Трудові відносини громадян регулюються КзпП, Законом № 108/95-ВР та іншими нормативними актами з цього питання.
Згідно зі ст. 21 КЗпП трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язуються виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 24 КЗпП визначено, що при укладанні трудового договору між працівником та фізичною особою — суб'єктом підприємницької діяльності такий договір обов'язково повинен бути укладений у письмовій формі.
Згідно зі ст. 48 КЗпП фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності поряд з підприємствами, установами, організаціями мають право ведення трудових книжок на всіх працюючих у них понад п'ять днів працівників.
Укладений у письмовій формі трудовий договір між фізичною особою — суб'єктом підприємницької діяльності і працівником, зареєстрований у державній службі зайнятості за місцем проживання підприємця у порядку, визначеному Мінпраці та соціальної політики України (ст. 24 і КЗпП), у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи, є підставою для ведення фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності трудової книжки найманого працівника у разі, якщо цей найманий працівник не має місця роботи, де вже ведеться трудова книжка.
Особи, винні в порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (ст. 265 КЗпП).
Для суб'єктів малого підприємництва, зокрема фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, Указом № 727/98 установлено, що вони самостійно (за власним бажанням) можуть обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від здійснення підприємницької діяльності, за єдиним податком шляхом придбання Свідоцтва про сплату єдиного податку при обов'язковому додержанні відповідних умов: зокрема, у трудових відносинах, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік не перевищує 500 тис. грн. (ст. 1 Указу № 727/98).
У разі якщо суб'єкт малого підприємництва — фізична особа прийняв рішення про розширення підприємницької діяльності шляхом використання найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, то розмір ставки єдиного податку для такого суб'єкта збільшується на 50% за кожну найману особу, включаючи членів сім'ї.
Виходячи з вищезазначеного, суб'єкт малого підприємництва — платник єдиного податку не може залучати для здійснення підприємницької діяльності осіб, включаючи членів своєї сім'ї, з якими не укладено трудових договорів, оскільки це порушує умови, які дозволяють застосовувати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком, отже, при їх залученні до підприємницької діяльності повинен сплачувати єдиний податок, збільшений на 50% за кожну найману особу, включаючи членів сім'ї.
Крім того, фізичні особи — платники єдиного податку не звільняються від покладеного на них обов'язку нарахування (утримання, перерахування) податку з доходів фізичних осіб, із доходів, що виплачуються ними найманим працівникам, включаючи членів їх сімей, які перебувають з ними у трудових відносинах, а також своєчасного повідомлення податковим органам про нараховані та виплачені суми доходів і суми утриманих з них податків у встановленому Законом № 889-IV порядку.