Землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного транспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту, ст. 67 Земельного кодексу віднесено до земель транспорту.
Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу підставою для віднесення земель до тієї чи іншої категорії є рішення органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп)земель і затверджують проекти землеустрою.
Процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками встановлює державний земельний кадастр, який відповідно до ст. 193 Земельного кодексу є єдиною державною системою земельно-кадастрових робіт і містить сукупність відомостей і документів про місцезнаходження та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифіка-
цію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.
Землі розподіляються за категоріями і обліковуються землевпорядними органами, підпорядкованими Держкомзему України відповідно до Інструкції № 6-зем.
Згідно зі ст. 6 Закону № 273/96-ВР землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу та Закону № 232/94-BР Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документа ції.
До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме: землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, захисні й укріплюючі насадження, службсзі, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Для забезпечення у межах смуги відведення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв'язку, інших пристроїв та об'єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей. снігозанесень та інших небезпечних впливів, встановлюються охоронні зони. Відносини органів залізничного транспорту з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України (статті 6 і 7 Закону № 273/96-ВР).
Основним Законом щодо оподаткування земель є Закон № 2535-ХІІ, який визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, пільги зі сплати земельного податку, відповідальність платників і контроль за правильністю обчислення і справляння цього податку, а також те, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (ст. 13 Закону № 2535-ХІІ).
Частиною десятою ст. 7 Закону № 2535-ХІІ визначено, що податок за земельні ділянки, надані залізниці, справляється у розмірі 25% суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті. За земельні ділянки, надані для залізничного транспорту за межами населених пунктів, — у розмірі 0,02% грошової оцінки одиниці площі ріллі по області (ст. 8 Закону № 2535-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону № 273/96-ВР залізниця — це статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу якого входять підприємства, установи й організації залізничного транспорту та яке при централізованому управлінні здійснює перевезення пасажирів і вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі (наприклад, Львівська залізниця, Південно-Західна залізниця).
Залізничний транспорт — це виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому та міжнародному сполученнях і надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо.
Оскільки більшість підприємств залізничного транспорту здійснює діяльність, безпосередньо не пов'язану з перевезенням пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі, і при цьому надані їм земельні ділянки віднесено до інших категорій, що не належать до категорії' земель залізничного транспорту, то при оподаткуванні земель, наданих промисловим підприємствам залізничного транспорту, підприємствам автомобільного транспорту, спеціалізованим підприємствам залізничного транспорту, та земельних ділянок під іншими об'єктами (службові, культурно-побутові приміщення та споруди тощо), які також не віднесено до земель залізничного транспорту, що перебувають у межах населених пунктів, не може застосовуватися ставка земельного податку, визначена частиною десятою ст. 7 Закону № 2535-ХІІ (у розмірі 25% суми земельного податку, обчисленого за повною ставкою населеного пункту).
Ставка земельного податку, визначена частиною десятою ст. 7 Закону № 2535-ХІІ, може застосовуватися при оподаткуванні земель, наданих вищезазначеним промисловим підприємствам залізничного транспорту, та земельних ділянок під службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту, які перебувають у межах населених пунктів і належать до смуг відведення залізниці, лише за умови, що земельні ділянки зазначених підприємств за категоріями земель згідно з даними державного земельного кадастру відноситимуться до категорії земель залізничного транспорту.
За земельні ділянки інших категорій, надані залізниці, земельний податок сплачується на загальних підставах.
Враховуючи вищезазначене та з метою правильності оподаткування таких земель суб'єктам господарювання необхідно подати звернення до відповідних землевпорядних органів, підпорядкованих Держкомзему України, для підтвердження категорій земель згідно з даними державного земельного кадастру.