Конституційне право громадян на охорону здоров'я і медичну допомогу та безоплатність такої допомоги було предметом розгляду Конституційного Суду України (Рішення від 29.05.2002 р. № 10-рп/2002). Досліджуючи матеріали справи, Конституційний Суд дійшов висновку, що особа, яка отримує медичну допомогу у державних і комунальних закладах охорони здоров'я, не повинна сплачувати за надану їм у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медичну допомогу як у момент, так і до чи після її отримання. Словосполучення "безоплатність медичної допомоги" означає неможливість стягування з громадян плати за таку допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я у будь-яких варіантах розрахунків (готівкою або безготівкових): чи у вигляді "добровільних внесків" до різноманітних медичних фондів, чи у формі обов'язкових страхових платежів (внесків).
На думку суддів Конституційного Суду, вказане положення не заперечує можливості надання громадянам медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги у медичних закладах, за окрему плату. На це вже зверталась увага у Рішенні Конституційного Суду України від 25.11. 1998 року № 15-рп/98. Перелік таких платних послуг не може дублювати послуги у межах безоплатної медичної допомоги і відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України має встановлюватись законом. Дія положення "у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно" поширюється на всі заклади, які перебувають у державній (незалежно від відомчого підпорядкування) або комунальній власності і фінансуються з бюджетів будь-якого рівня (наказ МВС України від 30.08.1996 р. № 608 "Про затвердження Інструкції про порядок надання лікувально-профілактичними закладами системи МВС України платних медичних послуг населенню" втратив чинність відповідно до цього Рішення).