Діяльність державних виконавців спрямована на своєчасне, повне та неупереджене примусове виконання судових рішень, ухвал та постанов, виконавчих написів нотаріусів, визнаних у встановленому порядку претензій тощо ( перелік рішень, що мають виконувати державні виконавці, наведено у ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" — далі Закон). Звісно ж, при цьому державні виконавці зобов'язані діяти відповідно до закону та не допускати у процесі своєї діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. Проте, на жаль, на практиці непоодинокими є випадки, коли державні виконавці, здійснюючи певні дії, виходять за межі своєї компетенції або ж відмовляють у вчиненні якоїсь виконавчої дії чи зволікають з її вчиненням, істотно порушуючи при цьому права як стягувачів (осіб, на користь чи в інтересах яких було видано виконавчий документ), так і боржників (осіб, що зобов'язані за рішенням вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення). За таких обставин стя-гувачеві чи боржникові з метою захисту своїх інтересів необхідно скористатися наданою їм положеннями ст. 85 Закону можливістю оскаржити незаконні дії (або ж, навпаки, бездіяльність) державного виконавця до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби (далі — ДВС), якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду.
Але при здійсненні вказаного права, скаржникові слід зважати на те, що законодавством встановлений певний порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців. Найсуттєвішими моментами, на які необхідно звернути увагу, є правила визначення юрисдикції для оскарження (тобто органу, куди скарга має подаватися), відомості, які скарга повинна містити, а також строки, в межах яких юна має бути подана..
Отже, перш за все з'ясуємо, кому ж власне оскаржувати дії державного виконавця. Найпростішим шляхом, передбаченим ч. 1 ст. 85 Закону, є оскарження дій державного виконавця начальнику відділу ДВС, якому цей державний виконавець безпосередньо підпорядкований. Проте скаржники у переважній більшості випадків віддають перевагу судовому оскарженню дій державного виконавця, міркуючи, що начальник, який здійснює безпосередній контроль за діяльністю державного виконавця, не матиме особливої зацікавленості у задоволенні скарги на свого працівника. Звісно, така позиція викликає сумніви у своїй вірності, але зауважимо, що у будь-якому разі розгляд скарги начальником відділу ДВС жодною мірою не позбавляє вас права оскаржити дії державного виконавця і в суді — отже, якщо начальник відповідного відділу ДВС не виправдав ваших сподівань, ви безперешкодно можете звернутися за захистом своїх законних прав та інтересів до суду. На питання ж, до якого саме суду слід подавати скаргу, вичерпну відповідь надають положення п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" вщ 26.12.2003 р. №14 (далі — Постанова), яка була прийнята на підставі сукупного аналізу відповідних норм вищезгаданого Закону, Цивільного процесуального кодексу України (дат — ЦПК) та Господарського процесуального кодексу (далі — ПЖ). Так, усі скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, що стосуються виконання судових рішень, подаються до того суду, який видав виконавчий документ, та розглядаються за правилами глави 31-Г ЦПК (окрім скарг на дії чи бездіяльність органів ДВС щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів, які згідно з вищезазначеною Постановою подаються винятково до господарського суду, який розглянув відповідну справу по першій інстанції, та розглядаються за правилами ст. 121-2 ГПК).
Скарга ж по виконанню інших (не судових) рішень, подаються до місцевого суду за місцезнаходженням відповідного відділу ДВС, а у разі, коли оскаржуються дії чи бездіяльність державних виконавців та інших посадових осіб Департаменту ДВС Міністерства юстиції України чи відділів ДВС Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, — до апеляційного суду за місцезнаходженням відповідного органу ДВС.
Незалежно від того, куди подається скарга на дії чи бездіяльність державного виконавця, вона має містити відомості, вказані у ч. 3 ст. 85 Закону, зокрема, реквізити відповідного виконавчого документа (його назву та орган, який цей документ видав, дату його видачі, номер і резолятивну частину виконавчого документа), зміст оскаржуваних дій чи бездіяльності та норму Закону, яка порушена, а також виклад обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги. Цілком очевидно, що скарги, які подаються до суду, мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положенням ЦПК та ГПК.
Ще одним істотним питанням, на яке необхідно звернути увагу, є строк, встановлений для оскарження дій чи бездіяльності державних виконавців, — адже право на оскарження обмежується певними строками, у разі пропуску яких скарга може залишитися без розгляду. Так, у ст. 248-22 ЦПК для подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС встановлено десятиденний строк (у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій вказаний термін зменшується до трьох днів), який обчислюється з дня, коли скаржникові стало відомо про порушення його прав та свобод або ж з дня, коли він повинен був би про це дізнатися. Але при цьому необхідно враховувати, що у випадку, коли законом передбачено спеціальний порядок обчислення строків подання скарги до суду, їх перебіг має визначатися саме за спеціальними нормами, а не за загальними правилами ст. 248-22 ЦПК. Наприклад, постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена у десятиденний строк з моменту її отримання (ч. 4 ст. 26 Закону), оцінка арештованого майна — у той самий термін з дня отримання відповідного повідомлення про неї державного виконавця (ч. 4 ст. 58 Закону), а скарги на дії чи бездіяльність органів ДВС щодо виконання рішень господарських судів можуть бути подані скаржником протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли про неї стало відомо скаржникові, або з дня, коли дія мала б бути вчинена (ч. 1 ст. 1212 ГПК). Щоправда, за клопотанням скаржника суд може поновити пропущений ним строк подання скарги, але лише у тому разі, коли визнає причини, через які строк було пропущено, поважними.
Дотримання усіх вищезазначених правил щодо подання скарга на дії чи бездіяльність державних виконавців, звісно ж, ще не гарантує її задоволення, але принаймні забезпечить розгляд вашої скарги, для якого, до речі, також встановлено певні терміни. Так, скарга, подана у виконавчому провадженні до начальника відділу ДВС, згідно з ч. 4 ст. 85 Закону має бути розглянута у десятиденний строк, після чого повинна бути винесена постанова про задоволення чи відмову у задоволенні цієї скарга (ця постанова у десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу ДВС або до суду). Також десятиденний строк встановлено й для розгляду скарги у судовому засіданні (ч. 1 ст. 248-6 ЦПК), а за результатами цього розгляду суд або зобов'язує державного виконавця чи іншу посадову особу ДВС задовольнити вимога скаржника й усунути відповідні порушення чи відновити його порушені права, свободи та інтереси іншим шляхом, або ж відмовляє в задоволенні скарги. Рішення, прийняте судом за скаргою, згідно з ч. 1 ст. 248-9 ЦПК не пізніше, ніж через десять днів з дня набрання ним законної сили, надсилається скаржникові та відповідному відділу ДВС для виконання. А от ГПК не містить вказівок на спеціальний строк розгляду господарським судом скарг на дії чи бездіяльність органів ДВС, тому розгляд таких скарг відповідно до п. 6 Постанови здійснюватиметься у загальні строки, встановлені ГПК для вирішення спорів. Між тим цей термін згідно з ч. 1 ст. 69 ГПК становить два місяці (до того ж він може бути подовжений головою господарського суду чи його заступником ще на місяць). Але, як вже було зазначено, якщо оскаржуються дії чи бездіяльність органів ДВС щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів, подання скарги саме до господарського суду не уникнути — тому доведеться терпляче чекати на її розгляд, якщо, звісно, законодавець не вирішить усунути вказану несправедливість шляхом встановлення у ст. 1212 ГПК спеціального строку у десять днів для розгляду вказаних скарг.