Банківській системі, яка функціонує переважно на комерційних засадах і характеризується активною конкурентною боротьбою, не уникнути випадків банкрутства та ліквідації. Від банкрутства не застрахований жоден банк незалежно від обсягів його капіталу, організаційної структури чи належності до певної сфери економіки. На сьогодні окремі банківські установи перебувають у стадії ліквідації.
Одним з найголовніших завдань як у діяльності банків, так і в процесі їх ліквідації є захист клієнтів і вкладників банку. Процедуру захисту в діючих банках певним чином відпрацьовано, а у випадках з ліквідацією банків її лише задекларовано чинним законодавством. Захист вкладників і клієнтів банку, який перебуває в процесі ліквідації, є повністю в компетенції ліквідатора. Актуальність такого захисту зумовлюється передусім значним обсягом кредиторської заборгованості банків, які ліквідуються. За цих умов ефективно здійснена процедура ліквідації є чи не єдиною гарантією захисту інтересів вкладників і кредиторів банку. У результаті кожна ліквідаційна процедура хоч і здійснюється з дотриманням певних норм та порядку, проте щодо організації та методики проведення заходів відбувається по-своєму.
Одним з головних критеріїв у процесі ліквідації банку є залежність ефективності процедури ліквідації від якості її організації. Умовно ліквідаційну процедуру можна розділити на три етапи: організація, проведення і завершення процедури. Враховуючи, що загальний термін ліквідації банку не повинен перевищувати трьох років, оптимальним терміном проведення заходів організації процедури ліквідації має бути перший місяць від початку її відкриття. Такий термін обумовлюється тим, що з часом переважна частина заходів організації втрачає актуальність, оскільки процедура ліквідації набуває рис важкокерованого, неперед-бачуваного та безповоротного процесу, в якому дії ліквідатора здебільшого залежатимуть від умов, що формуватимуться навколо процедури ліквідації.
Структуру заходів організації ліквідаційної процедури можна розподілити на проведені до початку і здійснювані з початком процедури ліквідації -це оголошення повноважень ліквідатора у процедурі ліквідації банку; забезпечення матеріальної відповідальності за збереження матеріальних цінностей банку, посилення охорони його установ; забезпечення контролю за роботою персоналу банку та залучення окремих його працівників до ліквідаційної процедури; створення умов для ефективного проведення інвентаризації активів банку; визначення порядку роботи і структури банку на період його ліквідації; створення органів управління процедурою ліквідації банку; оптимізація автоматизованих інформаційних систем банку для роботи в умовах його ліквідації; визначення форм та порядку роботи з архівування банківських документів; забезпечення умов для ефективної роботи зі складання реєстрів кредиторів і дебіторів.
Процедуру ліквідації банків визначено у главі 16 Закону № 2121-ІІІ, розділі шостому Положення № 369 та інших законодавчих і нормативних актах, дія яких поширюється на окремі заходи процедури ліквідації. Численні правові норми не в повному обсязі забезпечують процедуру ліквідації та не завжди створюють правові умови для ефективної роботи ліквідатора. Ліквідатор своєчасно повинен вжити заходів щодо створення власної нормативної бази, яка певною мірою заповнить наявні правові прогалини та забезпечить кращі умови для роботи. Практичну значущість і корисність такої бази ліквідатор відчуватиме протягом усієї ліквідаційної процедури.
Для організації процедури ліквідації необхідні відповідні кадри. Ліквідатор повинен мати змогу відібрати потрібних йому фахівців передусім для створення органу управління процедурою ліквідації, а також для забезпечення ліквідації філій банку. До цієї роботи слід залучати насамперед юристів, фахівців із бухгалтерської справи, валютних операцій та операцій з цінними паперами, спеціалістів, обізнаних з роботою щодо повернення банківських кредитів, організації оцінки та продажу майна банку. Важливо, щоб усі працівники, які беруть участь у ліквідації, мали єдине розуміння порядку та правил її проведення. Лише професійними знаннями фахівців тут не обійтися — ці знання потребують певного спрямування та відповідної концентрації. Основне завдання ліквідатора в ході організації процедури ліквідації банку — зробити її керованою за всіх умов, які можуть виникнути в процесі її здійснення. Без єдиного розуміння всіма учасниками процедури порядку, правил і термінів проведення процедури ліквідації досягти такої керованості майже неможливо.
