Досить поширеним способом отримання найоптимальніших з можливих результатів щодо створення якісних літературних, художніх та музичних творів, технічних винаходів, архітектурних проектів тощо є організація змагань у відповідній сфері шляхом публічного оголошення конкурсу, який є одним із видів публічної обіцянки винагороди.
Цивільне законодавство не містить безпосереднього визначення поняття "конкурс", але аналіз змісту правових норм, присвячених врегулюванню відносин, які виникають з оголошення конкурсу (параграф 2 глави 78 Цивільного кодексу України — далі ЦК), дозволяє дійти висновку, що оголошення конкурсу являє собою звернення фізичної чи юридичної особи (засновника конкурсу) до невизначеного (за винятком випадків оголошення закритого конкурсу, про який мова піде нижче) кола осіб з обіцянкою виплатити винагороду за найкраще виконання певного завдання чи надання найкращого результату, вказаного в умовах конкурсу. Таким чином, одразу помітна найсуттєвіша відмінність конкурсу від публічної обіцянки винагороди без його оголошення, яка полягає у тому, що в даному випадку передбачається змагальність між учасниками за право одержання винагороди, оскільки вона виплачується не за єдиний чи бажаний результат, як при обіцянці винагороди без оголошення конкурсу, а лише за найкращий (чи декілька найкращих) з усіх представлених на конкурс результатів.
З огляду на викладене зрозуміло, що, оголошуючи саме конкурс, його засновник розраховує на участь у ньому принаймні декількох осіб (щоб була можливість порівняння та визначення найкращого серед представлених результатів), проте теоретично можливою є і ситуація, коли на конкурс буде представлений лише один результат. На жаль, такий випадок не передбачений нормами цивільного законодавства, тому за вказаних обставин засновник конкурсу буде змушений або виплатити винагороду цьому єдиному учаснику, оголосивши його переможцем (звісно, якщо подана робота відповідає вимогам конкурсу), або ж спробувати довести у судовому порядку, що конкурс не відбувся, оскільки при наявності лише одного результату відсутній принцип змагальності, що суперечить самій суті відносин за публічним конкурсом (при цьому немає жодних гарантій, що суд погодиться з такою позицією). Але засновник конкурсу може завчасно убезпечити себе від такого розвитку подій шляхом включення до умов конкурсу положення про те, що конкурс вважається таким, який відбувся, лише у разі надходження на нього певної мінімальної кількості робіт.
Як засновниками конкурсу, так і його учасниками можуть бути будь-які фізичні чи юридичні особи. Проте слід враховувати, що пропозиція засновника конкурсу взяти участь у ньому може бути звернена до різного за обсягом кола осіб, в залежності від якого конкурси розподіляються на відкриті (абсолютно чи обмежено) та закриті.
Так, при оголошенні абсолютно відкритого конкурсу взяти у ньому участь може будь-хто з бажаючих — тобто, пропозиція звернена до невизначеного кола осіб. Оголошення обмежено відкритого конкурсу також запрошує до участі у ньому невизначене коло потенційних учасників, але при цьому обмежує його певними категоріями осіб, наперед визначених за будь-яким критерієм — наприклад, за віком чи спеціальністю. Але при цьому слід звернути увагу, що умова про таке обмеження обов'язково повинна міститися безпосередньо в оголошенні конкурсу, бо у супротивному випадку конкурс вважатиметься абсолютно відкритим, а отже, засновник конкурсу буде змушений прийняти на розгляд усі подані роботи, незалежно від приналежності чи неприналеж-ності учасника конкурсу до якоїсь категорії осіб. Так, якщо ви бажали ,г щоб участь у конкурсі прийняли лише, скажімо, професійні художники, але забули повідомити про це при оголошенні конкурсу, то маєте обрати найкращий малюнок серед усіх, надісланих на конкурс, і виплатити його авторові обіцяну винагороду навіть у тому випадку, коли виявиться що він взагалі раніше ніколи не займався цим видом мистецтва.
При проведенні відкритого конкурсу, незалежно від того, є він відкритим абсолютно чи обмежено, оголошення про нього обов'язково має бути вчинено публічно — через засоби масової інформації або іншим чином, але так, щоб про конкурс могло дізнатися широке коло осіб.
А от оголошення закритого конкурсу вже передбачає персоніфікацію учасників, оскільки засновник конкурсу звертається з пропозицією взяти у ньому участь лише до наперед визначених ним осіб (таким чином, коло потенційних учасників закритого конкурсу завжди відомо). Внаслідок цього оголошення про такий конкурс у засобах масової інформації, зазвичай, не розміщується, а надсилається (чи повідомляється іншим чином) саме обраним засновником конкурсу особам.
