Як правило, процес набуття однією особою певного майна, що раніше належало іншій, відбувається на підставі правомірних юридичних фактів — скажімо, внаслідок укладення відповідного договору про відчуження цього майна (купівлі-продажу, дарування, міни), одержання його у спадщину тощо. Проте іноді трапляються випадки, коли майно набувається чи зберігається особою (набувачем) за рахунок іншої особи (потерпілого) без наявності для цього будь-яких правових підстав — за таких умов має місце безпідставне збагачення, мова про яке йшла у попередньому номері "ЮВУ". Захист же майнових прав та інтересів особи, обсяг майна якої зменшився в результаті безпідставного збагачення іншої, забезпечують відповідні позадоговірні зобов'язання, що іменуються кондикційними (від латинського сопйісііо іпйеЬШ — повернення помилково втраченого) — вони спрямовані на відновлення майнового стану потерпілого шляхом повернення йому майна особою, яка безпідставно збагатилася, та регулюються положеннями глави 83 Цивільного кодексу України (далі — ЦК).
Але правила про кондикційні зобов'язання застосовуються не лише до вимог про повернення безпідставного набутого чи збереженого майна, а й як додатковий засіб захисту цивільних прав (поряд з іншими передбаченими законом засобами) до зазначених у ч. 3 ст. 1212 ЦК вимог про:
Проте одразу слід звернути увагу на те, що застосування до наведених вимог правил про кондикційні зобов'язання є субсидіарним — тобто норми про зобов'язання, які виникають з безпідставного збагачення, використовуються у вказаних випадках лише у тому разі, коли відновлення порушеного майнового права не може бути досягнуто шляхом застосування спеціальних норм, що регулюють відповідні відносини. Для визначення ж конкретних форм, змісту та меж субсидіар-ного застосування положень про кондикційні зобов'язання до вищезазначених вимог необхідно розглянути співвідношення кожної з них із зобов'язаннями, які виникають внаслідок безпідставного набуття чи збереження майна.
Оскільки недійсний правочин відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК нб створює жодних юридичних наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю, а як нікчемні, так і оспорювані правочини є недійсними з моменту їх вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК), то передання виконання за будь-яким недійсним правочином призводить до безпідставного збагачення тієї сторони, що це виконання отримала. У таких випадках є наявними усі необхідні для кваліфікації набуття майна саме як безпідставного умови — адже одна особа збагачується за рахунок іншої, між тим, як у разі передачі виконання за нікчемним правочи-ном правових підстав для цього не існувало взагалі, а у випадку надання виконання за оспорюваним правочином ці підстави відпали в момент визнання судом правочину недійсним.
Проте за наведених обставин не слід поспішати одразу звертатися для захисту своїх майнових прав до положень про кондикційні зобов'язання, оскільки у переважній більшості випадків для повернення виконаного за недійсним правочином буде цілком достатньо посилання на ст. 216 ЦК, яка визначає загальним наслідком недійсності право-чинів двосторонню реституцію (повернення кожною зі сторін недійсного правочину другій стороні усього отриманого нею на виконання цього правочину). Але за певних обставин застосування даної правової норми не в змозі забезпечити відновлення майнового стану потерпілої сторони'У повному обсязі — адже можливою є й ситуація, коли майно, передане на виконання, недійсного пра-вочину, приносило дохід його набувачеві, або ж предметом переданого виконання були грошові кошти, які неправомірно використовувалися набувачем протягом якогось часу. От за таких умов захистити майнові інтереси потерпілого вже допоможуть саме положення про зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення. Так, потерпілий на підставі ст. 1214 ЦК буде вправі вимагати не лише повернення переданого ним за недійним правочином майна, а й відшкодування усіх доходів, що були чи могли б бути отримані набувачем з моменту, коли він дізнався або повинен був би дізнатися про, своє безпідставне збагачення, а у разі, коли предметом збагачення були грошові кошти — нарахування й сплати процентів за користування ними.