Щоб забезпечити ефективне управління процедурою ліквідації, необхідно чітко визначити повноваження залучених до неї осіб і затвердити відповідним нормативним документом. Особливо це актуально, коли йдеться про системний банк, і процедуру ліквідації його регіональних установ здійснюють уповноважені представники ліквідатора. Такі заходи необхідно вжити ще й для встановлення відповідальності залучених до процедури ліквідації осіб передусім за дії, пов'язані з виконанням завдань і заходів ліквідації.
Одним з важливих моментів в організації ліквідації є визначення персоналу із складу працівників банку, який буде залучено ліквідатором до роботи. У цей час має здійснюватися звільнення працівників банку. Досвід свідчить, що без допомоги окремих працівників банку процедуру його ліквідації здійснювати досить складно, принаймні на першому етапі ліквідаційної процедури. Водночас необхідно усвідомлювати, що мало хто з кваліфікованих працівників банку дасть згоду на співробітництво з ліквідатором. Тому до відбору необхідних фахівців слід підходити виважено. Особливим критерієм такого відбору має бути кваліфікація та відсутність корисливої зацікавленості в роботі щодо ліквідації банку.
Перш ніж прийняти рішення про звільнення персоналу, доцільно окреслити функції ліквідатора в ході ліквідаційної процедури, групування яких за відповідними напрямами дасть змогу визначити структуру штатного розпису та коло фахівців, яких необхідно залучити до роботи. До процедури ліквідації не слід залучати колишніх керівників установ банку, їхніх заступників, головних бухгалтерів, керівників кредитних, валютних та інших підрозділів, яких було задіяно в проведенні активних операцій.
Згідно з існуючими правовими нормами ліквідатор із дня відкриття ліквідаційної процедури повинен повідомити працівників банку про звільнення, про що видається відповідний наказ. Повідомляють про це кожного працівника особисто у письмовій формі, під розписку. Причому і наказ, і повідомлення мають бути підписані безпосередньо ліквідатором або його регіональним уповноваженим у філіях банку. Якщо протягом двох місяців, визначених законом як термін попередження працівників про звільнення, когось із них буде переведено на іншу посаду, його необхідно попередити про звільнення уже з нової посади. Термін звільнення у цьому разі відраховують з дня повторного попередження.
Щоб ефективно керувати ходом ліквідаційної процедури, доцільно створити виконавчі органи ліквідатора, які б організовували роботу на певних ділянках. Відповідно до ст. 92 Закону № 2121-ІІІ ліквідатор очолює ліквідаційну комісію. Водночас у ст. 24 Закону № 2343-ХІІ зазначено, що ліквідаційна комісія створюється за клопотанням ліквідатора, а її склад затверджується судом. Тобто створення ліквідаційної комісії є правом та ініціативою ліквідатора. Якщо за рішенням ліквідатора така комісія не створюється, він може сформувати інші органи управління виконанням заходів процедури ліквідації. Це може бути виконавча дирекція (виконавчий комітет, виконавча рада). Очолює такий орган ліквідатор, якщо ним є фізична особа. Якщо ж ліквідатор — юридична особа, голову такого органу управління може призначити своїм рішенням керівник юридичної особи. До складу цього органу, як правило, входять 1 — 2 заступники голови виконавчої дирекції (комітету, ради), 2 — 3 директори дирекції з певних напрямів ліквідаційної процедури, головний бухгалтер і 2 — 3 радники ліквідатора. Якщо ліквідується банк, який не має у структурі філій, і обсяги ліквідаційної процедури незначні, до складу такого органу управління можуть входити лише заступник та 2 — 3 помічники ліквідатора з певних напрямів роботи. Повноваження й основні завдання виконавчої дирекції та її членів визначаються відповідним нормативним документом (положенням, порядком, інструкцією тощо), затвердженим ліквідатором. Зважаючи на значні обсяги роботи при виконанні процедури ліквідації, особливо коли йдеться про ліквідацію системного банку, доцільно створити відповідні комісії, які мають розглядати і готувати для ліквідатора обгрунтовані пропозиції з окремих питань ліквідаційної процедури. Зокрема, можуть створюватися комісії по роботі
3 дебіторською заборгованістю, з оцінки, продажу та оренди майна банку, списання майна, цінностей та бланків суворої звітності тощо. Очолює таку комісію, як правило, член виконавчого органу ліквідатора, а до її складу можуть входити фахівці банку.
