У підприємницькій діяльності суб'єктів господарювання досить часто виникають ситуації, коли вони з тих чи інших причин (наприклад, через брак часу, внаслідок недостатності професійної підготовки, відсутності необхідної інформації, досвіду або ж просто бажання) не мають змоги самостійно здійснювати певні юридичні чи фактичні дії, що пов'язані з укладанням господарських угод. За таких обставин підприємцям має сенс скористатися послугами комерційних агентів, які є фахівцями у певній сфері діяльності, оформивши такі правовідносини шляхом укладання агентського договору, — це дозволить їм уникнути зайвих турбот, пов'язаних з пошуком контрагентів та вчиненням з ними відповідних правочинів, а комерційним агентам надасть можливість одержати агентську винагороду за здійснені ними посередницькі операції.
Правовому регулюванню відносин за агентським договором присвячено главу 31 Господарського кодексу України (далі — ГК), яку відкриває визначення агентської діяльності (комерційного посередництва): згідно з ч. 1 ст. 295 ГК агентська діяльність є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем та за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Таким чином, одразу вбачається, що агентська діяльність має багато спільних рис з комісійною діяльністю та виконанням доручення — адже за агентським договором, так само, як і за договорами комісії та доручення, виконавець (комерційний агент, комісіонер чи повірений) вчиняють певні дії в інтересах та за рахунок іншої сторони (суб'єкта, якого представляє агент, комітента чи довірителя). Особливістю ж агентської діяльності є насамперед те, що послуги, які є предметом цієї діяльності, надаються окремою категорією підприємців (комерційними агентами) винятково суб'єктам господарювання та виключно у господарській сфері. Ще одним критерієм, за яким агентський договір відрізняється від договорів комісії та доручення, є можливість вчинення комерційним агентом не тільки юридичних, а й фактичних дій — наприклад, пошук контрагентів, обговорення з ними істотних умов продажу товарів суб'єкта господарювання, якого представляє комерційний агент, передача йому замовлення контрагента тощо. Крім того, на відміну від комісіонера, який при вчиненні правочинів з третіми особам виступає від власного імені, комерційний агент (так само, як і повірений за договором доручення) діє лише від імені суб'єкта, якого він представляє, — у ч. З ст. 295 ГК прямо зазначено, що ті підприємці, які діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені, не є комерційними агентами (таким чином, закон проводить чітку межу між агентською та комісійною діяльністю).
Слід звернути увагу, що відповідно до змісту ч. 5 ст. 295 ГК у певних видах господарської діяльності законом можуть бути встановлені обмеження або заборона здійснення агентської діяльності — так, цілком очевидно, що комерційне посередництво як підприємницька діяльність не допускається у тих видах діяльності, в яких підприємництво взагалі заборонено законом. Зокрема, обмеження у здійсненні підприємницької діяльності встановлені ст. 4 Закону України "Про підприємництво" (нагадаємо, що загалом цей Закон, окрім вказаної правової норми, втратив чинність з 01. 01. 2004 р.) — наприклад, діяльність пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій — також і повними товариствами.
Деякі обмеження можливості укладання агентського договору (як й інших договорів, в яких бере участь підприємець) обумовлюються вимогою законодавства щодо обов'язкового ліцензування відповідного виду діяльності — скажімо, згідно зі ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" підлягають ліцензуванню посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном, а також посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника.
Найпоширенішим юридичним фактом, що зумовлює виникнення агентських відносин, є укладення агентського договору — тобто угоди, за якою комерційний агент зобов'язується надати послуги іншому суб'єкту господарювання щодо укладення договорів чи сприяти їх укладенню від імені цього суб'єкта та за його рахунок. Таким чином, результатом виконання агентської угоди може бути як укладення комерційним агентом договорів від імені та за рахунок особи, яку агент представляє, так і укладення договору з третьою особою безпосередньо суб'єктом господарювання, якого представляє агент, але при сприянні в цьому комерційного агента.
