Як відомо, положення Конституції України передбачають існування поряд із такими формами права власності, як право власності Українського народу (ст. 13), право приватної,власності (ст. 41) та право державної власності (ст. 14), і такої окремої форми права власності, як право комунальної власності, самостійними суб'єктами якого відповідно до ст. 142 Конституції України, а також ст. 327 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) та ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є територіальні громади. Водночас норми Закону України "Про власність" ще й досі розглядають право комунальної власності лише як різновид права державної власності, що не відповідає змісту згаданих положень Конституції України та ЦК, а тому потребують внесення відповідних змін (адже згідно зі ст. 8 Конституції саме вона має найвищу юридичну силу, а усі інші нормативно-правові акти повинні їй відповідати).
Отже, суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади, якими згідно зі ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визнаються жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Діють територіальні громади у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 169 ЦК), маючи при цьому право комунальної власності на належне їм майно (у тому числі й грошові кошти), яке може бути реалізовано відповідно до змісту ст. 327 ЦК або безпосередньо самими територіальними громадами, або ж утвореними останніми органами місцевого самоврядування.
Набувати право власності на майно територіальні громади можуть як у порядку його безоплатного передання державою чи іншими суб'єктами права власності, так і шляхом створення цього майна або ж його придбання за відповідними угодами (наприклад, договорами купівлі-прода-жу), укладеними з будь-якими іншими суб'єктами цивільних відносин. До речі, територіальні громади, як уже було зазначено, не лише мають рівні права з іншими учасниками цивільних відносин, а в окремих випадках володіють і певними пріоритетами щодо вступу у ці відносини. Зокрема, згідно з п. 2 ч. 9 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад.
Враховуючи викладене, зрозуміло, що територіальні громади мають усі звичайні повноваження власника без жодних спеціальних обмежень щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Територіальні громади вправі вільно виконувати усі майнові операції, передбачені чинним законодавством, передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їх відчуження тощо (ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Що ж до конкретних способів набуття територіальними громадами права комунальної власності на певне майно, то поряд із традиційними для всіх суб'єктів цивільних правовідносин підставами виникнення права власності (зокрема, укладанням договорів купівлі-продажу чи дарування, спадкуванням, набуттям права власності на новостворену річ тощо) існують і такі специфічні випадки переходу майна у кому-
нальну власність як набуття територіальними громадами права власності на безхазяйну річ (ч. 2 ст. 335 ЦК), знахідку (ч. 2 ст. 338 ЦК), бездоглядну домашню худобу (ч. 2 ст. 341 ЦК), а також спадщину, яка визнана судом від-умерлою (ч. 3 ст. 1277 ЦК). Саме про ці особливі випадки переходу майна у власність територіальних громад і піде мова далі.
Отже, відповідно до ч. 2 ст. 335 ЦК у територіальної громади може виникнути право власності на безхазяйну річ. Звісно, перш ніж детально розглянути порядок переходу безхазяйних речей у комунальну власність, необхідно визначитися, які ж саме речі вважаються безхазяйними. Відповідь на це питання міститься уч. 1 ст. 335 ЦК, положення якої вказують на те, що безхазяйною є річ, яка не має власника або ж власник якої невідомий. З огляду на це речі, власник яких відомий, але водночас немає відомостей про його місцеперебування, а також майно, яким користуються члени родини власника чи яким управляють інші особи за дорученням власника, безхазяйним визнано бути не може. Так само не може вважатися безхазяйним майно фізичної особи, яку судом визнано безвісно відсутньою чи померлою — адже відповідно до ст. 44 ЦК над майном безвісно відсутньої особи встановлюється опіка, а майно фізичної особи, яку було визнано померлою, переходить у власність інших осіб у порядку спадкування, оскільки згідно з ч. 1 ст. 47 ЦК правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті особи.
Цивільним законодавством встановлено спеціальний порядок набуття права власності на безхазяйні нерухомі речі. Так, відповідно до змісту ч. 2 ст. 335 ЦК безхазяйні нерухомі речі за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені, мають бути взяті на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на рухоме майно, з одночасним повідомленням про це у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі остання за заявою органу,
уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Слід наголосити, що протягом усього часу до моменту винесення судом відповідного рішення права власності на майно, яке було взяте на облік, залишається безпосередньо за тією особою, яке це майно покинула, й вона вправі повернути його у своє володіння. Так само у вказаний період набути право власності на безхазяйну річ можуть й інші особи шляхом використання інституту набувальної давності (ст. 344 ЦК). І лише при відсутності як власника безхазяйної нерухомої речі, так і осіб, що можуть здобути право власності на неї за набувальною давністю, безхазяйне нерухоме майно після спливу одного року з дня його взяття на облік належним органом може перейти у комунальну власність (звісно, за наявністю відповідного рішення суду).