Однак необхідно мати на увазі, що правила про зобов'язання, які виникають із безпідставного збагачення, можуть бути застосовані лише після того, як відповідно до спеціальних норм буде встановлено недійсність правочину. Наприклад, до того часу, поки вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії) правочин не буде визнано судом недійсним, не можна вимагати ані повернення виконаного за ним, ані застосування норм ст. 1214 ЦК про відшкодування доходів від безпідставно набутого майна чи стягнення процентів за безпідставне користування чужими грошовими коштами.
При розгляді співвідношення між вимогами про повернення безпідставно набутого майна та витребування майна власником із чужого незаконного володіння (віндикація) одразу привертає увагу той факт, що кондикційні вимоги належать до 'зобов'язально-правових способів захисту цивільних прав, а віндикаційні — до речових. Порядок віндикації визначено у статтях 387 — 390 ЦК, при цьому положеннями ст. 390 ЦК врегульовано питання про розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння (дана правова норма має пріоритет у застосуванні перед правилами про безпідставне збагачення). Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 390 ЦК власник вправі вимагати від недобросовісного набувача (особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно) передання усіх доходів від майна, які він одержав чи міг одержати за весь час володіння ним, а від добросовісного (особи, яка не знала й не могла знати про незаконність свого володіння майном) — передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна. Крім того, власник може ставити питання про безпідставне збереження володільцем витребуваної речі за рахунок її власника. Таке безпідставне збереження підлягає відшкодуванню поряд з доходами, а також й у разі їх відсутності. При визначенні розміру безпідставного збагачення необхідно враховувати положення ст. 1214 ЦК.
Також особою, що безпідставно збагатилася, може бути визнано й володільця речі, який її реалізував, оскільки плата за цю річ була ним отримана без достатніх для цього правових підстав. Особливо це актуально у випадках, коли віндикація є неможливою, — так, якщо добросовісний набувач придбав річ за договором купівлі-продажу в особи, яка не мала права її відчужувати, і власник речі відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК не вправі витребувати у нього це майно, він може вимагати від продавця речі передання йому такої суми грошових коштів, яка була ним безпідставно отримана в результаті продажу цієї речі. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 1214 ЦК, власник проданої речі також має право вимагати від продавця й сплати йому процентів за користування чужими грошовими коштами, що мають бути нараховані на суму безпідставного грошового збагачення.
Застосовуючи норми про безпідставне збагачення до вимог однієї сторони у зобов'язанні до іншої про повернення виконаного у зв'язку з цим зобов'язанням, необхідно враховувати, що у даному випадку мається на увазі не виконання за зобов'язанням згідно з його змістом, а виконання, що виходить за межі змісту зобов'язання. Наприклад, якщо орендар, який був зобов'язаний на підставі договору оренди щомісяця відшкодовувати орендодавцеві фактично понесені витрати на забезпечення електроенергією, випадково включав до розрахунку й ряд відрахувань, не передбачених договором, то стягнути з орендодавця помилково перераховані йому суми можна лише на підставі норм про безпідставне збагачення, оскільки положення ЦК про оренду не містять правил щодо повернення надлишково сплачених за договором оренди грошових коштів.
Але слід звернути увагу, що норми про кондикційні зобов'язання можуть застосовуватись до вимог про повернення виконаного однією зі сторін у зобов'язанні лише за умови, що інші правові наслідки не передбачені спеціальними нормами про конкретний вид договорів — так, у разі порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості чи асортименту товару, діють правила, викладені у ст. 670 та ст. 672 ЦК, тому у таких випадках норми про безпідставно набуте майно не використовуються.
