Однією з найважливіших гарантій реалізації закріпленого в Конституції України права на судовий захист є право на оскарження в суді вищестоящої інстанції судових рішень та ухвал, що не набрали законної сили, — адже ні для кого не є таємницею той факт, що подекуди суди через різноманітні причини (наприклад, внаслідок некомпетентності, неуважності, складності правовідносин, спір з приводу яких розглядається, тощо) постановляють рішення, які не відповідають обставинам справи або ж нормам матеріального чи процесуального права. Саме у таких випадках однією з додаткових гарантій захисту прав зацікавлених осіб є апеляційне провадження — своєрідна форма перевірки ще нечинних постанов суду першої інстанції, сутність якої полягає у повторному розгляді справи по суті й перевірці судом апеляційної інстанції рішень та ухвал суду першої інстанції, що не набрали законної сили, як з правової, так і з фактичної сторони. Таким чином, за допомогою апеляційного провадження здійснюється перевірка законності й обгрунтованості постановлених судами першої інстанції рішень, що надає змогу ще до набрання ними законної сили усунути допущені судами помилки та порушення.
Оскаржити в апеляційному порядку рішення суду (тобто порушити функціональну діяльність апеляційної інстанції по перевірці рішень суду першої інстанції) згідно зі ст. 290 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЩІК) вправі сторони, а також інші особи та прокурор, які брали участь у розгляді справі Крім того, окремо від рішення суду може бути оскаржено в такому самому порядку й низку ухвал суду першої інстанції (наприклад, щодо відмови судді в прийнятті позовної заяви, визначення ціни позову та розміру судових витрат, зупинення провадження у справі, відмову поновлення процесуальних строків тощо). Об'єктом оскарження може бути як усе рішення суду, так і його частина.
Слід зважати на те, що хоча переважна кількість цивільних справ у першій інстанції розглядаються саме місцевими судами, все ж таки подекуди такий розгляд здійснюють й суди апеляційної інстанції — їх рішення, звісно ж, не підлягають оскарженню в апеляційному порядку, але можуть бути переглянуті в касаційному. У виняткових випадках цивільні справи у першій інстанції розглядаються також і Верховним Судом України (категорії таких справ обмежені законодавством) — за таких обставин є неможливим оскарження ані в апеляційному, ані в касаційному порядку. Не можуть переглядатися в апеляційному чи касаційному порядку і судові рішення (ухвали), які постановлені Судовою палатою в цивільних справах Верховного Суду України в результаті перегляду в касаційному порядку судових рішень (ухвал) місцевих і апеляційних судів.
Визначивши, хто має право на апеляційне оскарження та які судові рішення підлягають оскарженню, звернемося до питання щодо строків оскарження. Так, у ст. 292 ЦПК встановлено різні терміни апеляційного оскарження залежно від того, який судовий акт оскаржується — рішення суду чи ухвала суду. Так, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції може бути подана протягом одного місяця з дня проголошення рішення, тоді як строки апеляційного оскарження ухвали суду вдвічі менші: закон надає лише п'ятнадцять днів дня подання скарги на ухвалу суду першої інстанції. Особливу увагу необхідно звернути на те, що обчислення строку на апеляційне оскарження починається саме з моменту проголошення рішення судом, а не з моменту його доведення до відома сторін. Дійсно, оскільки процес є усним і сторони беруть у ньому участь самі або через своїх представників, вони, як правило, є присутніми у залі судового засідання під час проголошення судового рішення, а тому нагальної потреби обчислювати строк апеляційного оскарження від моменту доведення рішення суду до відома сторін у переважній більшості випадків немає (оскільки зазвичай він збігається з моментом проголошення рішення). Проте існує можливість, коли, скажімо, у разі повторної неявки сторони у судове засідання суд, незалежно від причин такої неявки (а вони, до речі, можуть бути й поважними), розглядатиме справу за наявності у справі достатніх матеріалів про права та взаємовідносини сторін і за їх відсутності (ч. З ст. 172 ЩІК). З огляду на це, а також на ту обставину, що апеляційну скаргу взагалі важко підготувати, не маючи у розпорядженні копії судового рішення, можливо, було б доцільніше встановити перебіг строку на апеляційне оскарження не з моменту проголошення судового рішення, а з моменту одержання його копії.
Апеляційна скарга відповідно до вимог ст. 293 ЦПК має бути викладена чітким машинописним текстом та повинна містити в собі назву суду, до якого скарга подається; відомості про особу, що подає скаргу (зокрема її місце проживання чи знаходження та номер засобів зв'язку); повну й точну назву інших осіб, які беруть участь у справі; посилання на рішення чи ухвалу, що оскаржується, та межі оскарження; обгрунтування апеляційної скарги (вказівку на те, в чому саме полягає неправильність рішення чи ухвали суду першої інстанції); прохання особи, яка подає скаргу, а також перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги. Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або ж її представником (у цьому випадку до скарги мають бути додані також довіреність чи інший документ, що посвідчує повноваження представника). До апеляційної скарги додаються і її копії з додатковими матеріалами у кількості примірників відповідно до числа осіб, які брали участь у справі, — це надає можливість усім заінтересованим особам, що брали участь у справі, без зайвої втрати часу та засобів ознайомитися з апеляційною скаргою та доданими до неї матеріалами і своєчасно вжити заходів щодо захисту своїх прав та інтересів, яким загрожує факт подання даної апеляційної скарги.
Розглядаючи ж новий Цивільний процесуальний кодекс України, який було прийнято. 18.03.2004 р. (далі — новий ЦПК) і який має вступити у законну силу після набрання чинності Адміністративним процесуальним кодексом України, необхідно звернути увагу на такі два важливі для процедури апеляційного оскарження моменти. По-перше, за новим ЦПК для апеляційного оскарження слід подавати не один, а два документи — заяву (в ній має бути зазначено лише найменування суду, до якого подається заява, відомості про особу, що її подає, та рішення чи ухвала, що оскаржуються) та скаргу. Тобто перед тим, як подати апеляційну скаргу, потрібно спочатку звернутися з заявою про апеляційне оскарження (втім, скаргу можна подати і без попередньої заяви, але лише за умови її подання у термін, встановлений для подачі заяви про апеляційне оскарження). По-друге, у новому ЦПК окремо встановлено строки для подання апеляційної заяви та апеляційної скарги: згідно зі ст. 294 нового ЦПК заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а скарга на таке рішення — протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Для подання заяви про оскарження ухвали суду існує лише п'ять днів і ще десять — для подання апеляційної скарги на ухвалу. Таким чином, за положеннями нового ЦПК термін подання відомостей про те, що рішення суду першої інстанції буде оскаржено (тобто принаймні термін для подання апеляційної заяви), втричі менший, ніж строк, наданий чинним ЦПК для подання апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 294 ЦПК апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який вирішив справу. Саме цей суд і перевіряє наявність умов, необхідних для відкриття апеляційного провадження, приймає скаргу та не пізніше наступного дня надсилає її копії з доданими матеріалами особам, що беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого вони можуть надати пояснення на апеляційну скаргу. Після закінчення строку на апеляційне оскарження суд першої інстанції надсилає апеляційну скаргу разом зі справою до апеляційного суду (ст. 295 ЦПК). Звісно, такий підхід до порядку подання апеляційної скарги повинен припинити своє існування: адже суд, який постановив рішення, є надто незацікавленим у повторному розгляді справи апеляційним судом, а тому, маючи усі повноваження щодо перевірки поданої скарги на відповідність встановленим законом вимогам та право повернення її скаржнику для усунення недоліків, досить легко може з формальних підстав заблокувати подання апеляційної скарги.
