Нормами сі. 50 ГПК України встановлено, що процесуальні дії вчинюються у строки, встановлені цим Кодексом. Строки для вчинення процесуальних дій визначаються конкретною календарною датою, зазначенням події, що повинна настати, чи періодом часу. Перебіг процесуального строку, який обчислюється роками, місяцями, або днями починається з наступного дня після календарної дати, або встановлення події, якими визначено його початок. Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.
Відповідно до ч. 1 ст. 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк. При цьому норми ГПК України не пов'язують право суду відновити пропущений процесуальний строк з певним колом обставин, які спричинили пропуск цього строку. Тобто, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку повинен оцінити доводи, що наведені на обгрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок стосовно поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Зауважимо, що відповідно до ст. 84 ГПК України рішення господарського суду складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної. З наведеного вбачається, що рішення місцевого господарського суду, як результат розгляду господарського спору по суті, може вважатися власне рішенням тільки в тому випадку, коли воно складається з перерахованих частин, розміщених у встановленому процесуальним законом, порядку, та містить низку обов'язкових реквізитів, зокрема повинно бути підписано суддею (всім складом суду) із зазначенням відповідної дати прийняття цього рішення.
За змістом ст. 85 ГПК України прийняте рішення господарського суду оголошується суддею у засіданні після розгляду справи. Норми зазначеної статті надають судді (суду) право за згодою сторін оголосити рішення не в повному обсязі, а тільки вступну та резолютивну його частини з обов'язковим їх викладенням у письмовій формі. Наведене свідчить про те, що у випадках застосування положень ст. 85 ГПК України відкладається не прийняття самого рішення, а лише складання його описової та мотивувальної частин як обов'язкових складових цього рішення.
Відповідно до положень ст. 93 ГПК України заінтересована особа має право оскаржити в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня прийняття рішення. Крім того, процесуальний закон передбачає, що у випадку, коли в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, таке право виникає з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України.
Виходячи з наведеного, виникає проблема у застосуванні положень ст. 93 ГПК України, шо може тягти за собою кілька способів обчислення десятиденного строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду: 1) з дня прийняття рішення; 2) з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України; 3) з дня відправлення рішення господарським судом першої інстанції заінтересованій стороні; 4) з дня прогнозованого отримання рішення поштовим зв'язком усіма сторонами у справі.
Відповідно до ст. 87 ГПК України п'ятиденний термін розсилання рішень учасникам процесу має вираховуватися з дати його прийняття, тобто з дати оголошення повного тексту або вступної і резолютивної частин. Але зазначене положення процесуального закону є імперативним для вирахування строку оскарження рішення тільки в тому випадку, коли господарський суд дотримується вказаного терміну. ,
У тому разі коли суд, оголосивши вступну та резолютивну частини рішення, підписав його пізніше встановленого ст. 87 ГПК України строку і, відповідно, розіслав чи вручив його сторонам з порушенням цього строку, то при обчисленні процесуального строку на оскарження такого рішення слід враховувати наступні позиції: 1) заінтересована сторона не може оскаржити оголошені в судовому засіданні вступну і резолютивну частини, оскільки відповідно до ст. 91 ГПК України предметом апеляційного оскарження є рішення місцевого господарського суду; 2) апеляційна скарга може подаватися на рішення суду першої інстанції, яким є його повний текст, а не його частини (ст. 84 ГПК України); 3) заінтересованій стороні не може бути відомо, коли саме суддя виготовив повний текст рішення та підписав його із зазначенням відповідної дати (ч. 2 ст. 85 ГПК України); 4) заінтересована сторона про наявність повного тексту рішення може дізнатися тільки після його одержання поштою або вручення під розписку.
Судовій практиці відомі випадки, коли Вищим господарським судом України скасовувалися ухвали господарських судів апеляційної інстанції, якими відмовлялося в задоволенні клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження, саме з підстав невірного, на думку суду касаційної інстанції, тлумачення норм ст. 93 ГПК України щодо визначення початку перебігу десятиденного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Наведене призводить до неоднозначного тлумачення положень зазначеної статті ГПК України.
Наприклад, Вищий господарський суд України зазначає, що початок десятиденного строку, передбаченого ст. 93 ГПК України, слід обчислювати з наступного дня після прогнозованого отримання всіма особами, які брали участь у процесі, рішення суду першої інстанції з урахуванням поштового перебігу кореспонденції (Постанова Вищого господарського суду України у справі № 13/146 від 29 червня 2004 року). Інша позиція Вищого господарського суду України з цього ж питання — перебіг десятиденного строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду повинен починатися з дня направлення судом оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України мотивованого тексту цього рішення (постанова Вищого господарського суду України у справі № 26/8ІД-17/245 від 12 жовтня 2004 року). Крім того, в деяких інших постановах Вищий господарський суд України, зазначаючи про початок перебігу вказаного строку, пов'язує його з моментом отримання заінтересованою особою рішення суду чи з днем прийняття рішення місцевим господарським судом (постанова Вищого господарського суду України у справі № 8-354-0 від 12 січня 2004 року), а також бере до уваги те, що заінтересована сторона має право на звернення з апеляційною скаргою у найко-ротший строк (постанова Вищого господарського суду України у справі № 8-354-0 від 12 січня 2004 року).
