Як віцомо, майно, набуте або збережене однією особою (набувачем) за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої на те правової підстави (безпідставно набуте майно), повинно бути повернено потерпілому. Дане положення, що міститься у ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі — ЦК), є майже аксіомою цивільного законодавства, але все ж таки з цього загального правила існує й декілька винятків — вони передбачені у ст. 1215 ЦК. Так, відповідно до вказаної правової норми не підлягають поверненню безпідставно набуті:
Усе вищезазначене майно, незважаючи на відсутність достатніх підстав для його набутта, не може бути витребувано від набувача особою, що це майно втратила. Пояснення такої позиції законодавця є різними для кожного з наведених випадків. Так, при переданні майна на виконання зобов'язання до настання строку його виконання або ж, навпаки, вже після спливу позовної давності, з юридичної точки зору, дійсно, має місце передача того майна, що не повинно було б передаватися саме у даний момент. Проте при достроковому виконанні зобов'язання відповідне майно все одно мало б бути передано у майбутньому, а тому немає й жодного сенсу його повертати — адже воно, врешті-решт, таки належатиме набувачеві.
Сплив же позовної давності обумовлює припинення лише можливості одержання особою захисту порушеного права у судовому порядку, але не спричиняє припинення самого цього права. З огляду ж на те, що право кредитора-набувача на отримання певного майна продовжує існувати, борж-ник-потерпілий не вправі вимагати повернення того майна, яке він добровільно передав на виконання зобов'язання по закінченні строку позовної давності, оскільки він мав би зробити це ще набагато раніше, але не зробив без наявності для цього законних підстав.
Надалі розглянемо більш детально наведеш винятки to загального правила про обов'язкове повернення безпідставного збагачення потерпілому, а також умови, за яких майно, набуття якого без достатніх для цього правових підстав хоч і належить до вказаних винятків, все ж таки має бути повернено особі, що його втратила.
Окреме місце серед усього безпідставно набутого майна, щоле підлягає поверненню, займають грошові кошти, що були надані фізичній особі як засіб до існування, — пряма вказівка на заборону витребування міститься у ст. 1215 лише щодо них. До зазначених грошових сум належать, зокрема, зарплати, пенсії, стипендії, аліменти тощо, джерелом виплати яких були особи, які не зобов'язані утримувати набувача, що безпідставно збагатився, але все ж таки сплатили йому грошові кошти як засіб для існування (остання ознака є кваліфікуючою, оскільки лише за умови її наявності безпідставно набуте майно поверненню не підлягає). Випадки такого безпідставного збагачення виявляються в набутті громадянином грошових сум, на одержання яких він не мав законних підстав (наприклад, пенсії у подвійному розмірі), але які слугували йому засобом для існування (при цьому байдуже — єдиним чи ні).
Проте слід звернути увагу, що заборона на витребування зазначених виплат як безпідставного збагачення діє лише за наявності наступних умов у сукупності, а саме:
У разі доведення факту відсутності хоча б однієї з перелічених умов, вказані грошові суми мають бути повернеш потерпілому. При цьому, оскільки законом презюмується правильність проведених розрахунків, .за якими була здійснена виплата відповідних грошових коштів, а також добросовісність поведінки набувача, то потерпілий, щоб повернути втрачене ним майно, повинен довести протилежне. У супротивному випадку (коли потерпілий не зможе довести ані наявності рахункової помилки під час зазначених виплат, ані факту вияву недобросовісності з боку набувача з метою отримання цих виплат) потерпілий не вправі вимагати від набувача повернення безпідставно виплачених останньому як засіб до існування грошових сум.
У ст. 531 ЦК міститься вказівка на можливість дострокового виконання боржником свого зобов'язання перед кредитором, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або ж не випливає із самої суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, — тобто встановлено презумпцію можливості дострокового виконання зобов'язання. Таким чином, майно, добровільно передане боржником на виконання зобов'язання до настання строку його виконання не може бути витребувано ним як безпідставно набуте, оскільки кредитор-набувач все ж таки одержав його за певною правовою підставою, хоча і з відступом від умов виконання зобов'язання. У будь-якому разі така передача майна не призводить до одержання протизаконного — адже боржник, який передає майно кредиторові, хоч і достроково, але виконує свій обов'язок, що випливає з договору чи вказівки закону. Виконане боржником все одно підлягало б переданню кредиторові, а тому боржник не вправі вимагати повернення виконаного (навіть за умови, коли б він і не знав про достроковість виконання зобов'язання). При цьому правило про неможливість стягнення як безпідставно набутого майна, переданого на виконання зобов'язання до настання строку його виконання, застосовується в усіх випадках дострокового виконання зобов'язання, незалежно від того, чи було його прийняття для кредитора обов'язковим (адже як вже було зазначено у деяких випадках, кредитор вправі відмовитися від дострокового прийняття виконання зобов'язання). Якщо ж кредитор надав свою згоду на дострокове виконання зобов'язання, то цей факт є цілком достатнюю підставою для неможливості повернення назад боржникові переданого ним майна.
