Стрімке зростання кількості об'єктів інтелектуальної власності, їхньої вартості та цінності робить використання зазначених об'єктів інтелектуальної діяльності дедалі більш ефективним каналом одержання доходів. Цей фактор стимулює неправомірне використання об'єктів інтелектуальної власності, що, у свою чергу, зумовлює необхідність посилення й удосконалення правової охорони та захисту інтелектуальної власності. Ефективність захисту інтелектуальної власності в суді залежить від експертизи, адже об'єктам інтелектуальної власності притаманні деякі особливі характеристики, наявність та специфіку яких здатен розглядати експерт з відповідним рівнем освіти та досвідом роботи.
Вимоги, яким повинні відповідати експерти (ч. 2 ст. 10 Закону "Про судову експертизу") — вища освіта, що дозволяє робити висновки на потрібному науковому, науково-технічному рівні, відповідна підготовка та атестація як судових експертів певної спеціальності, досвід роботи — значно звужують коло фахівців, що можуть забезпечити виконання експертизи на належному рівні. Реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян веде Міністерство юстиції України. Статтею 7 Закону "Про судову експертизу" встановлено перелік державних спеціалізованих установ та відомчих служб, які здійснюють судово-експертну діяльність,, а також яким надано право здійснювати її на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії) та громадянам за разовими договорами. Залучання патентних повірених, атестованих судових експертів Міністерства юстиції України, сертифікованих оцінників нематеріальних активів і прав на об'єкти інтелектуальної власності Фонду державного майна України, фахівців Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Академії
|
До об'єктів права інтелектуальної власності ст. 420 Цивільного кодексу відносить літературні та художні твори, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин, комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення та комерційні таємниці. Правовідносини, що виникають у сфері інтелектуальної власності, регулюються Законами "Про авторське право і суміжні права", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем". Правила про права інтелектуальної власності містяться також у Законах "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування", "Про племінну справу", "Про науково-технічну інформацію", "Про лікарські засоби" тощо. |
правових наук України до проведення науково-правових та судових експертиз, звісно, підвищує згаданий рівень, але проблема компетентності суддів, що вирішують суперечки з приводу прав на об'єкти інтелектуальної власності залишається невирішеною. Під час науково-практичного семінару з питань судового захисту прав інтелектуальної власності розглядалась та знайшла підтримку юридичної спільноти ініціатива Українського Національного комітету Міжнародної торгової палати щодо створення спеціальної колегії суддів-фахівців з питань інтелектуальної власності, доцільність створення якої обґрунтовується якістю, швидкістю судового розгляду та усуненням додаткових фінансових витрат сторін на проведення експертизи. Але спостерігаються позитивні зрушення в цьому питанні: 15 суддів Вищого господарського суду нині отримують спеціальні знання в Інституті інтелектуальної власності і права.
У ст. 1 Закону "Про судову експертизу" вказується, що судова експертиза — це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи. Отже, тут законодавець широко розуміє поняття об'єкта судової експертизи, допускаючи, що він може бути як матеріальним, так і нематеріальним (явища, процеси). Однак у ст. 5 цього Закону говориться про об'єкти дослідження саме як про матеріальні об'єкти, з погляду того, що вони можуть бути пошкоджені або витрачені лише тією мірою, якою це необхідно для дослідження. Враховуючи процес втілення знань у продукт інтелектуальної власності, матеріальний носій (quae tangi possunt) є об'єктом речового права, права власності в традиційному сенсі. Але об'єктом судової експертизи є матеріальні речі, в яких відповідним чином втілені об'єкти інтелектуальної власності, отже, метою експертизи є виявлення в матеріальному носії ознак об'єкта інтелектуальної власності, а не ознак предмета матеріального світу.
Судовий розгляд справ, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності, та проведення експертизи об'єктів ускладнюється такими чинниками, як велика кількість нормативно-правових актів та особливість самих об'єктів, охоронюваних інститутом права інтелектуальної власності.
Вирішення таких питань, як можливість самостійного використання частини художнього твору, комп'ютерної програми або бази даних, аналіз охоро-ноздатності інформації, що розміщена Web-сайті, або встановлення фактів копіювання чи запозичення іншою особою істотних рис або цілого твору, що був раніше введений автором у цивільний оборот, потребує спеціальних знань в галузі авторського права. Вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав на знаки для товарів і послуг вимагає знання таких особливостей неправомірного використання цього об'єкта інтелектуальної власності, як можливість введення споживача в оману щодо місця походження та якості товарів, позначених цим знаком, тотожність частини зображення з іншим зображенням або схожість знаків, що належать різним власникам настільки, що їх можна сплутати тощо. Причому Президія Вищого господарського суду України у Рекомендаціях від 10.06.2004 № 04-5/1107 наполягає на призначенні господарськими судами судової експертизи з цих питань, не перебираючи на. себе непритаманні суду функції експерта. У зазначених Рекомендаціях міститься також положення про неприпустимість встановлення схожості або тотожності комерційних найменувань господарськими судами, бо вирішення цих питань належить до компетенції експертів. Встановлення фактів, що свідчать про порушення прав інтелектуальної власності, які знаходяться під патентно-правовою системою охорони (на промисловий зразок, корисну модель, винахід) вимагає від експерта спеціальних технічних знань. Для встановлення новізни, винахідницького рівня та можливості використання об'єкта в промисловості юридичної освіти судді недостатньо. Отже, роль компетентного висновку експерта для всебічного, неупередженого та справедливого розгляду спорів щодо об'єктів інтелектуальної власності занадто висока.
