У житті досить часто трапляються ситуації, коли боржники після набрання рішенням суду законної сили не бажають його виконувати добровільно, тому доводиться домагатися його виконання у примусовому порядку, яке здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (далі — Закон).
Першим етапом виконавчого провадження є його відкриття державним виконавцем на підставі належного виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення (ст. 18 Закону). Повний перелік виконавчих документів наведено у ст. 18і Закону, але оскільки ми ведемо мову про виконання судових рішень, то й зосередимо увагу лише на тих виконавчих документах, які забезпечують примусове виконання рішень суду. Так, згідно зі ст. 348 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК) за кожним рішенням, яке набрало законної сили або ж допущено до негайного виконання, за заявою особи, на користь якої постановлено рішення, видається один виконавчий лист. Виконання ж рішення господарського суду провадиться на підставі виданого їм наказу, який також є виконавчим документом. Коли на підставі постановленого рішення належить передати майно, що є в кількох місцях, або коли рішення постановлено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд вправі за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів (наказів), точно зазначивши, яку частину рішення слід виконати за кожним листом.
Оскільки однією із законодавчо закріплених причин відмови у відкритті виконавчого провадження є невідповідність виконавчого документа вимогам, викладеним у ст. 19 Закону, то доведеться, отримуючи виконавчий лист чи наказ господарського суду, одразу їх ретельно продивитися й упевнитися, що принаймні ця обставина не перешкодить відкриттю виконавчого провадження (на жаль, нині державна виконавча служба страждає від непомірної завантаженості, а тому з радістю ухопиться за будь-який формальний привід для повернення виконавчого документа). Отже, у виконавчому документі обов'язково мають бути зазначені його назва, дата видачі, найменування органу, посадової особи, що видали документ, дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ, найменування стягуюча і боржника, їх адреси, дата і місце народження боржника та його місце роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб), а також резолютивна частина рішення, дата набрання чинності рішенням та строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою та скріплений печаткою.
Уникнути певних проблем допоможе й дотримання положень ст. 20 Закону, що регламентує місце виконання рішень. Відповідно до згаданої правової норми виконавчі дії проводяться або за місцем проживання, роботи боржника — фізичної особи (за місцезнаходженням постійно діючого керівного органу боржника — юридичної особи), або за місцезнаходженням його майна. Якщо йдеться про зобов'язання боржника вчинити певні дії — то за місцем здійснення цих дій. Праю вибору місця виконання між кількома відділами Державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.
Так само як у цивільному та господарському процесі у цілому, так і під час виконавчого провадження, надзвичайно важливе значення відіграють строки пред'явлення виконавчих документів до виконання, оскільки їх пропуск призводить до небажаних для стягувача наслідків. Так, виконавчі листи та інші судові документи відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону можуть бути пред'явлені до виконання протягом трьох років з дня набрання рішенням суду під час виконавчою провиджений, надзвичайно важливе значення відіграють строки пред'явлення виконавчих документів до виконання, оскільки їх пропуск призводить до небажаних для стягувача наслідків. Так, виконавчі листи та інші судові документи відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону можуть бути пред'явлені до виконання протягом трьох років з дня набрання рішенням суду (господарського суду) законної сили. Між тим, якщо дане положення не входить у суперечність з нормами ЦПК (оскільки останні взагалі не визначають строк для пред'явлення виконавчих листів до виконання), то у ст. 118 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК) міститься вказівка на те, що виданий стягувачеві наказ може бути пред'явлено до виконання не пізніше трьох місяців з дня прийняття відповідного рішення (ухвали, постанови) або закінчення строку, встановленого у разі відстрочки виконання судового рішення. Тож протягом якого строку можуть пред'являтися до виконання накази господарського суду — протягом трьох років, як зазначено у Законі, чи протягом трьох місяців, як того вимагають положення ГПК? Спробуємо з'ясувати це питання наг далі шляхом розгляду положень законодавства та судової практики.
Нагадаємо, що до внесення у 2003 році змін до Закону, за його п. 2 ч. 1 ст. 21 накази господарських судів, на відміну від інших судових документів, повинні були пред'являтися до виконання протягом трьох місяців (також як і нині за положеннями ГПК). Законом "Про внесення змін до законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження", що набув чинності 28.08.2003 p., вищезазначене положення Закону було виключено, а отже, з цього моменту строк пред'явлення до виконання наказів господарських судів, так само, як і усіх інших судових документів, становить три роки. Зважаючи ж на те, що прикінцеві положення згаданого Закону про зміни до Закону "Про виконавче провадження" містять вказівку на те, що закони та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність з нормами цього Закону мають застосовуватися лише у тій частині, що не суперечить цьому Законові, а також на те, що ГПК було доповнено ст. 118 (яка встановлює тримісячний строк для пред'явлення наказу господарського суду до виконання) у 2001 році (тобто раніше, ніж було прийнято Закон про зміни до Закону "Про виконавче провадження"), зазначена норма ГПК мала б бути приведена у відповідність до цього Закону. Таким чином, можна дійти висновку, що за логікою нині строк для пред'явлення до виконання наказів господарських судів мав би становити три роки.
Проте, на жаль, Виший господарський суд України (далі — ВГСУ) не поділяє цієї позиції й, приймаючи свої постанови (наприклад, від 27.04.2004 p., 18.05.2004 p. тощо), керується саме положеннями ст. 118 ҐПК і визнає тримісячний строк для пред'явлення наказів господарських судів до виконання. Звісно, можна сперечатися про законність і обгрунтованість такої позиції, але, щоб не втрапити у халепу, радимо вам все ж таки враховувати думку ВГСУ і пред'являти накази до виконання протягом трьох місяців з дня прийняття відповідного рішення.
