Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що інвалідами є особи зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням чи травмами, або з уродженими дефектами, що обмежує їх життєдіяльність і призводить до необхідності в соціальній допомозі та захисті. Ступінь обмеження життєдіяльності людини, групу, причини і час настання інвалідності визначає медико-соціальна експертиза, яку здійснюють медико-соціальні експертні комісії (МСЕК).
Відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» МСЕК перебувають у віданні Міністерства охорони здоров'я України і проводять свою роботу за таким територіальним принципом:
МСЕК у своїй роботі керуються законами України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Положенням про медико-соціальну експертизу від 22 лютого 1992 р. № 83, наказами, інструкціями, вказівками Міністерства охорони здоров'я України та іншими нормативними актами.
Висновки МСЕК про умови й характер праці інвалідів є обов'язковими для підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності і видів їх діяльності.
МСЕК проводять роботу на базі лікувально-профілактичних закладів, які надають їм приміщення, медичне і господарське обладнання, необхідне для проведення експертизи хворих та зберігання документів, а також забезпечують їх санітарним автотранспортом для огляду хворих удома та здійснення контролю за виконанням індивідуальних програм реабілітації.
МСЕК утворюються, реорганізуються і ліквідуються Міністерством охорони здоров'я України, відділами (управліннями) охорони здоров'я Ради міністрів Автономної Республіки Крим, облдержадміністрацій, Київської і Севастопольської міськдержадміністрації.
Формування МСЕК провадиться з урахуванням чисельності обслуговуваного населення, кількості оглянутих зазначеними комісіями хворих протягом року, у тому числі інвалідів.
Залежно від рівня, структури захворюваності та інвалідності утворюються МСЕК загального профілю; спеціалізованого профілю для огляду хворих на туберкульоз, осіб з психічними розладами, захворюваннями органів зору, органів кровообігу тощо.
Міські, районні МСЕК утворюються, як правило, з розрахунку одна комісія на 100 тис. чоловік віком від 16 років і старше, міжрайонні — у районах, містах з меншою кількістю населення.
Обласні, центральні, міські МСЕК утворюються з розрахунку на п'ять міських, міжрайонних, районних комісій. У місті Севастополі утворюється одна центральна міська комісія.
Міські, міжрайонні, районні МСЕК утворюються в складі трьох лікарів-експертів (терапевта, хірурга, невропатолога), фахівця з медико-соціальної реабілітації (лікаря-реабіліто-лога), психолога, представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також представника військово-медичної служби СБУ — у разі розгляду медичних справ пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ. До складу комісій спеціалізованого профілю входять два лікарі, спеціальність яких відповідає профілю комісії, і терапевт чи невропатолог, а у разі розгляду медичних справ пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ — лікар військово-медичної служби СБУ відповідного профілю.
Республіканська, Кримська, обласна, центральна міська МСЕК утворюється в складі чотирьох лікарів-експертів, лікаря-реабілітолога, юриста, економіста і представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також представника військово-медичної служби СБУ — у разі розгляду медичних справ пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ. При впровадженні автоматизованої системи управління до складу комісії включається програміст або оператор, консультанти з медичних або технічних питань.
Головою комісії призначається один із лікарів, що входить до неї.
Для координації діяльності органів медико-соціальної експертизи в областях, де є п'ять і більше обласних МСЕК, призначається головний експерт. В інших областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві і Севастополі обов'язки головного експерта покладаються на голову однієї з комісій.
Міські, міжрайонні, районні МСЕК:
а) визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, у тому числі стан працездатності, групу, причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати професійної працездатності (у процентах) працівників, які одержали каліцтво-чи інше ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням своїх трудових обов'язків;
б) встановлюють потребу інвалідів у соціальній допомозі, що була б спрямована на полегшення наслідків погіршення здоров'я (протезування, засоби пересування, робочі пристосування, постійний догляд тощо);
в) разом з лікувально-профілактичними закладами вивчають результати диспансеризації, переважно осіб, які часто й тривалий час хворіють, та інвалідів;
г) вивчають наслідки подовження строків тимчасової непрацездатності на період відновного лікування, переогляду інвалідів з метою виявлення ефективності реабілітаційних . заходів, визначення реабілітаційного потенціалу;
ґ) надають консультативну допомогу лікарям лікувально-профілактичних закладів з питань медико-соціальної реабілітації інвалідів;
д) разом з лікувально-профілактичними закладами, підприємствами, установами, організаціями, профспілками аналізують умови праці з метою виявлення факторів, що небезпечно впливають на здоров'я й працездатність працівників, а також визначення умов та видів праці, робіт і професій для хворих та інвалідів;
є) оцінюють стан здоров'я населення, прогнозують динаміку первинної інвалідності;
є) інформують місцеві органи державної влади, підприємства, установи, організації, профспілкові органи та громадськість про рівень інвалідності, її причини, заходи медико-соціальної реабілітації.
