Держава на законодавчому рівні надає кожному право реалізувати свої творчі та виробничі здібності, інвалідам зокрема, встановлюючи додаткові гарантії їх працевлаштування.
Стаття 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлює для підприємств нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів: у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік — у кількості одного робочого місця. У разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша ст. 20 вказаного Закону).
Частиною першою ст. 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів. Частина третя цієї ж статті покладає на підприємства обов'язок створювати для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством. Підприємства, на яких працює 15 та більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням та не пізніше 1 лютого подають щорічні звіти про працевлаштування інвалідів за формою (№10-ПИ), встановленою Держкомстатом, у якій зазначаються дані про кількість фактично працюючих у штаті інвалідів та кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу.
Аналіз положень Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком з добору і працевлаштування інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи, що перелічені в частині першій ст. 18 цього Закону.
Щодо обов'язку підприємства сплачувати штрафні санкції за наявність незайнятих інвалідами робочих місць, створених відповідно до нормативу, існують дві протилежні думки.
Фонд соціального захисту інвалідів, у листі від 14.04.2004 р. №06ю-135/567-196/1, наголошує на тому, що законодавство не звільняє підприємство від обов'язку сплачувати штрафні санкції за невиконання нормативу робочих місць у зв'язку з тим, що інваліди на підприємство не звертались. Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва у листі від 26.02.2004 р. №1119 зайняв іншу позицію, згідно з якою підприємство має звільнятися від сплати штрафу у випадку, якщо органи, уповноважені працевлаштовувати інвалідів, останніх для працевлаштування не направляли.
Підставою для застосування до підприємства штрафних санкцій є нестворення робочих місць для інвалідів відповідно до нормативу, оскільки цей обов'язок закріплений нормою закону (п. 3 ст. 18 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"), а наявність на підприємстві місць, створених згідно з нормативами, але не зайнятих інвалідами, утворюється внаслідок невиконання обов'язків із працевлаштування останніх органами, зазначеними у п. 1 ст. 18 згадуваного Закону.
Отже, підстав для застосування Фондом соціального захисту інвалідів санкцій до підприємства, яке створило робочі місця для інвалідів у кількості, передбаченій ст. 19 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", та належним чином подає передбачені законодавством звіти до органів працевлаштування інвалідів, немає.