На початку процедури ліквідації особлива увага приділяється збереженню майна та інших активів банку. Саме на цьому етапі можливі корисливі дії окремих працівників банку, особливо керівників установ. Ігноруючи наказ про припинення банківських операцій, вони можуть у перші дні ліквідаційної процедури переводити залишки коштів на рахунках клієнтів або передавати строкові кредити для обслуговування в інші банки. Як правило, це банки, до яких переходять на роботу керівники установ банку, що ліквідується. Приміщення банку, його майно можуть здаватися в оренду на невигідних для ліквідатора умовах. Причому договори оренди здебільшого оформляються датою, що передує початку процедури ліквідації. Ще один спосіб передачі майна банку (транспортних засобів, комп'ютерної техніки, меблів тощо) у тимчасове користування іншим особам — укладання договорів відповідального зберігання. Як правило, це майно використовується зберігачем для власних потреб. У таких випадках ліквідатору необхідно вжити рішучих заходів, аби перешкодити укладанню подібних договорів та згідно з чинним законодавством скасувати вже укладені.
Щоб зберегти майно банку, слід передбачити передачу всього майна, яке обліковується на балансі кожної установи банку, матеріально відповідальним особам, призначеним ліквідатором або його представниками у філіях банку. Із цими особами необхідно укласти договори про матеріальну відповідальність. Крім того, слід посилити охорону об'єктів банківської установи, пропускний режим, аби не допустити несанкціонованого виносу майна банку. Дозвіл на винос майна або документів за межі установи банку дає лише ліквідатор або, за його рішенням, інша особа, якій він цілковито довіряє.
Важливим заходом щодо збереження активів є проведення їх інвентаризації. В умовах ліквідації банку це робота складна і тривала. Як правило, двох місяців, відведених на це згідно з Положенням № 369, недостатньо, особливо коли йдеться про системні банки. З точки зору оптимізації та ефективності інвентаризації її слід насамперед структурувати за напрямами: основні засоби, комп'ютерна техніка, швидкозношувані засоби, цінні папери та інші нематеріальні активи, кредитні вкладення, вкладення у картковий бізнес тощо. За кожним напрямом повинні працювати окремі інвентаризаційні комісії (як у центральному апараті банку, так і в його філіях). Склад і кількість комісій мають бути такими, щоб забезпечувати ефективну й оперативну роботу. Очолювати інвентаризаційні комісії в даному разі повинні представники ліквідатора. Особливу увагу в ході проведення інвентаризації слід приділити виявленню так званих прихованих активів: майна банку, переданого в тимчасове чи довгострокове користування іншим організаціям, вкладення банку в різноманітні проекти, майна підприємств, прийнятого банком у рахунок погашення його боргових зобов'язань, капіталізованих дебіторських боргів тощо.
За результатами інвентаризації ліквідатор складає перелік активів банку, які становлять ліквідаційну масу. Як показує практика, потреба в такому переліку зумовлюється наявністю на балансі та на позабалансових рахунках банку майна, переданого йому за договорами лізингу, термін дії яких не закінчився, сплаченої банком довгострокової оренди, інших активів, які використовуються банком, хоча права власності на них він не має. За певних обставин щодо цього можуть виникати доволі складні ситуації, пов'язані з претензіями кредиторів.