До речі, при будь-якому різновиді конкурсу цілком можливою є й проведення попередньої кваліфікації учасників (тобто їх перевірка на відповідність тим чи іншим вимогам) лише після успішного проходження якої вони будуть допущені до участі у конкурсі — головне, щоб умова про попередню кваліфікацію та порядок її проведення були завчасно обумовлені засновником конкурсу в оголошенні про нього.
До обов'язкових умов, які повинні бути зазначені при оголошенні будь-якого конкурсу (відсутність хоча б однієї з них позбавляє конкурс юридичної сили і він визнається недійсним), цивільне законодавство відносить відомості про предмет конкурсу, що мають містити виклад суті завдання, яке необхідно виконати учасникам, та форму й розмір винагороди, яка повинна бути виплачена переможцеві конкурсу (ч. 5 ст. 1151 ЦК).
Предметом конкурсу відповідно до ч. 2 ст. 1151 ЦК може бути результат інтелектуальної діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо — конкретне завдання, яке слід виконати учасникам, засновник конкурсу, звісно, визначає самостійно. В оголошенні про конкурс обов'язково має міститися опис завдання із встановленням вимог до певної дії чи результату, який бажає отримати засновник конкурсу (наприклад, якщо предметом оголошення конкурсу є створення наукового твору, то у викладі завдання можуть бути вказані його тема, обсяг роботи, коло питань, які підлягають висвітленню тощо). Ступінь деталізації завдання також визначається засновником конкурсу й залежить від характеру дій, які необхідно вчинити.
Щодо винагороди, яка має бути виплачена переможцеві конкурсу, то вона може бути встановлена як у вигляді твердої грошової суми, так і у формі будь-якої іншої матеріальної цінності. При оголошенні конкурсу його засновник повинен чітко зазначити обраний ним вид винагороди, її розмір, кількість призових місць, а також суму (частину) передбачуваної винагороди на кожне призове місце. До речі (хоч на практиці такі випадки не є досить поширеними), згідно з ч. 3 ст. 1151 ЦК цілком допустимим є і надання за умовами конкурсу переможцеві лише морального заохочення (скажімо, присудження почесного звання або ж видача диплому, певної відзнаки тощо). Але знову ж таки, відомості про це повинні бути сповіщені потенційним учасникам ще при оголошенні конкурсу.
Звичайно, окрім вказаних обов'язкових умов про предмет та винагороду переможцеві засновник конкурсу при його оголошенні вправі встановити і будь-які інші умови проведення конкурсу. На практиці, зазвичай, найпоширенішими з таких додаткових умов є встановлення строку для виконання конкурсного завдання (це може бути як певний проміжок часу, так і конкретна календарна дата), не пізніше якого повинен бути представлений результат або ж у межах якого має бути виконана та чи інша робота, а також вказівка на місце, куди слід представити результат виконаного завдання (до речі, незрозуміло, чому остання умова не увійшла до істотних умов оголошення конкурсу — адже проведення конкурсу, принаймні у технічному плані, неможливо уявити без її встановлення).
Зазначення цих та будь-яких інших умов, крім обов'язкових, є факультативним, оскільки за чинним законодавством їх відсутність при оголошенні конкурсу не впливає на дійсність останнього, але у разі наявності таких додаткових умов вони автоматично стають обов'язковими для виконання та беззаперечно мають враховуватися учасниками конкурсу (звісно, якщо умови є правомірними).
Цілком зрозуміло, що особа, яка вирішила взяти участь у конкурсі та ознайомилася з його умовами, намагається виконати конкурсне завдання саме з їх дотриманням, а тому будь-які ситуації, пов'язані зі зміною цих умов неминуче тягнуть порушення інтересів потенційних учасників конкурсу. З огляду на це, цивільне законодавство хоч і допускає як виняток можливість зміни засновником конкурсу умов останнього, але чітко регламентує при цьому його дії. Перш за все, відповідно до ч. 1 ст. 1152 ЦК засновник вправі змінити умови конкурсу лише до його початку. Проте, хоч у зазначеній правовій нормі й міститься пряма заборона на зміну будь-яких умов конкурсу після початку його проведення, зважаючи на те, що вказане положення спрямоване на захист інтересів учасників, вбачається, що зміна умов конкурсу, яка поліпшує їх становище (наприклад, збільшення розміру винагороди), може бути проведена у будь-який час. По-друге, повідомлення про зміну умов конкурсу має бути вчинене у тому ж самому порядку, в якому було зроблене й оголошення про конкурс (якщо, наприклад, конкурс було оголошено у виступі на телебаченні, сповіщення про зміну його умов шляхом розміщення відповідної інформації у газеті є неприпустимим). У випадку, коли хоча б одна із вказаних умов недодержана, умови конкурсу не можуть бути змінені за будь-яких обставин.