Республіканська, Кримська, обласні, центральні міські МСЕК:
а) здійснюють організаційно-методичне керівництво та контроль за діяльністю відповідно Кримської, обласних, центральних міських, районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють прийняті ними рішення і в разі визнання їх безпідставними змінюють їх;
б) переоглядають осіб, які оскаржили рішення міських, міжрайонних чи районних комісій, та перевіряють якість розробки індивідуальних реабілітаційних програм;
в) проводять у складних випадках огляд хворих та інвалідів за направленнями відповідно Кримської, обласних, центральних міських, районних, міжрайонних, міських комісій;
г) визначають потреби інвалідів у автомобілях з ручним керуванням або мотоколясках;
ґ) надають консультативну допомогу лікарям комісій з питань медико-соціальної експертизи.
Огляд громадян у МСЕК провадиться за місцем проживання або лікування за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу при пред'явленні паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.
Хворого, який направляється на комісію, представляє лікар, який лікує, або голова лікарсько-консультаційної комісії лікувально-профілактичного закладу. Для вирішення соціальних питань запрошуються представники власника підприємства, установи, організації, де працює хворий, або уповноваженого ним органу та профспілкового комітету.
Медико-соціальна експертиза повинна здійснюватися після повного та всебічного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, визначення клініко-функціонально-го діагнозу, соціально-психологічного діагнозу, професійно-трудового прогнозу, одержання результатів відновного лікування, соціально-трудової реабілітації та інших даних, що підтверджують стійкий або необоротний характер захворювання.
Відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність і обгрунтованість направлення громадян на меди-ко-соціальну експертизу покладається на керівника лікувально-профілактичного закладу.
МСЕК проводять засідання тільки у повному складі і колегіально приймають рішення. Дані експертного огляду і рішення заносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, які підписуються головою, членами комісії і засвідчуються печаткою.
МСЕК при встановленні інвалідності керуються Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 7 квітня 2004 р. № 183.
Якщо голова або окремі члени комісії не згодні з прийнятим рішенням, то до акта огляду вноситься їх окрема думка і акт у триденний строк подається Кримській, обласній або центральній міській комісії, яка приймає відповідне рішення.
Рішення Кримської, обласних, центральних міських МСЕК (у тому числі при огляді в складних випадках) приймаються більшістю голосів членів комісії. При рівності голосів голос голови комісії є вирішальним. Член комісії, не згодний з прийнятим рішенням, викладає свою окрему думку письмово, і вона додається до акта огляду. При наполяганні цього члена комісії акт огляду надсилається до Міністерства охорони здоров'я України.
Якщо хворий за станом здоров'я згідно з висновком лікарсько-консультаційної комісії лікувально-профілактичного закладу не може з'явитися до МСЕК, огляд провадиться вдома або в стаціонарі, де він перебуває на лікуванні. У виняткових випадках (наприклад, коли громадянин проживає у віддаленій, важкодоступній місцевості) МСЕК можуть приймати рішення заочно за згодою громадян, керуючись матеріалами медичних справ.
Датою встановлення інвалідності вважається день надходження до МСЕК документів, необхідних для огляду хворого. Інвалідність встановлюється до першого числа місяця, наступного за місяцем, на який призначено черговий переогляд хворого.
МСЕК видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів відділу соціального забезпечення рай(міськ)держадміністрації, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда. Форми документів, що використовуються у роботі МСЕК, затверджуються Міністерством охорони здоров'я України. Голова або працівники МСЕК, винні у прийнятті навмисно неправильного рішення і незаконній видачі документів про інвалідність, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.
У разі незгоди оглянутого з рішенням районної, міжрайонної міської МСЕК він протягом місяця має право подати про це письмову заяву до республіканської, Кримської, обласної, центральної міської МСЕК або до МСЕК, в якій він проходив огляд, чи до відповідного відділу (управління) охорони здоров'я. Комісія, що проводила огляд, або відділ (управління) охорони здоров'я в триденний строк з дня одержання заяви надсилають усі наявні документи разом із заявою на розгляд республіканської, Кримської, обласної, центральної міської МСЕК, яка не пізніш як через місяць з дня подання заяви проводить переогляд хворого і приймає відповідне рішення.