Істотними умовами агентського договору відповідно до змісту ч. 2 ст. 297 ГК є сфера, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору (хоча, як вбачається зі змісту ст. 304 ГК, агентський договір може бути укладено і без зазначення строку його дії — у такому випадку договір буде вважатися укладеним на невизначений строк), санкції за порушення умов договору, а також інші необхідні умови, визначені сторонами. Також в агентському договорі має бути вказано територію, в межах якої комерційний агент повинен здійснювати діяльність, визначену угодою сторін (адже, суб'єкт господарювання може бути зацікавлений, наприклад, у поширенні свого товару на якомусь конкретному ринку). У разі ж відсутності такої умови в договорі за ч. 3 ст. 297 ГК вважатиметься, що агент вправі діяти від імені та в інтересах суб'єкта господарювання в межах території України. Щодо повноважень агента, то вони можуть бути визначені в агентському договорі як шляхом перелічення конкретних дій, що повинні виконуватися агентом, так і у загальному вигляді через посилання на сферу посередницьких послуг.
Разом з тим необхідно звернути увагу, що агентські відносини можуть виникати між комерційним агентом та суб'єктом господарювання й без укладення відповідного агентського договору — згідно зі ст. 296 ГК це можливо у разі подальшого схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб'єкта агентом без повноваження на її
укладення (тобто тоді, коли агент взагалі не наділений будь-якими повноваженнями діяти в інтересах суб'єкта господарювання) або ж з перевищенням наданого йому повноваження (коли між агентом та суб'єктом господарювання вже існують агентські відносини, але укладення даної угоди не охоплюється повноваженнями агента, зазначеними у договорі). За таких обставин угода вважається схваленою, якщо суб'єкт, якого представляє комерційний агент, не відхилить цю угоду перед третьею особою (ч. 2 ст. 298 ГК) — у такому разі угода є дійсною з дня її укладення агентом (незалежно від дати повідомлення агентом суб'єкта, якого він представляє, про укладення цієї угоди). У супротивному ж випадку (якщо суб'єкт господарювання відхилить перед третьою особою дії комерційного агента) зрозуміло, що угода, укладена агентом без відповідних повноважень або з їх перевищенням, не породжує для суб'єкта, якого представляє агент, жодних правових наслідків.
Агентський договір завжди є оплатним (на відміну від договору доручення, який може бути й безоплатним) — суб'єкт господарювання, якого представляє агент, у будь-якому разі повинен сплатити комерційному агентові за його посередницьку діяльність відповідну винагороду, розмір якої має бути встановлений в агентському договорі. Агентська винагорода може бути визначена як у твердій грошовій сумі, так і у вигляді певного відсотка від суми угоди, яку повинен укласти комерційний агент, а також шляхом поєднання твердої суми і відсотків від суми укладеної угоди. Цілком можливо й визначення агентської винагороди як різниці між ціною, призначеною суб'єктом господарювання, від імені та в інтересах якого діє агент, та більш вигідною ціною, за якою комерційний агент укладе договір, — законодавство не містить будь-яких обмежень щодо способу визначення плати за послуга комерційного агента. Щодо порядку сплати агентської винагороди, то, зазвичай, вона виплачується комерційному агентові після проведення третьою особою оплати за угодою, що була укладена при посередництві агента (ч. 2 ст. 301 ГК), проте ніщо не заважає сторонам агентського договору передбачити в ньому й інші умови виплати винагороди агентові — наприклад, шляхом здійснення авансових платежів комерційному агенту з остаточним розрахунком після надходження оплати від третьої особи.
