Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу всі землі України поділяються на категорії. Віднесення земель до певних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої проводиться відповідною радою за їх цільовим призначенням.
Статтею 65 Земельного кодексу землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.
До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту (ст. 67 Земельного кодексу).
Землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ. Порядок використання земель оборони встановлюється законом (ст. 70 Земельного кодексу).
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, передана у власність або надана в користування, в тому числі на умовах оренди. Суб'єктами плати за землю (платником) є власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, тобто безпосередньо ті юридичні або фізичні особи, кому земля передана у власність або надана в користування, в тому числі на умовах оренди (ст. 5 Закону № 2535-ХІІ).
Згідно із Земельним кодексом власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання, залежно від чого і здійснюється оподаткування земельних ділянок (статті 91,96 Земельного кодексу).
Закон № 2535-ХІІ визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, пільги щодо плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку. Статтею 12 цього Закону визначено коло платників земельного податку, що користуються пільгами зі сплати цього податку, до яких, зокрема, відносяться заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету, і не передбачено пільг за землі, надані підприємствам, установам та організаціям автомобільного транспорту.
Тому АТП як самостійна юридична особа (категорія земель — автомобільний транспорт) є платником земельного податку за всю площу виділеної йому земельної ділянки в установлених розмірах на загальних підставах.
Частина земельної ділянки зазначеного АТП, зайнята автоколоною військового типу, може підлягати звільненню від сплати земельного податку лише в тому випадку, коли вона в установленому чинним законодавством порядку буде вилучена в АТП і передана установі, що утримується за рахунок бюджету та належить до сфери управління військових формувань, утворених відповідно до законів України, а також підприємств Міноборони України, які як виняток у 2004 р. звільняються від сплати земельного податку відповідно до ст. 75 Закону № 1344-ІV.