З плином часу садівницьке землекористування громадян не втратило свого значення. Найбільшого розвитку воно набуло в період так званої перебудови (1985—1990 pp.), коли органами влади виділялися великі масиви земель в приміських зонах для надання їх під колективне садівництво. Україна після здобуття незалежності не відмовилася від цього виду землекористування громадян. Право громадян на отримання земельних ділянок для садівництва передбачене і чинним Земельним кодексом України.
Згідно із Земельним кодексом України (ст. 35), садівництво може вестися громадянами як у складі садівницького товариства, що є юридичною особою (колективне садівництво), так і індивідуально, коли громадянин займається даним видом діяльності окремо і незалежно від інших громадян.
Обсяг прав громадянина на отримання земельної ділянки для садівництва залежить від його громадянства. Згідно з Кодексом лише громадяни України мають право на отримання земельних ділянок для ведення садівництва у власність. Крім цього, вони мають також право орендувати земельні ділянки для ведення садівництва. Що стосується іноземних громадян та осіб без громадянства, то вони можуть використовувати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва лише на умовах оренди. І лише в одному випадку Земельний кодекс України не забороняє набуття земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність іноземними громадянами чи особами без громадянства — у разі спадкування таких ділянок, у тому числі й ділянок, наданих для садівництва. Однак у такому випадку іноземний громадянин чи особа без громадянства зобов'язана протягом одного року з моменту набуття права власності на садову земельну ділянку здійснити її відчуження громадянину України, державі чи територіальній громаді. У разі невиконання зазначеної вимоги закону земельна ділянка у примусовому порядку, за рішенням суду, виставляється на земельний аукціон і продається особі, яка згідно з законом має право на набуття таких земельних ділянок у власність. За рахунок виручених коштів покриваються судові витрати, витрати на проведення аукціону, а решта коштів передається власникові (колишньому) проданої земельної ділянки.
Основним джерелом отримання громадянами земельних ділянок для садівництва є землі сільськогосподарського призначення, які знаходяться у державній або комунальній власності. Однак ця стаття не забороняє використання земельних ділянок для ведення садівництва, взятих в оренду у громадян та юридичних осіб. Громадяни—власники земельних ділянок, наданих їм для садівництва, мають право передавати їх в оренду іншим громадянам, але без зміни цільового призначення таких ділянок, тобто тільки для садівництва.
Основним цільовим призначенням таких земельних ділянок є закладення та вирощування саду (деревних та кущових плодових насаджень). Однак частина наданої громадянину земельної ділянки для садівництва може використовуватися для будівництва та експлуатації житлового будинку і господарських будівель, необхідних для сезонного проживання громадянина та членів його сім'ї, а також для зберігання господарського інвентаря, вирощеної продукції тощо. Проте садовий будинок не може використовуватися для реєстрації постійного місця проживання його власника, оскільки, як правило, земельні ділянки для садівництва надаються за межами населених пунктів і не мають поштової адреси.
Слід також відзначити, що використання громадянином наданої йому для садівництва земельної ділянки лише для зведення житлового будинку та господарських споруд є порушенням цільового призначення такої земельної ділянки. Закладення та вирощування багаторічних плодових насаджень є основною кваліфікуючою ознакою цільового призначення та цільового використання земельних ділянок, наданих для садівництва.
Досить часто громадяни називають надані їм садові ділянки дачами, що не відповідає чинному законодавству. Справа в тому, що згідно із Земельним кодексом України (ст. 121) громадяни мають право на одержання ділянок саме для дачного будівництва. Дачна ділянка, на відміну від садової, відноситься не до земель сільськогосподарського призначення, а до земель рекреаційного призначення, і мають використовуватися для будівництва дачі як об'єкта приватної (індивідуальної) рекреації. Тому основним цільовим призначенням дачної земельної ділянки є будівництво й обслуговування житлового (дачного) будинку, призначеного для тимчасового (сезонного) проживання і відпочинку власника дачі та членів його родини. А закладка саду чи квітника на частині цієї ділянки є добровільною справою власника дачі.
Громадянин—член садівницького товариства, якому виділена земельна ділянка для садівництва у постійне користування, має право на її безплатну приватизацію за умови, що її розмір не перевищує 0,12 гектара (ст. 121), та що такий громадянин не отримав раніше земельну ділянку, призначену для індивідуального чи колективного садівництва, у приватну власність безплатно. Приватизація земельної ділянки громадянином—членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства шляхом подання заяви до правління товариства або до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування.
