Загальний зміст особистого немайнового права дається у ст. 271 Цивільного кодексу України (далі — ЦК). Зміст цього права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Загальна характеристика розкривається у ст. 269 ЦК. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Такі права не мають економічного змісту. Це означає неможливість визначити їхню грошову вартість, вони не можуть відчужуватись, тобто бути об'єктом цивільного обігу. їх протилежністю можна вважати майнові права (статті 177, 190 ЦК), що є оборотоздатними, тобто мають грошову оцінку і можуть відчужуватись. До таких прав можна віднести у контексті, що нас цікавить, передусім деякі корпоративні права, які пов'язані з особистими не-майновими правами. Вищезгадані види прав не є тотожними, про що детальніше йдеться далі.
Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою, яка не може відмовитися від них, а також не може бути позбавлена зазначених прав. Це означає, зокрема, що такі права, на відміну від майнових, не . можуть успадковуватись у разі смерті фізичної особи, не можуть передаватись іншим особам за договором або з інших підстав. (Цивільний кодекс України: Коментар. - X. ТО В "Одіссей", 2003. - с. 68.)
Так, на підставі положень ч. 1 ст. 100 ЦК фізична особа не може продати комусь своє особисте не-майнове право брати участь у господарських товариствах, що фактично означало б для неї заборону надалі, наприклад, засновувати ТОВ, купувати акції АТ тощо. Саме тому право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі. Подібне не слід плутати з продажем акцій, частки відповідно у конкретному АТ чи ТОВ, бо тут ідеться про відчуження насамперед певних корпоративних прав, що мають дещо іншу правову та економічну природу.
Загальне поняття товариства дається у ч. 2 ст. 83 ЦК — це організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. За класифікацією ЦК товариства поділяються на підприємницькі та непід-приємницькі. До підприємницьких за ч. 1 ст. 84 ЦК належать товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Підприємницькі товариства можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, ко-мандитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи. До непідприємницьких ч. 1 ст. 85 ЦК відносить товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.
За прийнятою у юридичній науці класифікацією усі особисті немайнові права поділяються на 2 групи: (Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової. — К.: Юрінком Іншер, 2004. — Кн. 1. — С. 251.)
Вважається, що особисті немайнові права, які пов'язані з майновими, при їх реалізації можуть виступити передумовою виникнення майнових прав. Ці майнові права у наведеному контексті можна розглядати як вторинні, тобто такі, що можуть виникнути або не виникнути, чи не будуть реалізовані. Саме це питання, особливо його практичний аспект нас цікавить найбільше, але воно поки що недостатньо розроблено у науці. Судячи з усього, такими вторинними майновими правами передусім є корпоративні права, виникнення яких у певної особи може стати результатом реалізації особистого не-майнового права, передбаченого у ч. 1 ст. 100 ЦК (право участі у товаристві).
Розглянемо цей аспект проблеми більi детально, тобто співвідношення поняття і змісту особистого немайнового права, передбаченого у ч. 1 ст. 100 ЦК (право участі у товаристві) і корпоративних прав. Поняття корпоративних прав розкриває ст. 167 Господарського кодексу України (далі — ГК) — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Із наведеного видно, що поняття і зміст корпоративних прав у господарському законодавстві збігається з тим, як це визначається у податковому законодавстві.
Корпоративними правами може володіти як фізична, так і юридична особа. Проте, на відміну від фізичної, юридична особа не може володіти особистими немайновими правами, що притаманні лише людині. (Гражданское право / Оте. ред. проф. Є. А. Суханов. — М.: Издательство БЕК, 2003. — Т. 1. — С. 726.)
Отже, і особисте немайнове право на участь у товаристві, як вже зазначалося, може належати лише фізичній особі Подібне зовсім не означає, що юридична особа позбавлена права брати участь, зокрема, у господарських товариствах (вступати до ТОВ, набувати акції АТ), але для неї така можливість розглядається чинним законодавством у контексті набуття і реалізації саме корпоративних (майнових), а не особистих немайнових прав.
Реалізувавши своє право на участь у господарському товаристві (ч. 1 ст. 100 ЦК), тобто вступивши до ТОВ, придбавши акції АТ, фізична особа набуває і відповідні корпоративні права — брати участь в управлінні цим господарським товариством, отримувати дивіденди тощо (ст. 167 ГК). Аналіз відповідних вищезгаданих норм як ЦК, так і ГК у їх сукупності дає підстави для наступних висновків. У цьому випадку набуття певних корпоративних прав (як майнових, так і немайнових) є наслідком реалізації особистого немайнового права на участь у господарському товаристві. Деякі з корпоративних прав мають разом з особистими немайно-вими правами спільні риси. Приміром, певні корпоративні права також не можуть окремо відчужуватись (передаватись), тобто бути предметом цивільного (господарського) обігу, як і особисті немайнові права. Наприклад, важко уявити продаж окремо лише корпоративного права на участь в управлінні АТ без передачі покупцеві відповідної акції, тобто без передачі решти корпоративних прав у комплексі. Невідчужуваність таких прав не виключає можливості доручити їх захист та здійснення третім особам (представництво інтересів акціонера в органах управління АТ за договором доручення тощо). Вочевидь, що право на участь в управлінні господарським товариством не може окремо бути і предметом застави. Таке право, найімовірніше, не має і грошової оцінки, тобто фактично має деякі ознаки особистого немайнового права (статті 269, 271 ЦК). Важливим документом для розуміння суті та обсягу корпоративних прав у контексті, що нас цікавить, є Принципи корпоративного управління, затверджені Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (протокол № 54 від 11.12.2003 р.).
Відповідно до ч. 1 ст. 100 ЦК право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі. Отже, це право разом з деякими корпоративними правами мають спільні риси. Втім, на нашу думку, між особистими немайновими і корпоративними правами є принципова різниця. У ч. 1 ст. 100 ЦК йдеться про абстрактне загальне право фізичної особи брати участь у товариствах, тобто право вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Корпоративні ж права завжди мають своїм об'єктом якесь конкретне, визначене у відповідних документах господарське товариство — акції певного АТ, свідоцтво про участь у конкретному ТОВ тощо.