Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" передбачено, що, з'ясувавши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати через затримання розрахунку в разі звільнення, що працівникові не було виплачено належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли ж він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. .117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримання розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини.
Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Відповідно до ст. 231 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо воно не було оскаржено. У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їхні правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті самі позовні вимоги, з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти й правовідносини.
Примусове виконання судових рішень в Україні відповідно до Закону "Про виконавче провадження" покладається на Державну виконавчу службу, що належить до системи органів Міністерства юстиції.