Звернення до третейського суду відбувається за угодою сторін та розгляд справи саме у третейському суді має декілька істотних переваг.
По-перше, це оперативність. За даними статистики, термін розгляду справи в третейському суді становить від двох тижнів до двох місяців.
По-друге, його рішення є остаточним і його практично неможливо оскаржити. Згідно зі ст. 51 Закону "Про третейські суди" рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване компетентним судом виключно у разі грубого порушення судової процедури, визначеної законом.
По-третє, відмінностю третейського суду від державного судового органу, який розглядає господарські спори, є гарантія суворого дотримання комерційної таємниці. Відповідно до ст. 29 Закону "Про третейські суди" справа розглядається у закритому засіданні у разі заперечення сторони проти відкритого розгляду справи з метою збереження комерційної або банківської таємниці чи забезпечення конфіденційності інформації. Стаття 32 цього ж закону забороняє третейському суду та його суддям розголошувати без згоди сторін відомості та інформацію, що стали відомі під час розгляду.
По-четверте, ширший підхід до припустимості засобів доказування, згідно з яким доказами у третейському суді можуть бути будь-які фактичні дані (ст. 38 Закону "Про третейські суди"), дозволяє використовувати для обгрунтування вимог і заперечень сторін пояснення сторін та третіх осіб (чого немає в господарському процесі), висновки експертів, письмові та речові докази, матеріали відео- і аудіозапису, інформацію на цифрових, магнітних і оптичних носіях тощо. Причому третейський розгляд забезпечує більш ретельний і індивідуальний підхід до розгляду кожної справи по суті.
П'ятою, і, власне кажучи, істотнішою перевагою третейського розгляду справи є можливість сторін обирати суд для розгляду конкретної справи (з числа постійно діючих) або формувати персональний та кількісний склад третейського суду для вирішення конкретного спору (суд ad hoc). Сторонам слід звертати увагу на професіоналізм суддів. Зазвичай судова колегія постійно діючого суду з доброю репутацію складається з фахівців та експертів, що спеціалізуються в різних галузях права. Для правильного вирішення суперечки необхідні глибокі знання предмета спору, правовідносин, що виникають з приводу його використання в господарському обігу. До складу постійно діючого Третейського суду при Українському національному комітеті Міжнародної торгової палати входять судді, які мають необхідні знання та досвід для вирішення певних категорій справ. Зокрема, суперечки з приводу захисту прав інтелектуальної власності розглядають такі визнані фахівці з інтелектуальної власності, як Демченко Тетяна Сергіївна, Запольський Олександр Аркадійович, Матвійчик Світлана Русланівна, Притика Юрій Дмитрович.
|
Інститут третейських судів запроваджено Положенням про третейські суди від 30 грудня 1975 року. Нині правовою основою функціонування третейських судів є Закон "Про третейські суди" від 11 травня 2004 року, до того ж норми щодо їх діяльності містяться в Господарському і Цивільному кодексах, Законі "Про виконавче провадження". Третейські суди можна поділити на такі групи: третейські суди, створені в рамках професійних або галузевих союзів і об'єднань підприємців; "одноразові" третейські суди ad hoc (створюються для розгляду однієї справи); міжнародні арбітражі. 1994 року спеціально для Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС), створеного при Торговельно-промисловій палаті, ухвалено Закон "Про Міжнародний комерційний арбітраж". За неофіційними даними, в Україні налічується кілька десятків третейських судів. |
Не останнім чинником у наданні переваги третейському розгляду відіграє небажання сторін загострювати конфлікт. "Суд третьої особи", вибраної учасниками спору, якій вони добровільно довіряють право винести рішення щодо їхньої справи і наперед зобов'язуються її виконати, покликаний забезпечити збереження і подальше зміцнення ділових та партнерських відносин сторін, незважаючи на розбіжності, що є між ними. До того ж завданням третейського суду є якомога швидше припинення ворожнечі між конфліктними сторонами.
Отже, є усі підстави вважати, що розгляд спорів у сфері інтелектуальної власності саме в третейських судах за участю компетентних суддів, здатних на високому рівні самостійно проводити експертизу об'єкта дослідження, є якісно новим етапом розвитку вітчизняного судочинства.