У ст. 4 Закону № 324/95-ВР зазначено, що залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, об'єктів, що використовуються або відвідуються, чи інших ознак обумовлені такі види туризму, як екологічний (зелений) і сільський. Ці види туризму є складовими пріоритетного напряму державної політики щодо розвитку вїзного та внутрішнього туризму й відображені у Законі № 742-ІV яким регулюються правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до ст. 1 Закону № 742-ІV особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка провадиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог Закону № 742-ІV, законів України, інших нормативно-правових актів. Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
Згідно зі ст. 6 Закону № 742-ІV до майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, у тому числі у сфері екологічного (зеленого) та сільського туризму, належать жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку. Майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю його членів відповідно до закону. Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду.
Відносини, пов'язані з веденням особистого селянського господарства, також регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, Цивільним кодексом, законами України, іншими нормативно-правовими актами (ст. 2 Закону № 742-ІV). Дія Закону № 742-ІV поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства (ст. 3).
Щодо обліку особистих селянських господарств, то відповідно до ст. 4 Закону № 742-ІV його здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики. Таким чином, суб'єктами особистого селянського господарства є особи, взяті на облік (зареєстровані) у сільських (селищних, міських) радах за місцем розташування земельної ділянки.
Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється Законом № 889-ІV.
Зважаючи на те, що відповідно до Закону № 742-ІV діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності, умови оподаткування доходів від надання послуг у сфері екологічного (зеленого) та сільського туризму залежатимуть також від організаційно-правової форми здійснення такої діяльності (як особисте селянське господарство чи як суб'єкт малого підприємництва).
Поняття суб'єктів малого підприємництва визначено у ст. 1 Закону № 2063-III, згідно з якою до них відносяться фізичні особи, зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку як суб'єкти підприємницької діяльності і які здійснюють підприємницьку діяльність, не заборонену чинним законодавством, у тому числі у галузі сільського господарства.
Якщо діяльність із надання послуг у сфері екологічного (зеленого) та сільського туризму здійснюється, як особисте селянське господарство, то оподаткування доходів, отриманих від такої діяльності, провадиться на однакових умовах із пересічними особами — платниками податку відповідно до Закону № 889-ІV.
Якщо діяльність із надання послуг у сфері екологічного (зеленого) та сільського туризму здійснюватиметься суб'єктом малого підприємництва, оподаткування його доходів провадитиметься з урахуванням обраної ним як суб'єктом малого підприємництва системи оподаткування.
З 1 січня 2004 р. Закон № 698-ХІІ втратив чинність, крім ст. 4. У зв'язку з цим правові норми щодо здійснення фізичними особами підприємницької діяльності встановлено Господарським кодексом і Цивільним кодексом. Відповідно до ст. 50 Цивільного кодексу право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа набуває права на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Відповідно до глави четвертої (статті 42, 44, 47) Господарського кодексу суть поняття підприємництва, принципи його здійснення порівняно із Законом № 698-ХІІ не змінюються, гарантуються рівні права та можливості незалежно від обраних організаційних форм підприємницької діяльності.
Пунктом 22. 1 0 ст. 22 Закону № 889-ІУ зазначено, що Декрет № 13-92 втратив чинність, крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, який застосовується з урахуванням положень п. 9.12 ст. 9 Закону № 889-ІV та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності.
У податковому роз'ясненні ДПА України, затвердженому наказом № 633, викладено детальніше норми оподаткування доходів суб'єктів підприємницької діяльності.
При розгляді зазначеного питання слід також враховувати, що земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом та Законом № 2535-ХІІ, яким визначено об'єктів та суб'єктів плати за землю, ставки земельного податку, пільги щодо плати за землю, порядок контролю за правильністю обчислення і справляння земельного податку.
Земельним кодексом (ст. 206) та Законом № 2535-ХІІ (ст. 2) встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовіх оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Згідно зі ст. 12 Закону № 2535-ХІІ від сплати земельного податку за земельні ділянки, в межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом, звільняються інваліди І і II груп, громадяни, які виховують трьох і більше дітей, та громадяни, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонери, а також інші особи, які користуються пільгами відповідно до Закону № 3551-XII, громадяни, яким у встановленому порядку видано посвідчення по-страждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Граничні норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначено у п. 1 ст. 121 Земельного кодексу. А саме: громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 га; для ведення садівництва — не більше 0,12 га; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 га, у селищах - не більше 0,15 га, у містах — не більше 0,10 га; для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 га; для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 га.
За земельні ділянки понад зазначені граничні норми, у тому числі набуті громадянами, зокрема пенсіонерами, у власність за рахунок земельної частки (паю), земельний податок сплачується, як за сільськогосподарські угіддя, на загальних підставах.
Крім цього, Законом № 1594-ІV п. 4.3 ст. 4 Закону № 889-ІV доповнено пп. 4.3.36, згідно з яким до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються доходи від продажу сільськогосподарської продукції, вирощеної (виробленої) на земельних ділянках, наданих для: