У разі поставки товарів (робіт, послуг) суб'єкту підприємницької діяльності, не зареєстрованому як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни (п. 4.2 ст. 4 Закону № 168/97-ВР).
Відповідно до п. 1.11 ст. 11 Закону № 168/97-ВР (у редакції, що діяла до 2002 р.) корпоративні права, пов'язана особа, резидент, нерезидент, гудвіл, кошти, цінні папери, деривативи, товари, дивіденди, проценти, роялті, кредит, депозити, лізинг (оренда), бартер, звичайні ціни, безоплатно отримані товари (роботи, послуги), валові витрати виробництва (обігу), основні фонди та нематеріальні активи, які підлягають амортизації, розуміють у значенні, визначеному Законом № 334/94-ВР
Відповідно до п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР (у редакції, що діяла до 2002 р.) звичайна ціна — це ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем, що включає суму нарахованих (сплачених) процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана в разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних умовах ведення господарської діяльності. У разі коли ціни підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Якщо податкові органи за результатами документальних перевірок мають підстави для висновків щодо правомірності визначення рівня звичайних цін платником податку, ці органи мають право звернутися із запитом, а платник податку зобов'язаний за таким запитом надати обгрунтування рівня таких цін.
Щодо застосування непрямих методів визначення податкових зобов'язань, то згідно з пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з пп. «а» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону у зв'язку з невстанов-ленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів. Цей метод може застосовуватися також у разі, якщо декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені в декларації, наявними документами обліку в порядку, передбаченому законодавством.
За непрямим методом податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону (пп. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ).
Якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних з такими документами. Якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.
Методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального податкового органу, погодженим з державним органом, уповноваженим провадити державну регуляторну політику, і є загальною для всіх платників податків. Порядок застосування непрямих методів визначення суми доходів фізичної особи визначається з урахуванням норм закону з питань оподаткування доходів фізичних осіб (пп. 4.3.3 п. 4.3 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ).
Відповідно до пп. 4.3.4 п. 4.3 ст. 4 цього Закону застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.
Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу може здійснюватися виключно податковими органами. Суми нарахованих податкових зобов'язань можуть бути оскаржені платником податків у загальному порядку, передбаченому цим Законом (пп. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ).
Якщо непрямий метод було застосовано у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його структурного підрозділу, місцезнаходження фізичної особи — платника податків, обов'язок доведення того, що податковий орган здійснив достатні заходи для встановлення місцезнаходження такого платника податків, покладається на податковий орган.
Якщо податковий орган нараховує фізичній особі податкове зобов'язання, не пов'язане зі здійсненням цією фізичною особою підприємницької діяльності, з використанням непрямих методів і фізична особа не погоджується з таким нарахуванням, спір вирішується виключно судом за поданням податкового органу (пп. 4.3.6 п. 4.3 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ).
Обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може грунтуватися на визначенні податковим органом податкового зобов'язання з використанням непрямого методу до остаточного вирішення справи судом (арбітражним судом) (пп. 4.3.7 п. 4.3 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ).