Відповідно до ч. 2 ст. 100 Земельного кодексу України земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.
Тобто вирішення питання про встановлення сервітуту віднесено чинним законодавством до компетенції суду.
Згідно із ч. 1 ст. 98 Земельного кодексу право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною- ділянкою (ділянками).
У ст. 99 ЗК України передбачені види земельних сервітутів, серед яких зазначений і такий вид, як право проїзду на транспортному засобі по наявній дорозі.
Але для встановлення земельного сервітуту власнику або землекористувачу сусідньої земельної ділянки необхідно довести, що він не має іншого доступного для нього проїзду на свою ділянку.
Відповідно до ч.3 ст. 98 ЗК України встановлення земельного сервітуту не призводить до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Викладена ситуація свідчить, що встановлення земельного сервітуту позбавить власника можливості користуватися земельною ділянкою за її цільовим призначенням.
Також слід мати на увазі, що згідно із ч. 4 ст. 98 ЗК України земельний сервітут встановлюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.