Переважна кількість .цивільних справ розглядається судами за позовними заявами осіб, які, користуючись правом, наданим їм Конституцією України (ст. 8, ст. 55), Цивільним кодексом України (ст. 16) та Цивільним процесуальним кодексом України (ст. 4), звертаються до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав чи охоронюваних законом інтересів. Звісно ж, подання позову ще не є гарантією його задоволення — адже суд, всебічно розглянувши матеріали справи, може прийняти рішення як про задоволення позову, так і,про відмову в ньому (повністю чи частково). Але навіть у разі постанови судом позитивного для позивача рішення останній не завжди може одержати реальне виконання своїх позовних вимог. Відбувається це найчастіше внаслідок неочікуваної відсутності у власності відповідача необхідних для виконання рішення суду грошових коштів чи іншого майна, які відповідач, передбачаючи можливість настання для нього певних негативних наслідків, встигає до моменту постанови судового рішення будь-яким чином відчужити (скажімо, маючи велику заборгованість перед позивачем, відповідач укладає договір дарування з близькою йому особою, яка отримує за цим договором усе більш-менш цінне майно відповідача, на яке могло б бути звернено стягнення). Саме на запобігання виникненню таких та подібних до них випадків, зумовлених несумлінною поведінкою відповідача, й спрямовано застосування такого інституту цивільного процесуального законодавства, як забезпечення позову — тобто вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів, які б гарантували можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову (наприклад, накладення арешту на майно чи грошові кошти, що належать відповідачеві).
Заходи щодо забезпечення позову суд, згідно зі ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК), може вжити або на прохання осіб, які беруть участь у справі, або ж за своєю ініціативою (зокрема, суддя, приймаючи до свого провадження справи про стягнення аліментів, заробітної плати і відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, повинен з власної ініціативи вирішити питання про забезпечення позову). А от положення нового Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 р. (далі — новий ЦПК), який мав би набрати чинності з 1 січня 2005 р. (за умови ухвалення й набрання чинності до цього часу Адміністративним процесуальним кодексом України, що у світлі політичної ситуації, яка склалася в Україні, видається досить-таки сумнівним) не припускають можливості вжиття заходів щодо забезпечення позову за ініціативою суду, вказуючи на те, що суд може вжити такі заходи лише за заявою осіб, що беруть участь у справі. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 151 нового ЦПК у цій заяві мають бути викладені причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обгрунтуванням його необхідності (конкретні види забезпечення позову будуть розглянуті нижче), а також-інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Слід звернути увагу, що оскільки внаслідок вжиття судом заходів щодо забезпечення позову може бути заподіяна шкода майновим інтересам відповідача та інших осіб, то і чинний, і новий ЦПК містять положення, згідно з якими забезпечення позову допускається лише у тому випадку, коли невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Забезпечення позову згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК та ч. З ст. 151 нового ЦПК може бути здійснено на будь-якій стадії розгляду справи. Але якщо чинний ЦПК не передбачає можливості забезпечення майбутнього позову, вказуючи на те, що вжиття заходів забезпечення допускається лише після того, як суд прийме справу до свого провадження, то новий ЦПК у ч. 4 ст. 151 містить положення про те, що за заявою заінтересованої особи суд може забезпечити позов і до подання позовної заяви (щоправда, лише з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності — наприклад, шляхом вжиття такого заходу забезпечення, як заборона публікації певного літературного твору до того часу, поки не буде вирішено питання про авторське право на цей твір). До заяви зацікавленої особи про забезпечення позову до моменту його пред'явлення повинні додаватися документи та інші докази, які б підтверджували, що саме ця особа є суб'єктом відповідного права інтелектуальної власності і що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову, а також копії заяви відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити заходи забезпечення позову. Також необхідно зважати на те, що за ч. 5 ст. 151 нового ЦПК у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник має подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову — у разі невиконання цієї вимоги вжиті судом заходи щодо забезпечення позову будуть скасовані (ч. 7 ст. 154 нового ЦПК).
У цивільному процесуальному законодавстві не визначено, які саме заходи можуть бути вжиті для забезпечення певних позовних вимог, а тому це питання вирішує безпосередньо суд, виходячи з конкретних обставин кожної справи. Але при цьому необхідно враховувати, що такими заходами відповідно до чинного ЦПК можуть бути лише ті (вжиті окремо або ж декілька одночасно), які вказані у ст. 152 ЦПК, оскільки дана правова норма містить вичерпний перелік заходів щодо забезпечення позову, який не підлягає розширеному тлумаченню. Отже, відповідно до чинного за-
конодавства забезпечення позову може відбуватися наступними способами:
У ст. 152 нового ЦПК, окрім вказаних способів забезпечення позову, передбачено також можливість вжиття і таких видів заходів забезпечення, як встановлення обов'язку вчинити певні дії та передача речі, що є предметом спору, на зберігання іншим особам. Суттєвою відмінністю між новим та чинним ЦПК є те, що останній, як вже було зазначено, встановлює вичерпний перелік способів забезпечення позову, натомість як положення нового ЦПК (ч. 2 ст. 152) дозволяють суду у разі необхідності застосувати інші види забезпечення позову, вимагаючи лише, щоб вони були спів-мірними із заявленими позивачем вимогами.