Що ж до долі безхазяйних рухомих речей, то у більшості випадків підставою виникнення на них права власності є саме набу-вальна давність (таким чином, щодо вказаного майна територіальні громади та будь-які інші учасники цивільних правовідносин мають рівні можливості щодо отримання права власності на це майно). Нагадаємо, що відповідно до змісту ч. 1 ст. 344 ЦК набути право власності на чуже рухоме майно може особа, яка добросовісно ним заволоділа й продовжує відкрито та безперервно ним володіти протягом п'яти років. Спеціальні правила щодо набуття безхазяйного рухомого майна встановлено лише стосовно речей, від яких власник відмовився (за ст. 336 ЦК право власності на таку річ набуває особа, яка нею заволоділа), знахідок (ст. 338 ЦК), бездоглядної домашньої тварини (ст. 341 ЦК) та скарбу (ст. 343 ЦК).
Знахідкою вважається річ, яка була загублена її власником чи іншим володільцем та знайдена іншою особою. Таким чином, знахідка не належить до безхазяйних речей, оскільки юридично має власника, а тому її подальша доля регулюється іншими нормами цивільного законодавства. Так, згідно з ч. 1 ст. 337 ЦК особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі. Звісно ж, виконати цю вимогу законодавства не завжди можливо, оскільки найчастіше власник або володілець речі, що її загубив, невідомий. За таких обставин особа, що знайшла загублену річ, повинна заявити про знахідку міліції або ж органові місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 337 ЦК), які, безумовно, мають набагато більше можливостей для встановлення особи власника цієї речі. Проте досить часто й вказані органи не в змозі виявити власника загубленої речі — у таких випадках право власності на останню набуває особа, яка цю річ знайшла (необхідно зауважити, що це відбувається лише після спливу шести місяців з дня подання відповідної заяви про знахідку до органів міліції чи місцевого самоврядування). Територіальна ж громада відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦК може набути право власності на знахідку тільки у разі, якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть органові місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття власності на цю річ (звісно, за умови якщо протягом вищезазначеного строку не було встановлено особу її власника).
А от загублені транспортні засоби ніколи не стануть власністю особи, яка їх знайшла — адже положеннями ч. З ст. 338 ЦК передбачено, що знайдені транспортні засоби повинні передаватися на зберігання міліції, про що має бути сповіщено у друкованих засобах масової інформації, а якщо протягом шести місяців з дня опублікування відповідного оголошення власник або інша особа, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть виявлені або ж вони не заявлять про свої права на нього, міліція вправі продати цей транспортний засіб і внести суму виторгу на спеціальний рахунок у банку. Ці грошові кошти будуть зберігатися у банку протягом трьох років, все ж таки очікуючи на появу колишнього власника, який вправі вимагати передання йому суми виторгу, що була отримана при продажу належного йому транспортного засобу, а у випадку, коли цього не станеться, вказана сума перейде у власність територіальної громади, на території якої цей транспортний засіб було знайдено. Таким чином, для отримання територіальною громадою грошових коштів, сплачених за загублений транспортний засіб, заяви особи, яка його знайшла, про відмову від набуття права власності на нього не потрібно, оскільки ця особа взагалі не може таке право набути.
Також у власність територіальної громади може потрапити й бездоглядна домашня тварина — та, що вибула із володіння власника чи особи, якій вона була передана у володіння, поза їх волею. Ці тварини згідно зі ст. 341 ЦК переходять у власність територіальної громади, на території якої їх було виявлено, якщо, по-перше, протягом шести місяців з моменту заявлення особою про затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби (щодо інших домашніх тварин цей строк становить два місяці) не буде виявлено їхнього власника або ж він не заявить про своє право на них, а по-друге, за умови, що особа, в якої бездоглядна тварина була на утриманні та в користуванні, відмовиться від набуття права власності на неї (вона може набути це право у порядку, який є аналогічним вище-наведеному порядку набуття права власності на знахідку).
І останнім специфічним випадком переходу майна у комунальну власність є одержання територіальними громадами спадщини, визнаної відумерлою (нагадаємо, що такою є спадщина, яка внаслідок певних чинників не може перейти до жодного зі спадкоємців — чи то в разі їх об'єктивної відсутності одночасно і за заповітом, і за законом, чи то у випадку, коли ніхто зі спадкоємців не може прийняти спадщину з тих чи інших причин). Відумерлою може бути визнано спадщину лише судом, який вправі прийняти таке рішення за заявою органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ця заява може бути подана лише після спливу одного року з часу відкриття спадщини). Після прийняття судом рішення про визнання спадщини відумерлою остання переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1277 ЦК), а оскільки до складу спадщини входять не лише права, а й обов'язки спадкодавця, які не припиняються у зв'язку з його смертю, то територіальна громада, що набула відумерле майно, зобов'язана (як і будь-які спадкоємці) відповідно до ч. 4 ст. 1277 ЦК задовольнити усі вимоги кредиторів спадкодавця, пов'язані з відшкодуванням майнової та моральної шкоди, завданої їм спадкодавцем, а також сплатою неустойки, яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за його життя.
Таким чином, територіальні громади мають змогу не лише здобувати право власності звичайними для всіх інших суб'єктів права власності способами, а й набувати його досить своєрідно на безхазяйні речі, знахідки, бездоглядних тварин, а також спадщину, визнану судом відумерлою.