Переривається строк давності пред'явлення виконавчого документа до виконання згідно зі ст. 22 Закону безпосередньо пред'явленням цього виконавчого документа до виконання, частковим виконанням рішення боржником, а також наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення (вона надається у разі наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи взагалі роблять його неможливим, за заявою державного виконавця або сторони).
Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У випадку повернення виконавчого документа стягувачеві у зв'язку з неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачеві.
У прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення для примусового виконання якого минув, державний виконавець відмовляє та виносить про це мотивовану постанову. Втім, якщо ви пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання (але лише з причин, визнаних судом поважними), пропущений строк також може бути поновлений. Заява про пропущення строку згідно з ч. 2 ст. 23 Закону, ч. 2 ст. 350 ЦПК та ч. 2 ст. 119 ГПК подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання і розглядається в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі, проте їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву у десятиденний строк. На ухвалу суду з питання поновлення строку може бути подано скаргу.
У судовій практиці досить часто зустрічаються випадки, коли суди необгрунтовано відмовляють у поновлені пропущеного строку для пред'явлення виконавчих документів до виконання. Так, ухвалою господарського суду Тернопільської області від 19.02.2003 року у справі № 9/119-979-5/124-999 було відмовлено АКБ "Укрсоцбанк" у поновленні пропущеного строку для пред'явлення наказів від 18.10.2001 р. Львівського апеляційного господарського суду до виконання. Подана АКБ "Укрсоцбанк" до Львівського апеляційного господарського суду апеляційна скарга була залишена без задоволення, а вищезазначена ухвала господарського суду Тернопільської області — без змін.
Вищий господарський суд України (далі — ВГСУ), розглянувши касаційну скаргу АКБ "Укрсоцбанк" на постанову суду апеляційної інстанції, зауважив, що видані 18.10.2001 р. Львівським апеляційним господарським судом накази про стягнення з Кооперативу "Транстер" та з ПМП "Карпатські зорі" грошових коштів в користь АКБ "Укрсоцбанк" було відправлено з м. Львова лише 04.01.2001 р. і на адресу АКБ "Укрсоцбанк" вони надійшли тільки 08.01.2002 р. — тобто на момент надходження даних наказів до стягувача часу для пред'явлення їх до виконання залишалося 11 днів (08.01.2002 р. - 18.01.2002 р.) з передбачених ст. 118 ГПК трьох місяців. Враховуючи ж те, що наказ має бути надісланий стягувачеві в п'ятиденний строк з дня прийняття відповідної постанови, а поштовий обіг між обласними центрами складає не більше 7 днів, АКБ "Укрсоцбанк", як наголосив ВГСУ, було втрачено для пред'явлення наказу до виконання 69 днів. Львівський апеляційний господарський суд безпідставно стверджував про достатність часу в АКБ "Укрсоцбанк" для пред'явлення наказів до виконання, зазначив ВГСУ, оскільки наданий законом строк для пред'явлення наказів до виконання відповідно зменшений не з вини стягувача — АКБ "Укрсоцбанк", а з вини Львівського апеляційного господарського суду, який надіслав накази із запізненням на 73 дні.
Як зауважив ВГСУ, Львівський апеляційний господарський суд не визнав причини пропуску пред'явлення наказу до виконання, які настали в зв'язку з його несвоєчасним направленням стягувачеві, поважними в порушення ст. 119 ГПК — адже у даній правовій нормі зазначено, що у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено (ВГСУ вважає, що під поняттям "поважні причини" слід розуміти обставини, які настали незалежно від волі скаржника і які перешкодили заявнику вчасно вчинити будь-яку дію).
Враховуючи усе вищевикладене, ВГСУ дійшов висновку, що Львівським апеляційним господарським судом була надана неправильна юридична оцінка обставинам справи, а тому касаційна скарга АКБ "Укрсоцбанк" підлягає задоволенню, оскаржувана постанова Львівського апеляційного господарського суду та ухвала господарського суду Тернопільської області — скасуванню, а строк на пред'явлення наказів до виконання згідно з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.10.2001 р. зі справи № 9/119-979-5/124-999 - відновленню.
Якщо виконавчий документ відповідає усім вищезазначеним вимогам та його пред'явлено до виконання у межах встановленого законом строку і до відділу державної вико-, навчої служби за належним місцем виконання рішення, державний виконавець зобов'язаний прийняти цей виконавчий документ до виконання та у триденний строк з дня надходження до нього цього виконавчого документа винести постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій має бути встановлено строк для добровільного виконання рішення. Цей строк відповідно до ст. 24 Закону, не може перевищувати семи днів, а стосовно рішену про примусове виселення. — п'ятнадцяти днів. Державний виконавець попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу, який видав виконавчий документ.
У разі, якщо по майнових стягненнях є ризик невиконання рішення, то за заявою стягувача державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (окрім грошових коштів) та оголосити заборону на його відчуження.
Сторони можуть оскаржити постанову про відкриття виконавчого провадження протягом десяти днів до начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби або ж до відповідного суду.
Після того, як державний виконавець -прийняв виконавчий документ до свого провадження, він повинен провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови Про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру — у двомісячний строк. Якщо рішення підлягає негайному виконанню (їх перелік наведено у ст. 25 Закону), то державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання виконавчого документа, і в той же день проводить відповідні виконавчі дії.
Беручи до уваги усе вищевикладе-не, можна зробити висновок, що для реалізації права на звернення до органів Державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження мають бути дотримані певні умови — зокрема, таке звернення має бути здійснено у формі заяви з обов'язковим додаванням до неї виконавчого документа; сам виконавчий документ повинен відповідати усім встановленим у ст. 19 Закону вимогам; заява про відкриття виконавчого провадження має бути подана за місцем виконання відповідного рішення та у межах строків, встановлених для пред'явлення виконавчого документа до виконання.