У новому ЦПК з метою усунення можливості будь-яких зловживань з боку місцевих судів, які могли б призвести до позбавлення сторін гарантованого Конституцією України права на апеляційне оскарження, змінено поки що чинний порядок апеляційного звернення: заяву про таке оскарження та апеляційну скаргу згідно зі ст. 2% нового ЦПК слід також подавати в апеляційний суд через суд першої інстанції, але копію скарги особа, яка її подає, водночас буде надсилати до суду апеляційної інстанції. Через три дні після закінчення терміну подання апеляційної скарги суд надсилатиме її разом із справою до апеляційного суду, де справу буде зареєстровано та передано у порядку черговості судді-доповідачу. У триденний термін цей суддя повинен буде вирішити питання про прийняття скарги до розгляду апеляційним судом. Отже, з набуттям чинності новим ЦПК суд першої інстанції вже не вирішуватиме питання про дотримання форми та змісту скарги і не прийматиме залежно від цього рішення про її направлення до апеляційного суду або повернення суб'єктові звернення, що, безумовно, примусить суд першої інстанції відловідальніше ставитися до постановлення рішення у справі, а також зробить реальнішим його перегляд У апеляційному порядку.
Правила й порядок розгляду справи в суді апеляційної інстанції майже не відрізняються від правил, встановлених для розгляду справ у суді першої інстанції. Так, апеляційна скарга розглядається у відкритому судовому засіданні колегією у складі трьох постійних судців (одноособовий розгляд апеляційної скарги суддею є неприпустимим). Закритий судовий розгляд апеляційної скарги допускається за мотивованою ухвалою з тих же підстав, що й у суді першої інстанції (ст. 10 ЦПК). Судове засідання розпочинається доповіддю судді-доповідача про зміст оскаржуваного рішення (ухвали) суду першої інстанції, мотиви апеляційної скарги, межі законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, а також щодо досліджених доказів і обставин та фактів, встановлених судом першої інстанції (ст. 302 ЦПК). Після доповіді судді сторони та інші особи, які беруть участь у справі, дають пояснення, причому першою та особа, що подала апеляційну скаргу (у разі апеляційного оскарження рішення суду обома сторонами першим дає пояснення позивач). Потім суд апеляційної інстанції встановлює обставини й перевіряє докази, після чого надає особам, що беруть участь у справі, можливість виступити у дебатах (у тій же послідовності, в якій вони надавали пояснення), після закінчення яких склад суду продовжує засідання у нарадчій кімнаті.
Завершальним етапом розгляду апеляційної скарги є постановлення судом ухвали про:
Оскільки апеляційний суд має право відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без змін лише у разі з'ясування, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права (ст. 306 ЦПК), то скасування правильного по суті й справедливого рішення з одних лише формальних міркувань є неможливим.
Рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх ухвалення (за новим ЦПК — з моменту їх проголошення). Особи, яких не задовольняє рішення апеляційного суду, можуть оскаржити його в касаційному порядку, а також ініціювати розгляд справи у зв'язку з винятковими обставинами. Крім того, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть ініціювати перегляд рішення суду, яке набрало законної сили, за ново-виявленими обставинами (такий перегляд здійснює суд, що ухвалив рішення).
Отже, детально вивчивши усе вищевикладене, у разі необхідності обов'язково скористайтеся наданою законом можливістю апеляційного оскарження — адже вже сам факт подвійного розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді, а внаслідок того, що рішення по суті приймають дві різні інстанції, зменшується ризик судової помилки, а це надає вам додаткові гарантії справедливого вирішення справи (крім того, судді апеляційних судів, зазвичай, є більш неупередженими, оскільки майже не зазнають місцевого тиску тією мірою, як судді першої інстанції). І, загалом, завдяки інституту апеляційного провадження відбувається процес формування початкової єдності судової практики — адже рішення суду вищого рівня є орієнтиром для судів першої інстанції, що, безумовно, сприяє й підвищенню рівня кваліфікації суддівського корпусу.