Зауважимо, що згідно з ч. 1 ст. 93 ГПК України обчислення строку подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання залежить від двох чинників: 1) дня прийняття рішення місцевим господарським судом; 2) дня підписання повного тексту рішення. З дня підписання повного тексту рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу, зазначений строк обчислюється у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини.
За змістом процесуального законодавства можливість скаржника ознайомитися з повним текстом рішення суду (вступною, описовою, мотивувальною та резолютивної його частинами) має впливати на початок перебігу строку оскарження судового рішення. Так, ст. 85 ГПК України передбачено, що рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на оскарження, що має вираховуватися з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому-за-сіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.
Конституційне положення про забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду (пункт 8 ст. 129 Конституції України) в нормативному поєднанні зі змістом статей 85, 93, 94 ГПК України дає підстави для висновку про те, що за загальним правилом перебіг десятиденного строку оскарження рішення місцевого господарського суду, зокрема, у випадку, коли в судовому засіданні оголошено його повний текст, починається з наступного дня після прийняття судом першої інстанції рішення. Однак, у випадку оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частин рішення, перебіг строку оскарження зазначеного рішення не може розпочатися раніше дня його підписання в порядку, передбаченому статтями 84, 85 ГПК України для судових рішень суду першої інстанції.
Необхідною умовою практичного здійснення заінтересованою стороною права на апеляційне оскарження рішення господарського суду першої інстанції є її обізнаність зі змістом оскаржуваного судового рішення. Це дає можливість стороні викласти свої вимоги та заперечення, а також підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на відповідні норми законодавства і матеріали, що містяться у справі або подані додатково, як це передбачено пунктом З ч. 1 ст. 94 ГПК України.
Оскільки на практиці виникають випадки, коли дані про дату підписання повного тексту судового рішення, всупереч вимог чинного процесуального законодавства, в матеріалах справи відсутні, як і відсутня відмітка суду про дату відправлення примірника рішення сторонам у справі, то доцільно враховувати докази, надані скаржником стосовно одержання ним рішення суду першої інстанції, більш як через десять днів з моменту оголошення його вступної і резолютивної частин, та направлення заінтересованою стороною апеляційної скарги до закінчення десятиденного строку з дати одержання рішення місцевого суду.
За наведених обставин суд апеляційної інстанції не має законних підстав, вирішуючи питання про строк оскарження, виходити лише з дати проголошення вступної та резолютивної частин рішення чи з дати, коли б скаржник орієнтовно одержав рішення за умови його своєчасного направлення судом та своєчасності поштової доставки. Для виконання вимог процесуального закону щодо форми і змісту апеляційної скарги, зокрема пункту З ч. 1 ст. 94 ГПК України, заінтересованій стороні необхідно ознайомитися не тільки із вказаними частинами рішення, але й з описовою та мотивувальною частинами. Тобто слід виходити з того, що скаржник з незалежних від нього причин був позбавлений такої можливості місцевим судом до одержання повного тексту рішення.
За змістом пункту 6 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 року № 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", застосовуючи ст. 53 цього Кодексу, до поважних причин слід відносити, зокрема, отримання заявником судового рішення після закінчення процесуального строку на його оскарження. Така позиція Вищого господарського суду України є виваженою і з нею слід погодитись.
Необхідно зазначити, що у випадку, коли скаржник або його представник були присутні під час оголошення вступної та резолютивної частин рішення в суді першої інстанції, за умови того, що апеляційним судом не спростовано фактів отримання скаржником рішення місцевого господарського суду та направлення апеляційної скарги до закінчення десятиденного строку з дня отримання рішення, то наведені обставини не можуть давати суду законних підстав для висновку про пропуск строку на подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції без поважних причин.
При вирішенні питання про відновлення строку на апеляційне оскарження суд також має звертати увагу не на дату оголошення рішення, не на дату, відповідно до якої рішення значиться відправленим із суду, а на дату, коли скаржник одержав рішення. Саме цей факт може свідчити про реальну можливість ознайомитися з його змістом та в повному обсязі реалізувати надане законом право на апеляційне оскарження.
Крім того, встановлені законом строки вчинення процесуальних дій мають своїм завданням, зокрема, забезпечення ефективного захисту порушених прав особи. Тому пропуск строку внаслідок усунення стороною недоліків при поданні апеляційної скарги, обумовлених неоднозначністю викладених у процесуальній нормі вимог, не може розглядатися як такий, що вчинений без поважних причин.