Як відомо, найпоширенішими з усіх різновидів цивільних правовідносин є зобов'язання, зміст яких становить обов'язок боржника вчинити на користь кредитора певну дію (наприклад, передати майно, сплатити гроші, виконати роботу тощо) та відповідне право кредитора вимагати від боржника її вчинення. Звісно, при цьому кредитор прагне бути впевненим у тому, що божник своєчасно та належним чином виконає свої обов'язки, внаслідок чого у переважній більшості випадків вимагає надання боржником певного забезпечення виконання його зобов'язань. Значна ж кількість із традиційних засобів забезпечення (зокрема, застава та при тримання) пов'язана з виділенням із майна боржника певної його частини, яка має слугувати перш за все задоволенню можливих вимог конкретного кредитора, з відстороненням від неї інших потенційних кредиторів. Проте останні мають бути повідомленні про такий стан речей — адже у супротивному випадку може виникнути ситуація, коли інші кредитори вважають, що у разі невиконання боржником його зобов'язань перед ними вони зможуть безперешкодно звернути стягнення саме на це майно боржника, але раптово дізнаються про марність своїх сподівань, оскільки пріоритетне (тобто переважне) право на задоволення своїх вимог за рахунок цього майна вже має інша особа. З метою уникнення подібних випадків та створення прозорої й чіткої системи черговості пріоритетів кредиторів при задоволенні їх вимог за рахунок реалізації майна боржників, яке було надано кредиторам в якості забезпечення, в Україні впроваджено реєстрацію відповідних прав кредитора на майно боржника, які у разі, коли за викладених обставин мова йде про рухоме майно, називаються забезпечувальними обтяженнями, правовий режим регулювання яких визначено у положеннях Закону "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (далі — Закон).
Оскільки вказаний Закон регулює не лише забезпечувальні, а й інші договірні, а також публічні обтяження, між тим, як у даному матеріалі ми розглянемо лише саме забезпечувальні обтяження, одразу визначимося, які ж із усіх обтяжень рухомого майна належать до виду, що нас цікавить. Так, відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону забезпечувальним є те обтяження, яке встановлюється для забезпечення виконання зобов'язання боржника чи третьої особи перед кредитором (за термінологією Закону надалі називатимемо його обтяжувачем). Перелік найбільш розповсюджених видів забезпечувальних обтяжень міститься у ст. 21 Закону, до якого включено наступні види забезпечення виконання зобов'язання:
Звісно, наведений перелік не « вичерпним, оскільки як забезпечувальні будуть кваліфікуватися й будь-які інші види обтяжень рухомого майна, що відповідатимуть правовій природі забезпечення — тобто встановлюватимуться з метою наодння додаткових гарантій виконання зобов'язання однією особою перед іншою під загрозою звернення стягнення на предмет обтяження у разі порушення відповідних зобов'язань.
Обтяження може забезпечувати виконання боржником як дійсної існуючої вимоги (наприклад, повернення переданої боржникові грошової суми за договором позики), так і вимоги, яка може виникнути в майбутньому (тобто вимоги, щодо якої невідомо, виникне вона в подальшому чи ні — скажімо, відшкодування збитків, які можливо будуть заподіяні обтяжу-вачу неналежним виконанням боржником його зобов'язання). При цьому обтяжувач та боржник обов'язково повинні досягти згоди про максимальний розмір вимоги, яка забезпечується обтяженням (у супротивному випадку згідно з Порядком ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 р. № 830, в реєстрації обтяження буде відмовлено). Конкретний же розмір такої вимоги визначатиметься на момент її задоволення за рахунок предмета обтяження і включатиме відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням цієї вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження, сплату процентів і неустойки, сплату основної суми боргу, відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов'язання або умов обтяження, а також відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.
Права ж вимагати виконання забезпеченої обтяженням вимоги обтяжувач, зазвичай, набуває лише з настанням строку її виконання, проте у певних випадках це може статися й раніше. Так, відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону обтяжувач вправі вимагати виконання вимоги, забезпеченої обтяженням, незалежно від настання строку її виконання у разі набуття права стягнення на предмет обтяження іншою особою, при порушенні провадження у справі про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та у випадку прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи, рухоме майно якої є предметом забезпечувального обтяження. Зверніть увагу, що у ст. 20 Закону "Про заставу" передбачається можливість дострокового звернення стягнення на заставлене майно тільки у разі реорганізації чи ліквідації заставодавця, проте зазначена правова норма не повинна вводити в оману обтяжувачів, оскільки згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" законодавчі та інші нормативно-правові акти, які були прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються лише у тій частиш, що не суперечить цьому Закону (нагадаємо, що останній набув чинності з 01.01.2004 р., а Закон "Про заставу" був прийнятий ще у 1992 році). Звісно, бажано було б узгодити між собою вказані законодавчі акти шляхом внесення відповідних змін до Закону "Про заставу", але й за викладених обставин право обтяжувача на дострокове звернення стягнення на заставлене майно не лише у разі реорганізації чи ліквідації заставодавця, айв усіх інших вищезазначених випадках, передбачених Законом, не викликає сумнівів.
Звісно, якщо предметом забезпечувального обтяження є не один, а два чи більше об'єктів, то обтяжувач отримує задоволення за рахунок не всіх цих обтяжень, а лише такої їх кількості, що є достатньою для повного задоволення забезпеченої обтяженням вимоги. При цьому обтяжувач самостійно визначає рухоме майно, на яке звертатиметься стягнення (ч. 4 ст. 23 Закону).
" Отже, у випадку порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання обтяжувач вправі отримати задоволення своїх вимог за рахунок майна, яке є предметом обтяження. При цьому звернення стягнення на нього згідно з ч. 1 ст. 24 Закону може здійснюватися або на підставі рішення суду, або у позасудовому порядку (звісно, використання останнього способу не позбавляє боржника, обтяжувача чи третіх осіб права звернутися до суду). Але у будь-якому разі обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку цієї процедури зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідні відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
Вирішивши реалізувати належні йому права за допомогою служителів Феміди, обтяжуючу необхідно звернути увагу на положення ч. 1 ст. 25 Закону, що зобов'язують його до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж самого рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
При задоволенні такого позову в рішенні суду поряд з іншими реквізитами має бути, зокрема, зазначено загальний розмір вимог, що підлягають сплаті обтяжуючу з вартості предмета обтяження, спосіб реалізації останнього (шляхом проведення публічних торгів або ж із застосуванням однієї з процедур, передбачених для звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження у позасудовому порядку) та початкова ціна предмета обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.
Втім, у переважній більшості випадків обтяжувач тепер зможе задовольнити свої вимоги за рахунок предмета обтяження й без допомоги суду. ,Так, згідно з ч. 1 ст. 26 Закону в позасудовому порядку двернення стягнення на предмет забезпечувалього обтяження може бути здійснено в один із наступних способів за вибором обтяжувача:
Обравши одну із запропонованих процедур звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудово-му порядку, обтяжувач зобов'язаний надіслати боржнику та всім іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж самого майна, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Таке повідомлення окрім визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет обтяження, який має намір застосувати обтяжувач, повинно містити, зокрема, й відомості про зміст порушення, вчиненого боржником, загальний розмір не виконаного останнім забезпеченого обтяженням зобов'язання та вимогу до боржника або виконати його, або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження.
При зверненні стягнення на предмет забезпечувального обтяження слід пам'ятати, що боржник у будь-який час до моменту продажу предмета обтяження (чи переходу права власності на нього до обтяжувача) все ще в змозі припинити його реалізацію — для цього боржникові необхідно повністю виконати забезпечену обтяженням вимогу та відшкодувати обтяжувачеві витрати, понесеш ним у зв'язку з пред'явленням відповідної вимоги та зверненням стягнення. За таких обставин обтяжувач буде не вправі вимагати від боржника сплати жодних інших сум.
У випадку ж, коли боржник не скористається вказаною можливістю зберегти своє майно, що є предметом обтяження, й після спливу 30 днів з моменту ініціювання обтяжувачем процедурі звернення стягнення не виконає відповідне зобов'язання, то він буде змушений на вимогу обтяжуюча негайно передати предмет обтяження у його володіння (у разі невиконання боржником зазначеного обов'язку щодо передачі предмета обтяження звернення стягнення на нього здійснюється у судовому порядку).
Після одержання предмета обтяження у володіння обтяжувач задовольняє свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням або шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, або шляхом його продажу третій особі. При цьому необхідно мати на увазі, що інші обтяжуючі, на користь яких встановлено обтяження цього ж майна, можуть висловити обтяжувачеві у Письмовій формі свої заперечення проти переходу до нього права власності на предмет обтяження — за таких обставин обтяжувач зможе набути право власності на предмет обтяження лише задовольнивши забезпечені ним вимоги обтяжувачів, які проти цього заперечують (ч. 3 ст. 29 Закону).
Обравши ж спосіб задоволення своїх вимог за рахунок продажу предмета обтяження, обтяжувачеві слід пам'ятати, що інший обтяжувач, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження цього ж самого майна, має переважне перед третіми особами право на його придбання (звісно, за умови, шо він завчасно повідомив обтяжуюча, який ініціює звернення стягнення, про свій намір купити предмет забезпечувального обтяження). У разі, коли інші обтяжуючі не скористаються своїм пріоритетним правом на придбання предмета обтяження, він має бути проданий тій особі, що запропонує найвищу ціну.
Після продажу предмета обтяження, обтяжуюч-продавець згідно з ч. 6 ст. 30 Закону зобов'язаний протягом десяти днів надати боржнику та всім обтяжувачам, на користь яких було встановлене зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, письмовий звіт про результати продажу. Сенс такого звіту головним чином полягає у тому, щоб і боржник, і інші обтяжуючі мали змогу упевнитися у правильному розподілі доходів від продажу предмета забезпечувального обтяження, який є завершальним етапом звернення стягнення на предмет обтяження. Перш за все із суми, одержаної від продажу предмета обтяження, мають бути покриті витрати на організацію цієї процедури, у другу чергу — задоволені забезпечені обтяженням вимоги обгажу-вачів з вищим пріоритетом, у третю — вимога обтяжуюча, що був ініціатором звернення стягнення, й в останню чергу — вимоги обтяжувачів з нижчим пріоритетом. Якщо доходів, одержаних від продажу предмета обтяження, вистачить для задоволення усіх забезпечених ним вимог, то решта отриманої суми (звісно, якщо вона є в наявності) має бути повернена боржникові.
Оскільки продаж предмета обтяження є підставою для припинення всіх існуючих як забезпечувальних, так і публічних обтяжень щодо відповідного рухомого майна, а також й інших договірних обтяжень з нижчим пріоритетом, цілком очевидно, шо заради впевненості у безпеці власних майнових інтересів перед укладенням будь-якої угоди, що потребує забезпечення, непогано було б скористатися таким джерелом інформації, як Державний реєстр обтяжень рухомого майна, й одержати усі відомості про наявність чи відсутність обтяжень, майна боржника на користь інших кредиторів.