У ст. 112 Кодексу Законів про працю України (далі — КЗпП) зазначається: при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника, оплата праці провадиться за зниженими розцінками. Місячна зарплата працівника в цих випадках не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).
Брак внаслідок прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі, а також брак не з вини працівника, виявлений після приймання виробу органом технічного контролю, оплачується на рівні з якісними виробами. Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає, а частковий оплачується за зниженими розцінками залежно від ступеня придатності продукції.
Зниження розцінок визначається ст. 15 Закону України «Про оплату праці» (далі — Закон). Відповідно до неї умови оплати праці встановлюються підприємством у колдоговорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством. Ст. 12 Закону передбачає встановлення законодавством мінімальних норм оплати при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника. Ці норми не можуть бути нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду. Підприємства й організації, що працюють на госпрозрахунку, але одержують дотацію з бюджету, вправі підвищувати зазначений мінімальний розмір оплати браку, що стався не з вини працівника, у межах встановлених для них сум дотацій і власних доходів (ст. 16 Закону). Для бюджетних установ відповідно до ст. 8 Закону конкретний розмір оплати браку не з вини працівника не встановлений, тому розмір, передбачений ст. 112 КЗпП, має застосовуватися як норма прямої дії з урахуванням можливості встановлення угодою чи колективним договором більш високого розміру оплати у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів (ст. 13 Закону).
Якщо брак спричинив зіпсування чи знищення матеріалів, напівфабрикатів, то за наявності вини працівник несе обмежену матеріальну відповідальність за п. 1 ст. 133 КЗпП, а за наявності умислу — притягується до повної матеріальної відповідальності (п. 5 ст. 134 КЗпП).