Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом, ст. 4 якого визначено, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою.
Згідно зі ст. 66 Земельного кодексу землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд, віднесено до земель промисловості Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійсню-еться з урахуванням черговості їх освоєння.
Гірничим законом України від 06.10.1999 року № 1127-XIV визначено, що гірнича (гірничодобувна) промисловість — це комплекс галузей важкої промисловості з розвідування родовищ корисних копалин, їх видобутку з надр землі та збагачення, а гірниче підприємство — це цілісний технічно та організаційно відокремлений майновий комплекс засобів і ресурсів для видобутку корисних копалин, будівництва та експлуатації об'єктів із застосуванням гірничих технологій (шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики тощо).
Податок за земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам у межах населених пунктів, справляється в розмірі 25% суми земельного податку, обчисленого за повними ставками населеного пункту (ст. 7 Закону "Про плату за землю" від 03.07.1992 року № 2535-ХІІ).
Враховуючи вимоги чинного законодавства України, гірничодобувні підприємства сплачуватимуть земельний податок відповідно до ч. 1 ст. 7 названого Закону (у розмірі 25% суми земельного податку, обчисленого за повною ставкою населеного пункту) за земельні ділянки, надані їм безпосередньо під видобуток корисних копалин. Усі інші земельні ділянки, надані гірничодобувним підприємствам, повинні оподатковуватися залежно від умов їх надання та цільового використання за ставками, встановленими цим Законом для відповідної категорії земель.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, який згідно зі ст. 193 Земельного кодексу є єдиною державною системою земельно-кадастрових робіт, що встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності й права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, і який ведеться землевпорядними органами, підпорядкованими Держкомзему України.
Класифікація земель та їх розподіл за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності здійснюється органами земельних ресурсів відповідно до Інструкції, затвердженої наказом Державного комітету статистики від 05.11.1998 року № 377. Підтвердження віднесення земель до певної категорії за даними державного земельного кадастру здійснюється відповідними органами земельних ресурсів, підпорядкованими Держкомзему України.