Але й у разі проведення правомірної зміни умов конкурсу цілком вірогідно, що його засновник матиме деякі збитки — адже згідно з ч. 2 ст. 1152 ЦК він буде змушений відшкодувати особі, для якої у зв'язку зі зміною умов конкурсу участь у ньому втратила інтерес або ж стала неможливою, витрати, що були понесені нею для підготовки до участі у конкурсі.
Окрім зміни умов конкурсу, засновник також вправі взагалі відмовитися від його проведення, причому з будь-яких причин. Щоправда, саме від характеру останніх залежать правові наслідки такої відмови. Так, якщо проведення конкурсу стало неможливим через обставин, які не залежали від його засновника, то відмова від проведення конкурсу не призведе до виникнення у засновника жодних зобов'язань перед учасниками, натомість як у разі відмови засновника від проведення конкурсу з інших підстав він буде повинен відшкодувати витрати, які були понесені учасником конкурсу для підготовки до участі у ньому (ст. 1153 ЦК).
Дещо незрозуміла відсутність у наведеній правовій нормі вказівки на обов'язок засновника конкурсу сповістити про відмову від його проведення у той же самий спосіб, в який конкурс було оголошено, — адже недотримання зазначеної умови може призвести до значного порушення інтересів осіб, які вже почали виконувати умови конкурсу, оскільки цілком можливо, що вони не матимуть змоги дізнатися про відміну конкурсу. Зважаючи на викладене, видається необхідним доповнити ст. 1153 ЦК відповідним положенням.
Оскільки проведення конкурсу спрямовано на виявлення найкращих з усіх можливих результатів, то цілком очевидно, що після закінчення терміну подання робіт на конкурс його засновник має забезпечити їх оцінку та винесення рішення щодо присудження винагороди відповідним учасникам конкурсу — у супротивному випадку учасники конкурсу вправі звернутися з позовом до суду з вимогою примусити засновника конкурсу виконати зазначений обов'язок.
Процедура визначення переможця конкурсу встановлюється за вибором його засновника — на практиці найчастіше для цього утворюються спеціальні конкурсні комісії (жюрі), члени якої (щоправда, згідно з етичними, а не правовими нормами) обов'язково повинні бути незацікавленими у результаті конкурсу особами, проте ніщо не заважає засновникові конкурсу й самостійно провести оцінку представлених на конкурс робіт.
За наслідками оцінювання результатів конкурсу приймається рішення про визначення його переможця. Але при цьому слід звернути увагу, що цивільне законодавство встановлює деякі особливості щодо оцінювання результатів інтелектуальної та творчої діяльності, які подані на конкурс. Так, відповідно до ст. 1155 ЦК засновник конкурсу чи конкурсна комісія, розглянувши роботи, представлені на конкурс, предметом якого є результати інтелектуальної чи творчої діяльності, може не лише прийняти рішення про присудження усіх призових місць та нагород, які були визначені умовами конкурсу, а й вирішити за доцільне присудити тільки окремі призові місця та нагороди (звісно, це можливо лише у тому разі, коли умовами конкурсу їх було встановлено декілька). Крім того, за обставин, коли жодна з робіт, поданих на конкурс, не відповідає його вимогам, засновник конкурсу чи конкурсна комісія вправі взагалі відмовити у присудженні призових місць.
В усіх інших випадках, коли предмет конкурсу не мав відношення до інтелектуальної чи творчої праці, невизначен-ня переможця чи присудження тільки окремих з обіцяних призових місць та винагород є неприпустимим (звісно, за умови, що така можливість не була спеціально обумовлена при оголошенні конкурсу). Адже згідно з ч. 1 ст. 1154 ЦК переможцем конкурсу є особа, яка досягла найкращого результату, а його серед кількох представлених на конкурс завжди можна визначити. Тому, скажімо, якщо при проведенні конкурсу стрибків в довжину жоден з учасників не подолав навіть метра, нагорода все одно має бути виплачена тому з них, хто стрибнув найдалі (якщо тільки умовами конкурсу не було передбачено якоїсь мінімальної межі, досягнення якої є необхідним для отримання винагороди).
Про результати конкурсу згідно з ч. 2 ст. 1154 ЦК слід повідомити у той же самий спосіб, в який його і було оголошено. Зазвичай, крім публічної об'яви про них, засновник конкурсу також надсилає його учасникам (або лише переможцям) і відповідні персональні повідомлення. До речі, учасники конкурсу, а також будь-яка інша зацікавлена особа, вправі оскаржити результати конкурсу шляхом подання відповідного позову до суду (ч. 3 ст. 1154 ЦК).
Після оголошення результатів конкурсу і визначення одного чи декількох переможців останні здобувають право вимагати, а засновник конкурсу зобов'язаний їм виплатити передбачену умовами конкурсу винагороду (ч. 1 ст. 1156 ЦК). У разі відмови засновника конкурсу від виконання вказаного обов'язку переможці конкурсу можуть здійснити своє право на одержання винагороди у судовому порядку.