Важливою складовою в організації роботи ліквідатора є переведення інформаційних автоматизованих систем банку в режим обслуговування ліквідаційної процедури. Попередній досвід свідчить, що доцільно перевести роботу банку на єдиний операційний день з централізованою базою даних. На філії банку мають покладатися лише функції обслуговування архіву даних та підтримання зв'язку. Якщо не вжити заходів щодо адаптації інформаційних систем банку до процедури ліквідації, можуть виникнути проблеми, пов'язані з наслідками скорочення персоналу, який їх обслуговує, вивільненням засобів автоматизації для подальшої реалізації та значними витратами на утримання таких систем.
У період ліквідації банку виникає багато складних питань з бухгалтерського обліку. Головний бухгалтер ліквідаційної комісії у роботі, крім інших нормативних документів, керується Положенням № 369.
Як правило, до ліквідаційної процедури несистемного комерційного банку залучається дуже мало працівників, і виконання функціональних обов'язків, не притаманних бухгалтерській службі, покладається на бухгалтерію. Нацбанк України здійснює контроль за діяльністю ліквідатора. Ліквідатор зобов'язаний щомісяця письмово повідомляти територіальне управління Нацбанку про результати роботи і надавати потрібні документи. Ця інформація обов'язково має містити дані стосовно стягнення дебіторської заборгованості, стану реалізації майна банку та розрахунків з кредиторами. Кошторис витрат ліквідатора щокварталу до 20 числа місяця, який передує плановому періоду, зі щомісячною розбивкою в розрізі філій має подаватися територіальному управлінню Нацбанку. Ліквідатор щокварталу звітує про здійснені витрати, передбачені кошторисом. Щомісяця ліквідатор складає та подає звіт про роботу з метою здійснення контролю за рухом коштів банку, що ліквідується, роботою ліквідатора та відповідно до вимог ст. 8 розділу третього Закону № 996-XIV, статей 92 — 98 глави 16 Закону № 2121-ІІІ, розділу шостого Положення № 369.
У термін до двох місяців з дня призначення ліквідатор здійснює інвентаризацію активів (включаючи ті, що обліковуються на позабалансових рахунках) та архіву банку, а також оцінку майна банку згідно з чинним законодавством і на перше число місяця, що настає після завершення інвентаризації активів, складає початковий баланс ліквідатора. Цей баланс подається до територіального управління Нацбанку України для погодження через десять днів після завершення інвентаризації активів. До початкового балансу ліквідатор додає інформацію про перелік активів банку за результатами інвентаризації та їх оцінку, підстави для їх списання, а також копію документа про надсилання претензій боржникам банку. Початковий баланс ліквідатора погоджується керівником територіального управління Нацбанку України у разі відповідності поданого пакета документів чинному законодавству.
У термін до трьох місяців з дня, зазначеного в повідомленні про ліквідацію, після розгляду вимог кредиторів ліквідатор складає проміжний ліквідаційний баланс (з урахуванням проміжних ліквідаційних балансів філій) і подає його до територіального управління Нацбанку. До проміжного ліквідаційного балансу додаються копія публікації у пресі про ліквідацію банку, реєстр заявлених та акцептованих вимог кредиторів для затвердження Нацбанком України. Зобов'язання банку, не враховані в балансі банку на день прийняття рішення про ліквідацію, проте заявлені кредиторами у термін, зазначений у повідомленні про ліквідацію, і визнані ліквідатором, включаються до проміжного ліквідаційного балансу. У разі наявності рішення суду про задоволення вимог кредиторів, які не враховувалися в балансі банку на день прийняття рішення про ліквідацію, ці зобов'язання також включаються до проміжного ліквідаційного балансу.