Разом з тим, необхідно відрізняти застосування правил про безпідставне збагачення до вимог однієї сторони у зобов'язанні до іншої про повернення виконаного у зв'язку з цим зобов'язанням від використання норм про безпідставне збагачення у випадках безпідставного набуття чи збереження майна, що виникає внаслідок розірвання договору. У першому випадку виконання, хоч і виникло з приводу зобов'язання, від самого початку не має правової підстави, між тим, як у разі розірвання договору в результаті припинення зобов'язання наявна раніше правова підстава відпадає. Тому будь-яке набуття майна (отримання передоплати без зустрічного майнового надання) чи його збереження (несплата грошей за одержаний товар, виконані роботи, надані послуги), що виникли внаслідок невиконання зустрічного взаємного зобов'язання, припиненого розірванням договору, стають безпідставним збагаченням й завжди можуть бути витребувані потерпілим за правилами глави 83 ЦК.
Розглядаючи питання співвідношення кондикційних зобов'язань із деліктними (тими, що виникають внаслідок заподіяння шкоди), перш за все необхідно звернути увагу на основний критерій їх розмежування, яким є наявність чи відсутність факту одержання правопорушником майнової вигоди. Так, майновою шкодою є будь-яке зменшення обсягу чи вартості майна потерпілого, але ж форма заподіяння цієї шкоди може бути різною. Скажімо, у разі, коли майнову шкоду потерпілому завдано шляхом псування чи знищення належної йому речі, то правопорушник при цьому не збагачується, тому й підстав для застосування правил про кондикційні зобов'язання не існує. А от у випадку, коли майно потерпілого зменшилося внаслідок викрадення в нього певної речі чи в результаті її привласнення будь-яким іншим чином, правопорушник зазначеними діями не лише заподіяв потерпілому шкоду, а й одночасно збагатився за його рахунок.
Оскільки мова йде саме про субсидіарне застосування норм про безпідставне збагачення до вимог, пов'язаних із заподіянням шкоди (що, до речі, у даному випадку є досить спірним питанням, оскільки у деяких конкретних ситуаціях доцільніше було надати потерпілому можливість альтернативного вибору між способами захисту своїх! інтересів), то кондикційний позов не може бути пред'явлено замість деліктного, але поряд з ним — цілком можливо. Так, якщо правопорушник внаслідок користування викраденою річчю безпідставно зберіг своє власне майно, то потерпілий після пред'явлення деліктної вимоги про відшкодування заподіяної йому майнової шкоди може висунути й вимогу про повернення правопорушником безпідставно збереженого майна. При цьому реалізація кондикційної вимоги не може розглядатися як захід відповідальності, оскільки, на відміну від реалізації деліктної вимоги, не призводить до майнових втрат для правопорушника. Але слід звернути увагу, що правила про безпідставно набуте чи збережене майно можуть застосовуватися до випадків неправомірного привласнення правопорушником майна потерпілого лише у тому разі, коли об'єктом привласнення було майно, визначене родовими ознаками. Якщо ж правопорушник привласнив індивідуально-визначену річ, і вона збереглася в натурі, то потерпілий, який є власником цієї речі, може витребувати таку річ з незаконного володіння правопорушника шляхом пред'явлення віндикаційного позову.
Крім вимоги про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна, потерпілий, якому було завдано майнової шкоди правопорушником, що безпідставно збагатився, вправі висунути й вимогу про відшкодування останнім всіх доходів, які він отримав чи міг би отримати від використання привласненого ним майна (ст. 1214 ЦК).
На підставі аналізу вищенаведених способів та меж субсидіарного застосування норм про безпідставне збагачення до інших вимог, пов'язаних із захистом цивільних прав, можна дійти висновку, що конкуренція між використанням договірних, віндикаційних, деліктних та кондикційних позовів є неможливою, оскільки кожен з них має власні підстави для застосування. Але у будь-якому разі, висуваючи вимогу про повернення предмету безпідставного збагачення, необхідно пам'ятати про випадки, коли майно, незважаючи на відсутність підстав для його набуття чи збереження, поверненню не підлягає, — такі ситуації будуть висвітлені у наступних публікаціях. ........