Рішення республіканської, Кримської, обласної, центральної міської МСЕК може бути оскаржене до Міністерства охорони здоров'я України, яке при виявленні фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає іншому складу обласної або республіканській комісії з урахуванням усіх наявних обставин повторно розглянути питання, рішення з якого оскаржується, а також вживає інших заходів, що забезпечують дотримання чинного законодавства при проведенні медико-соціальної експертизи.
Рішення медико-соціальної експертної комісії може бути оскаржене до суду в установленому порядку.
Вищезазначеною Інструкцією про встановлення груп інвалідності визначено три ступені обмеження життєдіяльності людини: помірно виражене, виражене і значне.
Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлене такими порушеннями функцій органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.
Виражене обмеження життєдіяльності обумовлюється порушенням функцій органів та систем організму, що полягає у вираженому порушенні можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.
Значне обмеження життєдіяльності виникає внаслідок значних порушень функцій органів чи систем організму, що призводить до неможливості або значного порушення здатності чи можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності та супроводжується необхідністю в сторонньому догляді (сторонній допомозі).
Необхідно зупинитися на окремих критеріях, за якими встановлюється ступінь обмеження життєдіяльності.
Обмеження самообслуговування:
1-й ступінь — здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;
2-й ступінь — здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів та за допомогою інших осіб;
3-й ступінь — нездатність до самообслуговування та повна залежність від інших осіб.
Обмеження здатності самостійно пересуватися:
1-й ступінь — здатність самостійно пересуватися з тривалішою витратою часу, пересування з зупинками і скорочення відстані;
2-й ступінь — здатність самостійно пересуватися з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб;
3-й ступінь — нездатність самостійно пересуватися та повна залежність від інших осіб.
Обмеження здатності до навчання:
1-й ступінь — здатність до навчання в учбових закладах загального типу при дотриманні спеціального режиму учбового процесу та (чи) з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, який навчає);
2-й ступінь — здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами в домашніх умовах;
3-й ступінь — нездатність до навчання.
Обмеження здатності до трудової діяльності:
1-й ступінь — здатність до виконання трудової діяльності за іншою спеціальністю при відсутності зниження кваліфікації чи зменшенні обсягу виробничої діяльності та неможливості виконання роботи за своєю попередньою професією;
2-й ступінь — здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів та (чи) спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб;
3-й ступінь — нездатність до трудової діяльності.
Обмеження здатності до орієнтації:
1-й ступінь — здатність до орієнтації за умови використання допоміжних засобів;
2-й ступінь — здатність до орієнтації, що потребує допомоги інших осіб;
3-й ступінь — нездатність до орієнтації (дезорієнтація).
Обмеження здатності до спілкування:
1-й ступінь — здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передання інформації;
2-й ступінь — здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб;
3-й ступінь — нездатність до спілкування.
Обмеження здатності контролювати свою поведінку:
1-й ступінь — часткове зниження здатності самостійно котролювати свою поведінку;
2-й ступінь — здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб;
3-й ступінь — нездатність контролювати свою поведінку.
Залежно від ступеня обмеження життєдіяльності встановлюють І, II, III групу інвалідності, а також причини інвалідності: загальне захворювання; інвалідність з дитинства; трудове каліцтво; професійне захворювання; поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, пов'язані із захистом Батьківщини; поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, пов'язані з перебуванням у партизанському загоні; поранення, контузії або каліцтва, пов'язані з бойовими діями у період Великої Вітчизняної війни (або з наслідками бойових дій); поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, отримані при виконанні обов'язків військової служби; захворювання, отримане в період проходження військової служби; поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, отримані при виконанні інтернаціонального обов'язку; поранення, контузія, травма, каліцтво, захворювання, отримані при виконанні обов'язків військової служби під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних об'єктах та випробуваннях ядерної зброї; захворювання, травма, каліцтво, пов'язані з роботами під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та інших ядерних об'єктах; захворювання, пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.