Враховуючи потребу своєчасного вжиття заходів щодо забезпечення позову, цивільним процесуальним законодавством встановлено мінімальний термін для розгляду заяви про забезпечення позову — згідно зі ст. 151 ЦПК та ч. 1 ст. 153 нового ЦПК вона має бути розглянута судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження. Заява про забезпечення позову, подана до моменту подання позовної заяви (як вже було зазначено, це допускають положення нового ЦПК), має бути розглянута судом не пізніше двох днів з дня її подання). І чинний, і новий ЦПК містять правило про неповідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі, про розгляд заяви про забезпечення позову — це обумовлюється тим, що за таких обставин знижується вірогідність реалізації відповідачем майна, яке підлягає забезпеченню, його приховування чи передачі іншим особам, що Сприяє ефективності вжиття судом заходів щодо забезпечення позову.
За результатами розгляду заяви про забезпечення позову суд виносить відповідну ухвалу, в якій зазначає конкретний захід (або декілька заходів), спрямованих на забезпечення позову, місцезнаходження та індивідуальні ознаки майна. Ухвала про забезпечення позову відповідно до ст. 156 ЦПК та ч. 9 ст. 153 нового ЦПК має бути виконана негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
До осіб, винних у порушенні ухвали суду про забезпечення позову, може бути застосована санкція у вигляді штрафу (щоправда, його максимальний розмір становить лише один неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що на сьогодні дорівнює сімнадцяти гривням). Окрім цього позивач, згідно зі ст. 153 ЦПК, вправі стягнути з осіб, винних у порушенні заборони суду провадити певні дії, а також провадити платежі або передавати майно відповідачеві, усі збитки, завдані йому невиконанням ухвали про забезпечення позову.
Прийняте судом забезпечення позову може бути змінено або взагалі скасовано. Так, відповідно до положень ст. 154 ЦПК суд вправі за заявою однієї зі сторін та зважаючи на пояснення другої сторони допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим, а також допустити кілька забезпечень з тим, щоб загальна їх сума не перевищувала позовної. При забезпеченні позову, що має грошову оцінку, відповідач може з дозволу суду замість допущеного забезпечення внести в депозит позовну суму. Необхідність заміни одного виду забезпечення позову на інший може виникнути з найрізноманітніших підстав — наприклад, якщо первісно обраний спосіб забезпечення позову необгрунтовано обмежує права відповідача у разі, коли у зв'язку зі зміною певних обставин вжитий судом захід щодо забезпечення позову вже не є достатнім чи виправданим (скажімо, якщо майно відповідача, на яке було накладено арешт, втратило свою первісну вартість, а тому вже не може слугувати гарантією виконання судового рішення у майбутньому), тощо.
Згідно ж зі ст. 155 ЦПК ухвала про забезпечення позову може бути не лише змінена, а й скасована судом, який розглядає справу. Питання про скасування забезпечення позову вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, але їх неявка не перешкоджає розглядові судом вказаного питання. Якщо в позові буде відмовлено, вжиті заходи по забезпеченню позову зберігаються до набрання рішенням законної сили. Але суд може одночасно з постановленням рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.
На будь-яку ухвалу суду з питань забезпечення позову зацікавленою особою може бути подано скаргу, а прокурором — внесено подання. При цьому, згідно зі ст. 157 ЦПК та ч. 10 і ч. 11 ст. 153 нового ЦПК, оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання і не перешкоджає подальшому розгляду справи, натомість як подача скарги чи окремого подання на ухвалу про скасування заходу, вжитого для забезпечення позову, а також на ухвалу про заміну одного виду забезпечення іншим, зупиняє виконання цих ухвал.
Цілком можливо, що внаслідок забезпечення позову відповідачеві будуть завдані певні матеріальні збитки — у такому разі, оскільки інститут забезпечення позову охороняє інтереси не лише позивача, а й відповідача, останній має право на стягнення з позивача суми завданих йому збитків (нагадаємо, що збитки згідно з ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України складаються з реальних втрат та упущеної вигоди), але лише у тому випадку, коли суд постановить рішення про відмову у позові, і тільки після набрання цим рішенням законної сили.
Зважаючи на усе вищевикладене, можна стверджувати, що забезпечення позову є однією з найважливіших гарантій захисту майнових прав громадян та юридичних осіб, що має особливе значення для реального і повного відновлення цих Прав у тому випадку, коли відповідач діє несумлінно.