Роботодавець зобов'язаний надавати працівникам відпустки на умовах, тривалістю і в порядку, передбачених Кодексом Законів про працю України та Законом України «Про відпустки» (далі — Закон).
Графіки відпусток складають на підприємстві, в установі і організації на кожен робочий рік, зважаючи на інтереси виробництва та особисті інтереси працівників.
Відповідно до ст. 10 Закону щорічну відпустку працівник одержує, як правило, до закінчення робочого року, за який вона надається, згідно з графіком, що затверджує власник за погодженням із профспілковим комітетом чи іншим органом, уповноваженим трудовим колективом на представництво.
Частиною 12 ст. 10 Закону деяким категоріям працівників дозволяється одержати відпустку за їх бажанням у зручний для них час. Такими є, зокрема, працівники, які не досягли 18 років, інваліди, жінки, що мають двох і більше дітей. їх бажання під час складання графіка враховують у першу чергу. Графіки відпусток доводять до відома усіх працівників під підпис.
Конкретний період відпустки у визначених графіком межах працівник погоджує із власником. Останній повинен повідомити найману особу про дату початку відпустки не пізніше ніж за два тижні (ст. 10 Закону). У графіку записують місяць початку відпустки, а інколи й місяць її закінчення, але першу дату погоджують працівник і власник. За результатами подібного погодження остаточну дату початку відпустки встановлює власник.
Водночас ст. 11 Закону надає можливість перенести щорічну відпустку на інший, ніж передбачено графіком, час Згідно з ч. 4 цієї статті у такому випадку новий термін визначають за згодою між працівником і роботодавцем.
Небажання працівника використати щорічну відпустку повної тривалості і його вимога надати компенсацію враховані у ст. 24 Закону. Відповідно до ч. 4 цієї статті за бажан- -ням працівника частину щорічної відпустки цілком правомірно замінити грошовою компенсацією. Однак тут існує обмеження: тривалість фактично використаної працівником частини щорічної відпустки не може бути меншою, ніж 24 календарних дні. Законодавством також передбачено можливість виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки працівникові, який має право на відпустку тривалістю 40 календарних днів, але використав з них лише 24.
Частиною 5 ст. 11 Закону встановлено заборону нена-дання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання відпусток протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами чи за особливий характер праці. У таких випадках керівник зобов'язаний видати наказ про надання відпустки зазначеним категоріям працівників згідно зі строками, попередньо узгодженими при складанні графіка відпусток.
Поділ щорічної відпустки на частини регулює ст. 12 Закону, згідно з якою працівник має право ділити щорічну відпустку на частини лише за умови, якщо основна безперервна частина відпустки становитиме не менше 14 календарних днів.
Закон допускає розподіл щорічної відпустки на частини на прохання працівника, але не покладає на власника відповідного обов'язку. Тобто працівник повинен вести з власником переговори про надання не всіє? щорічної відпустки, а лише її частини, і роботодавець вправі із цим погодитися. Причому невикористану частину щорічної відпустки необхідно надати до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається період відпочинку.
Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника для відвернення стихійного лиха, виробничої авари або для негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.
Згідно з п. З ст. 25 Закону матері або іншим особам, зазначеним у ч. 3 ст. 18 та ч. 2 ст. 19 Закону, в разі якще дитина потребує домашнього догляду, за бажанням працівника, надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, відповідно до п. 10 ст. 25 Закону надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як 30 календарних днів. Період надання зазначеної відпустки Законом не визначено, тому за наявності медичних висновків може бути надано кілька таких відпусток на рік.
Згідно зі ст. 26 Закону за сімейними обставинами та з інших причин працівникові може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом, але не більш як 15 календарних днів на рік. Відпусток без збереження заробітної плати іншої тривалості чинним законодавством не передбачено.
Згідно зі ст. 15 Закону працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах за вечірньою або заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки:
1) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому і другому курсах у вищих навчальних закладах:
2) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах у вищих навчальних закладах:
Частиною 6 ст. 15 Закону зазначено, що ці відпустки надаються впродовж навчального року.
Згідно зі ст. 29 Закону України «Про вищу освіту» управління вищим навчальним закладом здійснюється на основі принципів автономії та самоврядування. Ст. 17 Закону України «Про освіту» передбачено право закладів освіти на самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності.
Оскільки планування навчального процесу належить виключно до компетенції навчального закладу, то й оплачувані відпустки має бути надано в терміни, зумовлені навчальними закладами в межах, визначених у ст. 15 Закону. Конкретного розподілу кількості днів додаткової відпустки у зв'язку з навчанням упродовж календарного року Законом не визначено.
Тривалість додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які здобувають другу (наступну) вищу освіту за заочною (вечірньою) формою навчання у навчальних закладах післядипломної освіти та вищих навчальних закладах, що мають у своєму підпорядкуванні підрозділи післядипломної освіти визначається як для осіб, які навчаються на третьому і наступних курсах вищого навчального закладу відповідного рівня акредитації.