При підвищенні групи інвалідності внаслідок професійного захворювання, трудового каліцтва, захворювань та травм, пов'язаних з аварією на ЧАЕС, з бойовими діями у період Великої Вітчизняної війни в разі виникнення більш важкого загального захворювання причина інвалідності встановлюється згідно з вибором хворого.
Підставою для встановлення першої групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, неспроможності до самообслуговування і викликають потребу в постійному, що не регулюється, сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.
До І групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю нездатні до самообслуговування, потребують повного постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, абсолютно залежні від інших осіб або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, залежні від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій.
Критерії встановлення І групи інвалідності: нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до самостійного пересування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до орієнтації (дезорієнтація); нездатність до спілкування; нездатність контролювати свою поведінку.
Підставою для встановлення другої групи інвалідності є стійкі, визначеної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, при збереженій здатності до самообслуговування, однак не викликають потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.
Критерії встановлення II групи інвалідності: здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і (або) за допомогою інших осіб; здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і (або) за допомогою інших осіб; нездатність до трудової діяльності чи здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і (або) спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб; нездатність до навчання чи здатність до навчання тільки у спеціальних учбових закладах або за спеціальними програмами вдома; здатність до орієнтації в часі і просторі, що потребує допомоги інших осіб; здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і (або) за допомогою інших осіб; здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки при допомозі сторонніх осіб.
До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві або більше хвороби, що призводять до інвалідності, наслідки травми або уроджені дефекти та їх комбінації, що в сукупності функціональних порушень призводять до значного обмеження життєдіяльності людини та її працездатності.
Друга група визначається інвалідам з дитинства (учням, студентам) на період навчання; після закінчення учбового закладу надається довідка про придатність їх до роботи внаслідок набуття професії. •
Інваліди II групи можуть виконувати ту чи іншу роботу в спеціально створених умовах: в спеціальних для інвалідів цехах, де забезпечується організація особливого режиму праці (скорочення робочого дня, індивідуальні норми виробітку, додаткові перерви у роботі, суворе дотримання санітарно-гігієнічних норм, медичний нагляд і систематична лікарська допомога тощо), на спеціально створених робочих місцях, в надомних умовах з індивідуальним ритмом роботи без обов'язкових норм виробітку, з доставкою в необхідних випадках сировини додому та прийманням вдома готової продукції.
Інваліди II групи можуть виконувати'не протипоказані види праці, в тому числі і висококваліфікованої, у будь-яких установах і на підприємствах різних форм власності, де адміністрація забезпечує спеціальні умови (наприклад, ненормова-ний робочий день, невеликий обсяг роботи, необхідні перерви в роботі, режим харчування, окремі приміщення тощо).
Підставою для встановлення третьої групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Критерії встановлення III групи інвалідності: здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані; здатність до навчання в учбових закладах загального типу
при дотриманні спеціального режиму учбового процесу і (або) з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає); здатність до орієнтації в часі, у просторі за умови використання допоміжних засобів; здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації.
Помірно виражене обмеження життєдіяльності визначається частковою втратою можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне зниження кваліфікації або зменшення обсягу трудової діяльності; значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні): значне зменшення (більше ніж на 25%) обсягу трудової діяльності; втрата професії чи значне зниження кваліфікації; значне утруднення в набутті професії чи в працевлаштуванні в осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії.
Переогляд інвалідів з нестійкими, зворотними морфологічними змінами та порушеннями функцій органів і систем організму з метою визначення ефективності відновного лікування та реабілітаційних заходів, стану здоров'я і ступеня соціальної адаптації проводиться через 1—3 роки.
Переогляд інвалідів раніше вказаних строків, а також громадян, інвалідність яким встановлено без зазначення строку переогляду, проводиться при зміні стану здоров'я і працездатності або при виявленні фактів зловживань-чи помилок, допущених у встановленні групи інвалідності.
Група інвалідності без зазначення строку переогляду встановлюється громадянам при анатомічних дефектах і прирівняних до них станах, стійких необоротних морфологічних змінах та порушеннях функцій органів і систем організму, неефективності реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливому прогнозі динаміки працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних обставин у районі проживання інваліда, а також чоловікам старше шістдесяти років і жінкам старше п'ятдесяти п'яти років, інвалідам, у яких строк переогляду настає у чоловіків після досягнення шістдесяти років, у жінок — п'ятдесяти п'яти років.
Перша група інвалідності встановлюється при:
Друга група інвалідності встановлюється при:
Третя група інвалідності встановлюється при: