обсягу проведеної операції, в залежності від кількості опрацьованих розрахункових документів тощо. Безпосередньо у договорі банківського рахунка чи у правилах банківського обслуговування також має бути визначений і порядок оплати банківських послуг.
За загальним правилом, банк не повинен виконувати розпорядження клієнта щодо перерахування грошей з його рахунку, якщо грошові кошти на ньому відсутні. Але до договору банківського рахунка можна включити умову про кредитування рахунка відповідно до якої банк має здійснювати платежі з рахунку клієнта і в разі відсутності на ньому грошових коштів — за таких обставин згідно з ч. 1 ст. 1069 ЦК вважатиметься, що банк надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення такого платежу.
Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, відповідно до ч. 2 ст. 1069 ЦК визначаються положеннями про позику та кредит, які містяться у параграфах 1 і 2 глави 71 ЦК, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка чи законом. Проте навряд чи є припустимим зміна умовами договору імперативних положень ЦК про позику та кредит — адже це може призвести до зміни правової природи правовідносин, що виникають між банком та клієнтом. У межах же диспозитивних норм вказаних глав, сторони договору можуть самостійно встановити свої права та обов'язки, узгодити умови про максимальний розмір кредиту, строк, на який він надається, визначити розмір відсоткової ставки, за якою нараховуватимуться відсотки за користування клієнтом грошовими коштами банку тощо.
На практиці умова про кредитування рахунку, зазвичай, встановлюється не безпосередньо у договорі банківського рахунка, а в додатковій до нього угоді, яка укладається через деякий час після відкриття клієнтові рахунку у банку, оскільки банки надають кредитування переважно тим клієнтам, за рахунками яких здійснюється постійний обсяг банківських операцій, а упевнитися у цьому можливо лише після спливу певного терміну дії договору банківського рахунка.
Банк, відповідно до ч. 2 ст. 1066 Цивільного кодексу України (далі — ЦК), вправі використовувати грошові кошти, що знаходяться на рахунку клієнта, гарантуючи йому право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. При цьому, оскільки вказана правова норма має імперативний характер, встановити у договорі банківського рахунку заборону на використання банком зазначених грошових коштів, неможливо.
А от питання чи повинен банк сплачувати проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сторони можуть вирішити за домовленістю між собою на власний розсуд, закріпивши відповідну умову безпосередньо у договорі банківського рахунку. Якщо ж в останньому відсутні будь-які вказівки на оплатніеть чи безоплатність такого користування, то за загальним правилом, що міститься у ч. 1 ст. 1070 ЦК, банк зобов'язаний виплачувати клієнтові проценти за користування грошовими коштами на його рахунку.
Нараховані проценти, зазвичай, сплачуються банком зі спливом кожного кварталу шляхом зарахування їх суми на рахунок клієнта. Проте у договорі банківського рахунку може бути обумовлена й інша періодичність & сплати—у такому разі, зважаючи на диспозитив-ність наведеного правила, пріоритет матимуть умови договору. Розмір процентів за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, також встановлюється у договорі банківського рахунку. Якщо ж сторони його не узгодили і в договорі немає прямої вказівки на безоплатність користування банком грошовими коштами на рахунку клієнта, проценти за договором банківського рахунку сплачуватимуться у тому ж самому розмірі, що звичайно виплачується банком за вкладами на вимогу.
Слід зауважити, що у деяких випадках закон забороняє сплату процентів за користування грошовими коштами на рахунку клієнта. Так, згідно з ч. 5 ст. 34 Закону "Про вибори народних депутатів України" банк за користування коштами, що знаходяться на рахунку виборчого фонду політичної партії (блоку) чи окремого кандидата в депутати, проценти не нараховує і не сплачує. До речі, послуги банку щодо відкриття та закриття рахунку виборчого фонду також надаються безоплатно.
Зазвичай, списати грошові кошти з рахунку клієнта банк вправі лише на підставі його розпорядження, яке може бути надано клієнтом як у формі відповідного розрахункового документа (платіжного доручення, чека тощо), так і шляхом волевиявлення згоди на оплату розрахункового документа (наприклад, акцептуванням платіжної вимоги). Винятки з наведеного правила передбачені у ч. 2 ст. 1071 ЦК, — так, списання грошових коштів з рахунку клієнта на підставі рішення суду (примусове списання), а також у випадках, встановлених договором між банком та клієнтом (договірне списання), здійснюється без відповідного розпорядження клієнта.
Слід звернути увагу, що примусове списання коштів з рахунку клієнта проводиться виключно на підставі рішення суду. Між тим, цьому положенню ЦК суперечить ст. 6 Закону "Про виконавче провадження", відповідно до якої вимоги державного виконавця щодо виконання усіх рішень, зазначених у ст. З цього Закону (нагадаємо, що серед них міститься значна кількість не лише судових рішень, а й рішень і постанов інших органів та їх посадових осіб), є обов'язковими, зокрема, для всіх юридичних осіб на території України (зрозуміло, що у тому числі й для банків). Таким чином, зазначена норма Закону "Про виконавче провадження" зобов'язує банки примусово списувати за вимогою державного виконавця кошти з рахунку клієнта й на підставі інших, ніж рішення суду, документів, а це за положеннями ЦК є категорично неприпустимим. Враховуючи, що ЦК є основним актом цивільного законодавства, усі інші нормативні акти, які містять норми цивільно-правового характеру, повинні йому відповідати, а в разі суперечності їх положень імперативним нормам ЦК пріоритет щодо застосування мають саме останні. З огляду на викладене, банк не вправі за жодним виконавчим документом окрім рішення суду списувати грошові кошти з рахунку клієнта у примусовому порядку.
Що ж до договірного списання грошових коштів з рахунку клієнта, то юно може проводитися лише у разі прямої вказівки на таке повноваження банку в договорі банківського рахунку. При цьому, доручаючи банкові здійснювати договірне списання коштів з його рахунку, клієнт повинен надати банку й усю необхідну для цього інформацію — наприклад, вказати обставини, за яких банк має здійснювати договірне списання, зазначити особу отримувача, перелік документів, які отримувач повинен пред'явити банку для перерахунку чи одержання коштів з рахунку клієнта готівкою тощо. Детально умови та порядок здійснення договірного списання викладено у ст. 26 Закону "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" та у главі 6 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22.
Згідно з ч. 1 ст. 1072 ЦК банк виконує розрахункові документи у порядку їх надходження (календарної черговості) та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта (за винятком випадків, коли у договорі банківського рахунку встановлено умову про кредитування рахунку). У разі ж, коли до банку одночасно надійшло кілька розрахункових документів, на підставі яких має бути здійснено списання грошових коштів, то банк списує грошові кошти з рахунку клієнта за цими документами у такій черговості:
Слід звернути особливу увагу на те, що наведена черговість списання грошових коштів застосовується винятково у разі одночасного надходження до банку кількох розрахункових документів, а у всіх інших випадках діє принцип календарної черговості. Наприклад, якщо акцептована платіжна вимога кредитора клієнта надійшла до банку раніше, ніж розрахунковий документ, що передбачає платіж до бюджету, то грошові кошти мають списуватись спочатку саме за платіжною вимогою кредитора клієнта і лише у разі одночасного надходження цих документів банк виконуватиме першим той розрахунковий документ, який передбачає платіж до бюджету.
У випадку відсутності чи недостатності грошових коштів на рахунку клієнта банк не повинен вести облік розрахункових документів, якщо тільки інше не передбачено у договорі між банком та клієнтом. У разі ж наявності такого договору банк, відповідно до п. 22.10 ст. 22 Закону "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", зобов'язаний передавати клієнтові невиконані розрахункові документи (повідомлення про їх надходження) з отриманням від нього письмового посвідчення щодо їх вручення.
Підставами для відповідальності банку за договором банківського рахунку є порушення ним строків проведення операцій за рахунком клієнта (несвоєчасне зарахування на нього грошових коштів, що надійшли клієнтові), безпідставне списання з рахунку клієнта грошових коштів, а також порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунку. При виявленні наведених порушень, банк згідно зі ст. 1073 ЦК повинен негайно зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки (за умови, що інші правові наслідки невиконання чи неналежного виконання банком своїх зобов'язань не встановлені у законі).
У ст. 32 Закону "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" за порушення строків виконання доручення клієнта на переказ (нагадаємо, що воно повинно бути виконано протягом операційного часу банку в день надходження відповідного розрахункового документа) передбачено зобов'язання банку сплатити клієнтові пеню у розмірі 0,1 відсотка від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків від суми переказу (якщо тільки інший розмір пені не обумовлений договором між банком та клієнтом).
При безпідставному списанні банком з рахунку клієнта грошових коштів (наприклад, з порушенням умов доручення клієнта на здійснення договірного списання) повернення клієнтові цієї суми здійснюється у судовому порядку. При цьому банк повинен сплатити клієнту, з рахунку якого було без законних на те підстав списано грошові кошти, пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день, починаючи з дня такого списання коштів до дня їх повернення на рахунок клієнта.
