Вітчизняне законодавство з охорони дитинства має на меті забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту та майнових інтересів дитини. Отже, за наявності підстав, передбачених ст. 164 Сімейного кодексу, суд може позбавити батьків (або одного з них) батьківських прав з метою захисту дитини від жорстокого або небезпечного для її здоров'я та життя поводження, експлуатації та схиляння до асоціальної поведінки^ відсутності умов для нормального фізичного та психічного розвитку. Особа, позбавлена батьківських прав, звільняється від обов'язків щодо її виховання і перестає бути законним представником дитини; втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника). Батьки, позбавлені батьківських прав, не мають права на спадкування за законом після дитини, щодо якої їх було позбавлено батьківських прав і їх права не було відновлено на час відкриття спадщини (за заповітом таке спадкування можливе). У свою чергу, ст. 17 Закону "Про охорону дитинства" передбачає, що дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна. У разі позбавлення батьків батьківських прав суд одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей і повідомляє про це лотаріальну контору за місцем знаходження майна та житла.
Водночас батьків, позбавлених батьківських прав, закон не звільняє від обов'язку сплачувати аліменти на утримання дитини (п. 2 ст. 166 Сімейного кодексу). Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може вирішити питання про стягнення з таких батьків аліментів на дитину.