Основні засади господарювання в Україні та регулювання господарських відносин, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання визначає Господарський кодекс.
Відповідно до ст. 63 Господарського кодексу залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
Релігійними організаціями в Україні відповідно до ст. 7 Закону № 987-ХІІ є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями). Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення) і як юридична особа користується правами та несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).
Враховуючи викладене, релігійна громада не може бути віднесена до категорії «державні та комунальні підприємства», а тому й не може користуватися вимогами чинного законодавства, визначеного для цієї категорії підприємств.
Щодо сплати земельного податку та застосування пільг релігійною громадою, то Земельним кодексом визначено, що суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, і що земля їм може надаватися у власність, у постійне користування та у користування на умовах оренди. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них.
Суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи — на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, — на землі державної власності.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.
Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Законом № 2535-ХІІ визначено, що власники земельних ділянок та землекористувачі, крім орендарів сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Отже, земельний податок сплачують суб'єкти господарювання, яким землю надано у власність або постійне користування. Якщо релігійній організації землю надано саме на таких умовах, то ця організація є платником земельного податку.
Проте Законом № 2535-ХІІ звільнено від сплати земельного податку зареєстровані релігійні та благодійні організації, які не займаються підприємницькою діяльністю (п. 5 ст. 12). Щодо орендної плати за землю, то слід пам'ятати, що оскільки орендна плата за землю відповідно до Закону № 1211-IV (ст. 21) — це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, розмір, форма і строки якої встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, то пільги, передбачені ст. 12 Закону № 2535-ХІІ, стосуються лише сплати земельного податку і не поширюються на орендну плату за землю.