Досить часто (особливо в операціях у зовнішній торгівлі) комерційний агент, крім своїх обов'язків за агентським договором, добровільно приймає на себе перед суб'єктом господарювання, якого він представляє, і зобов'язання гарантувати виконання третьою особою укладеної з нею угоди (так зване делькредере) — у такому разі комерційний агент відповідно до ч. 3 ст. 301 ГК має право на додаткову винагороду, оскільки, за загальним правилом, що міститься у ч. 2 ст. 303 ГК, комерційний агент не відповідає перед суб'єктом господарювання, в інтересах якого він діє, за виконання договору третьою особою, а тому, беручи на себе додаткову відповідальність, цілком справедливо розраховує на спеціальну винагороду, яка також визначається за погодженням сторін. Оскільки ж за ст. 199 ГК до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин повинні застосовуватись відповідні положення Цивільного кодексу України (далі — ЦК), то відносини, що виникають у результаті надання комерційним агентом суб'єкту господарювання, якого він представляє, гарантії виконання угоди третьою особою, регулюються параграфом 4 глави 49 ЦК
Обов'язок здійснення розрахунку агентської винагороди за правилами ч. 4 ст. 301 ГК покладено на суб'єкта господарювання, в інтересах якого діє комерційний агент (звісно, він має проводитися у розмірі й у строки, визначені агентським договором). Агент же вправі зажадати від суб'єкта господарювання, якого він представляє, надання йому бухгалтерського витягу щодо всіх угод, за які йому належить агентська винагорода (ч. 5 ст. 301 ГК). При цьому бухгалтерський витяг має містити усі фактичні дані та показники, які згідно з умовами агентського договору є підставою для розрахунку агентської винагороди (порядок, форму та строки надання бухгалтерського витягу сторони також можуть завчасно погодити при укладанні агентського договору).
Основним обов'язком комерційного агента відповідно до ч. 1 ст. 300 ГК є особисте виконання дій, на які він уповноважений агентським договором. Таким чином, закон встановлює заборону щодо передачі прав і повноважень комерційного агента іншим особам — тобто укладення субагентського договору за українським законодавством є неприпустимим (на відміну від положень Цивільного кодексу Російської Федерації, які прямо передбачають можливість та порядок укладення такого договору).
Крім того, слід звернути увагу, що хоч зазвичай комерційний агент має право здійснювати комерційне посередництво для кількох суб'єктів господарювання (за умови, що інтереси суб'єктів, яких представляє агент, не є суперечливими у питаннях, для вирішення
яких цей комерційний агент запрошений), але агентським договором можуть бути встановлені монопольні агентські відносини — у такому разі комерційний агент згідно з ч. 2 ст. 299 ГК не вправі укладати з іншими суб'єктами аналогічних угод у межах, встановлених умовами агентського договору.
У випадку, коли комерційний агент внаслідок невиконання чи неналежного виконання дій, передбачених агентським договором, заподіє шкоду суб'єктові, якого він представляє, то він же повинен буде й відшкодувати її у повному обсязі (якщо тільки агентським договором не передбачено інше правило — наприклад, часткове чи повне звільнення агента від відповідальності за завдану його бездіяльністю чи неналежними діями шкоду). Загальні положення щодо умов та порядку відшкодування збитків у сфері господарювання містяться у главі 25 ГК.
Припиняється агентський договір не лише за загальними підставами припинення зобов'язань, встановленими у главі 22 ГК (зокрема, внаслідок виконання, за домовленістю сторін тощо), а й на підставі спеціальних правил, передбачених ст. 304 ГК саме для цього типу договорів, що відрізняють його від договорів комісії та доручення, які також мають додаткові підстави припинення. Скажімо, якщо від договору доручення може у будь-який час відмовитися будь-яка зі сторін, незалежно від мотивів свого рішення, а за договором комісії таке право належить лише комітентові, то агентський договір може бути припинено як шляхом відкликання повноважень комерційного агента суб'єктом, котрого він представляє, так і внаслідок відмови комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва за договором, але тільки у тому разі, коли агентський договір було укладено без встановлення строку його дії.
Також агентський договір припиняється й через обставини, безпосередньо не пов'язані з бажанням агента чи суб'єкта, якого він представляє, а саме: у разі вибуття однієї зі сторін договору внаслідок припинення юридичної чи смерті фізичної особи, або ж через інші обставини, що припиняють повноваження комерційного агента чи суб'єкта, від імені та в інтересах якого він дії (такими обставинами можуть бути, наприклад, застосування адміністративно-господарських санкцій — зокрема, зупинення або анулювання ліцензії на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності). Але у разі усунення (закінчення) обставин, що призвели до небажаного для обох сторін договору припинення повноважень комерційного агента, ці повноваження за згодою сторін відповідно до змісту ч. З ст. 304 ГК можуть бути поновлені (при цьому мається на увазі, що дія договору поновлюється на тих же самих умовах, оскільки у супротивному випадку це буде вже не поновлення агентського договору, а укладення нового між тими ж самими суб'єктами господарювання).