Також банк відповідатиме за розголошення відомостей, які становлять
банківську таємницю (згідно зі ст. 60 Закону "Про банки і банківську діяльність" до неї належить, зокрема, інформація про стан рахунків клієнтів, про операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди тощо). Зазначені відомості можуть бути надані лише самим клієнтам або їхнім представникам, а також (як виняток) чітко визначеним у ст. 62 Закону "Про банки і банківську діяльність" органам державної влади (виключно у випадках та в порядку, встановлених у цьому ж Законі). У разі порушення банком обов'язку щодо збереження банківської таємниці, клієнт вправі вимагати від нього відшкодування завданих збитків (як реальних, так і упущеної вигоди) та моральної шкоди (ч. 2 ст. 1076 ЦК).
Клієнт вправі розірвати договір банківського рахунку у будь-який час та без жодних пояснень — для цього йому достатню подати до банку заяву про закриття рахунку і з дня її отримання банком договір банківського рахунку вважатиметься розірваним (якщо тільки у заяві не буде вказано інший, більш пізній строк для закриття рахунку).
А от банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунку лише у випадках, передбачених у ч. 2 ст. 1075 ЦК. Так, вимога банку про розірвання договору може грунтуватися на тому, що сума грошових коштів, які зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором. Але при цьому необхідно, по-
перше, щоб вказівка на таку мінімальну межу залишку грошових коштів на рахунку містилася у договорі чи банківських правилах (якщо вона відсутня, то розірвати договір за цією підставою неможливо), а по-друге, банк зобов'язаний попередити клієнта про такий стан його рахунку та загрозу розірвання договору. Крім того, банк ще протягом місяця після здійснення зазначеного попередження не може вимагати розірвання договору банківського рахунку, а клієнт протягом цього ж строку вправі відновити на своєму рахунку необхідну суму грошових коштів. До речі, одноразове нетривале поповнення клієнтом залишку коштів на рахунку до мінімальної межі теж перериває перебіг місячного строку, наданого клієнту для відновлення ним необхідної суми на рахунку, й банк буде змушений знову надсилати попередження про недостатність коштів на рахунку і так само очікувати для пред'явлення вимоги про розірвання договору закінчення вказаного терміну.
Також підставою для розірвання на вимогу банку договору банківського рахунку може бути відсутність операцій за рахунком клієнта протягом року (але оскільки ця правова норма є диспозитивною, у договорі може бути передбачено неможливість розірвання договору за вказаною підставою). Крім того, у договорі чи законі можуть бути встановлені й інші, додаткові підстави для розірвання договору банківського рахунку за ініціативою банку.
Наслідком розірвання даного договору є закриття банківського рахунку клієнта, а залишок грошових коштів на ньому банк має або видати клієнтові готівкою, або за вказівкою клієнта перерахувати на інший рахунок (ч. 3 ст. 1075 ЦК).
Зважаючи на те, що технічні можливості банку, зокрема, у сфері програмного забезпечення, не безмежні (вони розраховані на певну кількість рахунків), а зберігання інформації та ведення обліку за рахунком, який загалом не функціонує, не лише не приносить банкові прибутку, а й перешкоджає прийняти на обслуговування інших клієнтів, у ч. 4 ст. 1075 ЦК передбачено право банку відмовитися від договору банківського рахунку в односторонньому порядку та закрити рахунок клієнта, якщо за цим рахунком протягом трьох років поспіль не було здійснено жодної розрахункової операції та за умови відсутності на ньому залишку грошових коштів. Тобто, за викладених обставин банк вправі припинити дію договору банківського рахунку без пред'явлення вимоги Про його розірвання. Дійсно, змушувати банк у випадках такого тривалого невикористання клієнтом рахунку (до того ж при відсутності на ньому залишку грошових коштів) витрачати час та кошти (згадаймо про судові витрати) на розірвання договору у судовому порядку було б вкрай недоцільним та безпідставним.
Загалом же, позитивне значення договору банківського рахунку як для кожного клієнта банку, так і для інтересів суспільства в цілому, важко переоцінити — адже у сучасному світі гроші циркулюють, переважно, у безготівковій формі, а необхідною передумовою для здійснення будь-яких розрахункових операцій з ними є укладення саме договору банківського рахунку. Крім того, цей договір дозволяє клієнтам не лише вільно розпоряджатися своїми коштами, зберігати їх у безпеці, а й, як правило, одержувати додатковий прибуток внаслідок сплати банком процентів за користування їхніми грошовими коштами. А спрямовуючи ці кошти на надання кредитів, банк тим самим допомагає створенню нових підприємств, впровадженню нових технологій та задоволенню особистих потреб громадян, що, безумовно, сприяє розвитку суспільства та зростанню життєвого рівня громадян.
По материалам газеты "Юридичний вісник України" від 26 червня - 9 липня 2004 р. № 26-27