Подекуди виникають ситуації, коли декілька представлених на конкурс робіт виявляються однаковими за своїм рівнем та заслуговують на присудження їх виконавцям обіцяної умовами конкурсу винагороди. У такому випадку видається (хоч на це і немає прямої вказівки закону), що загальна сума винагороди має бути розподілена у рівних пропорціях між усіма такими учасниками конкурсу. А от у разі, коли найкращим результатом виявиться той, який був виконаний сумісно декількома особами, то одержану загальну суму винагороди останні розподіляють між соібою самостійно — засновник конкурсу не вправі втручатися в їх відносини. Якщо ж такі переможці конкурсу не в змозі дійти згоди з цього приводу, то порядок розподілу винагороди може бути встановлений судом (зазвичай, він визначається з урахуванням вкладу у спільну працю кожного з учасників).
Як правило, визначенням переможця та сплатою винагороди відносини між засновником конкурсу та його учасниками не обмежуються — адже кінцевою метою конкурсу найчастіше є використання у подальшому найкращих з представлених на ньому результатів. Але при цьому необхідно враховувати, що положення ч. 2 ст. 1156 ЦК забороняють засновникові конкурсу (окрім випадків, коли інше було прямо передбачено умовами конкурсу) використовувати без згоди переможця результати його інтелектуальної та творчої діяльності, які були представлені на конкурс. Щоправда, захищаючи таким чином права переможця на створений чи виконаний ним твір, цивільне законодавство водночас наділяє засновника конкурсу переважним правом перед іншими особами на укладення з переможцем договору про використання предмета конкурсу (ч. 3 ст. 1156 ЦК). Звісно, при укладенні такого договору сплата переможцеві нагороди за конкурсом жодною мірою не може бути підставою для відмови йому у виплаті авторської винагороди за подальше використання засновником представленого на конкурс твору. У малоймовірному, але все ж таки можливому випадку наявності в умовах конкурсу вказівки на те, що його засновник не буде у подальшому використовувати твір, який здобуде перемогу, вбачається, що засновник конкурсу внаслідок своєї завчасної добровільної відмови втрачає своє переважне право щодо укладення з переможцем конкурсу договору на використання його твору.
Після проведення конкурсу та оголошення його результатів засновник конкурсу відповідно до змісту ч. 1 ст. 1157 ЦК зобов'язаний негайно повернути його учасникам речі, які були подані ними на конкурс (при цьому вказана правова норма є імперативною та навіть містить застереження про нікчемність умови конкурсу, за якою засновник не повертає подану на конкурс учасником річ). Це пояснюється тим, що сам лише факт представлення будь-якої речі для участі у конкурсі не припиняє належне учасникові конкурсу право власності на цю річ, а тому засновник конкурсу вправі залишити її у себе лише за згодою відповідного учасника конкурсу (подальше використання таких речей без згоди їх власника є неправомірним).
Щоправда, засновник конкурсу може набути права володіння річчю, поданою на конкурс і без дозволу її власника — це станеться у випадку, коли учасник конкурсу протягом місяця від дня оголошення його результатів не пред'явить вимоги про повернення йому поданої на конкурс речі (ч. 2 ст. 1157 ЦК). Але навіть у такому випадку засновник конкурсу, правомірно володіючи річчю учасника, права власності на неї не набуває — учасник, якому ця річ належить, може у будь-який час зажадати її повернення і засновник буде зобов'язаний задовольнити його вимогу.
Єдиним випадком, коли засновник все ж таки одержить без належного волевиявлення учасника річ, яка була представлена на конкурс останнім, у свою власність, є набуття ним права власності на цю річ за набувальною давністю відповідно до положень ст. 334 ЦК. Нагадаємо, що головними вимогами зазначеної правової норми для отримання речі у власність є добросовісне заво-лодіння цією річчю та відкрите й безперервне володіння нею у подальшому, принаймні протягом п'яти років (такий строк встановлено для набуття власності на рухомі речі, й хоча досить важко уявити собі представлення на конкурс нерухомого майна, все ж таки зауважимо, що строк набувальної давності на нерухомість становить десять років).
Наприкінці звертаємо вашу увагу: поняття "конкурс" використовується не лише при організації заходів, спрямованих саме на одержання найкращих результатів інтелектуальної чи творчої діяльності або найліпшого вчинення якоїсь визначеної дії в іншій сфері — іноді конкурс оголошують з метою виявлення особи для заміщення вакантної посади, кращого партнера для укладення договору тощо. Але ці та подібні до них випадки регулюються вже не положеннями ЦК про публічну обіцянку винагороди за результатами конкурсу, а іншими спеціальними нормами цивільного чи трудового законодавства.