Але й за таких обставин у боржника все ж таки існує можливість повернути своє достроково передане кредитору майно — по-перше, у самому достроково виконаному зобов'язанні може бути передбачено обов'язок такого повернення (шляхом прямої вказівки у відповідному договорі на те, що майно, передане боржником кредиторові достроково, може бути витребувано боржником назад), а по-друге, саме такий наслідок є очевидним у випадку, коли правочин, вчинення якого призвело до виникнення відповідного зобов'язання, буде визнано після передання майна набувачеві недійсними на підставі положень чинного законодавства, викладених у параграфі 2 глави 16 ЦК.
Майно, що було передане на виконання зобов'язання по закінченні строку позовної давності, також не підлягає поверненню як безпідставно набуте. Такий висновок випливає з положення, зазначеного у ч. 1 ст. 267 ЦК, відповідно до якого особа, що виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного. Зазначене правило обумовлюється тим, що за наведених обставин боржник, повертаючи майно кредитору, виконує свій обов'язок, юридично при цьому нічого не втрачаючи, оскільки передає майно, яке належить не йому, а кредиторові. На практиці подекуди виникають спори у випадках, коли боржник під час виконання свого зобов'язання щодо передачі майна кредитору не знає про сплив позовної давності за вимогою кредитора. Зрозумівши ж, що суд не зміг би його примусити здійснити виконання відповідного зобов'язання, колишній боржник намагається виступити у ролі потерпілого й вимагає повернення переданого ним кредитору майна, називаючи останнє безпідставним збагаченням. З метою уникнення подібних ситуацій вищезгадана правова норма прямо вказує на те, що обізнаність боржника, який виконав зобов'язання, про сплив строку позовної давності не має жодного правового значення — боржник, що вже передав майно на виконання зобов'язання після спливу позовної давності, не може вимагати його повернення навіть у тому разі, коли в момент такої передачі він й не знав про закінчення строку позовної давності. Така заборона на витребування переданого на виконання зобов'язання майна вже після спливу позовної давності обумовлюється тим, що закінчення вказаного строку не знищує матеріальне право кредитора вимагати від боржника виконання його обов'язків, а отже, відповідне зобов'язання все одно продовжує існувати, навіть й позбувшись захисту у вигляді можливості примусового виконання.
Разом з цим, майно, передане на виконання зобов'язання після спливу позовної давності, все ж таки може підлягати поверненню як безпідставне збагачення — це матиме місце у випадку, коли правочин, на підставі якого виникло це зобов'язання, буде визнано після передачі майна недійсним внаслідок його вчинення під впливом насильства чи обману, або ж нікчемним. Така можливість обумовлена тим, що строк позовної давності, який застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману, становить п'ять років, а позовна давність щодо застосування наслідків нікчемного правочину дорівнює десятьом рокам (ч. 3 та ч. 4 ст. 258 ЦК), між тим як загальний строк позовної давності, який застосовується й до переважної кількості вимог, що випливають з виконання зобов'язання, складає лише три роки.
Таким чином, зважаючи на все вищевикладе-не, якщо до вас несподівано висунули вимогу про повернення певного майно як набутого без достатніх на це правових підстав, не обов'язково одразу ж поспішати його повернути — адже може виявитися, що безпідставне набуття саме цього майна належить до тих виняткових випадків, при яких безпідставне збагачення поверненню не підлягає. Однак необхідно пам'ятати й про те, що обов'язковою умовою приналежності безпідставно набутого майна до вказаних винятків є відсутність недобросовісності у діях особи, що безпідставно збагатилася. Таким чином, щоб не втратити вам належне і разом з тим не потрапити у халепу, слід лише поводити себе гідно та бути обізнаними як зі своїми правами, так і обов'язками, ретельно досліджуючи положення цивільного законодавства.