Одним з важливих завдань в організації ліквідації є формування переліку кредиторів банку і складання їх реєстру. Реєстри кредиторів за обсягом інформації, як правило, досить об'ємні, тому без автоматизації процесу їх формування практично не обійтись. Цю роботу слід починати з розробки або придбання спеціального програмного забезпечення та адаптації його до автоматизованої інформаційної системи банку. Працівники, які формують реєстри кредиторів, повинні уважно перевірити, чи відповідають вимоги кредиторів даним балансу банку. Практика свідчить, що між сумами визнаних ліквідатором кредиторських вимог і балансовими даними стосовно кредиторської заборгованості банку часом виникають суттєві розбіжності. Такі помилки легко виправити в ході складання реєстру і значно складніше — коли його сформовано і затверджено Нацбанком України.
Після проведення інвентаризації, оцінки майна (активів) банку та складання початкового і проміжного ліквідаційних балансів ліквідатор розпочинає продаж активів банку. Продаж майна банку, що ліквідовується, здійснюється шляхом його безпосереднього продажу ліквідатором юридичній або фізичній особі — якщо є лише одна пропозиція від покупця щодо викупу активу; на відкритих торгах після проведення конкурсу або аукціону — у разі надходження двох і більше пропозицій щодо викупу активу; викупу кредиторами банку в рахунок задоволення своїх вимог — якщо майно банку не продано іншим юридичним або фізичним особам у зв'язку з відсутністю пропозицій від покупців щодо викупу активу, за умови, що актив не продано за конкурсом або на аукціоні. Порядок продажу майна банку, склад, умови та терміни придбання майна погоджуються з Комісією Нацбанку України при територіальному управлінні. Про продаж майна на відкритих торгах ліквідатор повідомляє за допомогою засобів масової інформації. Оголошення про проведення конкурсу або аукціону публікується принаймні в одній загальнодержавній або одній місцевій газеті не пізніше ніж за ЗО днів до оголошеної дати проведення аукціону. Після опублікування повідомлення про продаж майна ліквідатор дає змогу ознайомитися з майном усім особам, які подали заяву про участь у конкурсі або аукціоні. Порядок проведення конкурсу або аукціону визначається чинним законодавством України. Кошти, одержані в результаті ліквідаційної процедури, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у встановленій законодавством черговості. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.
Ще одним важливим завданням організації ліквідаційної процедури є проведення роботи з передачі документів банку в архів, яку слід починати відразу з початком ліквідаційної процедури, оскільки йдеться про велику за обсягом і вельми трудомістку роботу. Як правило, архівування банківських документів передбачає проведення інвентаризації та відсортування документів, експертизу їх цінності, визначення термінів зберігання, відбір документів за роками та економічною важливістю, складання описів відповідно до систематизованого переліку документів, знищення у встановленому порядку документів, які не підлягають передачі в архів, виконання інших дій, передбачених відповідними нормами під час здавання документів в архів Нацбанку України. У багатьох банках, що ліквідовуються, робота з архівування документів своєчасно не проводилась, документи з визначеними термінами зберігання у встановленому порядку не знищувались, інвентаризація та експертиза їх цінності не здійснювались. Тому обсяги роботи з архівування документів у ході процедури ліквідації значно зростають. Оскільки ця робота потребує відповідних знань, до її організації слід залучати на договірних засадах відповідних фахівців, а до власне архівування банківських документів — спеціалізовані підприємства. У договірних зобов'язаннях таких підприємств слід передбачити виконання такого обсягу робіт, який забезпечував би підготовку та передачу документів в архів Нацбанку України.
Не пізніше 10 днів після завершення процедури ліквідації ліквідатор складає ліквідаційний баланс і подає разом з матеріалами про свою роботу територіальному управлінню Нацбанку для розгляду та затвердження. Рішення про виключення банку з Державного реєстру банків приймає Комісія Нацбанку України. Ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з часу внесення запису про це до Державного реєстру банків після ухвалення звіту ліквідатора. Після виключення банку з Державного реєстру банків ліквідатор (ліквідаційна комісія) звільняється від будь-яких зобов'язань, пов'язаних з ліквідацією банку.
Процедура ліквідації банку є вельми трудомістким процесом, який потребує серйозної уваги, відповідної підготовки, виважених рішень і чіткої організації роботи.