Ставши власником земельної ділянки, наданої для садівництва, громадянин отримує низку прав та несе відповідні обов'язки. Так, згідно зі ст. 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право: а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину. Причому встановлений тим же Земельним кодексом мораторій на відчуження земель не поширюється на садові земельні ділянки, оскільки вони не відносяться до земель товарного сільськогосподарського виробництва. Разом з тим, загальна заборона на придбання у власність "в одні руки" земельної ділянки (ділянок) сільськогосподарського призначення площею 100 чи більше гектарів, стосується і земельних ділянок, наданих для колективного чи індивідуального садівництва; б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Одночасно власники садових земельних ділянок зобов'язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням, тобто закласти сад або виноградник; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; є) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон, якщо такі встановлені; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі наявних зрошувальних і осушувальних систем. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників земельних ділянок.
У більшості випадків громадяни отримують земельні ділянки для колективного садівництва, тобто вступивши у члени садівницького товариства. Земельні ділянки, які надаються садівницьким товариствам для ведення громадянами колективного садівництва, складаються з двох частин: земель загального користування та земель, які власне використовуються для садівництва і закріплюються за громадянами—членами садівницького товариства. Землі загального користування садівницького товариства і земельні ділянки, закріпленні за його членами, мають різний правовий режим. Землі загального користування садівницького товариства є об'єктом його приватної власності як юридичної особи. До таких земель належать ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об'єктами загального користування. Земельні ділянки садівницького товариства, які закріплюються за його членами, призначені для закладення та вирощування багаторічних плодових насаджень, а також для зведення та експлуатації житлового будинку та господарських споруд. Такі земельні ділянки передаються громадянам—членам товариства у власність.
При створенні садівницького товариства земельна ділянка, що виділяється садівницькому товариству, поділяється на землі загального користування, які передаються у власність товариству як юридичній особі, та на земельні ділянки для закладення та вирощування плодових насаджень, які передаються у власність кожному члену товариства. Однак, якщо садівницьке товариство було створене до введення в дію земельного кодексу (до 1 січня 2002 р.) і отримало землю у так звану колективну власність або в постійне користування, то до 1 січня 2008 р. така земля має бути отримана у приватну власність: землі загального користування — у приватну власність товариства як юридичної особи, земельні ділянки під садовими насадженнями — у приватну власність членів товариства. Ініціатива щодо приватизації зазначених ділянок має виходити від товариства та його членів під загрозою втрати права на такі ділянки після настання 1 січня 2008 р.
Садівницьке товариство є юридичною особою, яка діє відповідно до Земельного кодексу, іншого законодавства України та статуту товариства. Статутом товариства можуть встановлюватися правила щодо користування його членами землями загального призначення товариства, а також обов'язки членів щодо охорони земель, боротьби з хворобами рослин тощо. Разом з тим, слід мати на увазі, що громадянин, якому земельна ділянка для садівництва належить на праві власності, має право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися нею на власний розсуд. Наприклад, він може передати належну йому земельну ділянку іншому громадянинові в оренду для ведення садівництва або здійснити відчуження ділянки в установленому законом порядку. Статутом не можуть встановлюватися обмеження на використання громадянином (власником чи орендарем) земельної ділянки для садівництва: вони не матимуть юридичної сили. Разом з тим, такі обмеження можуть встановлюватися законом або договором (ст. 110 Земельного кодексу). Тож якщо при створенні садівницького товариства його члени підписали установчий договір про створення та діяльність такого товариства і передбачили в ньому ряд обмежень щодо використання земельних ділянок членів товариства, то такі обмеження мають юридичну силу і обов'язкові для всіх громадян, які підписали такий договір.
На жаль, для правового забезпечення створення та діяльності садівницьких товариств притаманна низка недоліків. Основним з таких недоліків є відсутність належної правової бази для ведення колективного садівництва. До кінця 80-х років минулого століття порядок створення та діяльності садівницьких товариств був достатньо повно врегульований постановами Ради Міністрів УРСР. Так, наприклад, постановою Ради Міністрів УРСР і Української республіканської Ради професійних спілок від 2 грудня 1986 р. був затверджений Типовий статут садівницького товариства, проте 7 липня 1989 р. дана постанова була скасована. Все це викликало істотні труднощі у створенні нових садівницьких товариств, зокрема труднощі щодо визначення організаційно-правової форми садівницького товариства як юридичної особи, прав та обов'язків громадян—членів товариства тощо. Так, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва Листом від 13 жовтня 2004 р. № 7076 "Про державну реєстрацію садового, товариства" роз'яснив, що садівницькі товариства відносяться до обслуговуючих кооперативів, що, на думку цього органу влади, випливає із Закону України "Про кооперацію", у статті 6 якого встановлено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. Така позиція є спірною, оскільки садівницьке товариство за своєю суттю та характером діяльності не є обслуговуючим кооперативом: воно не надає послуг своїм членам, крім представництва кооперативу (а не його окремих членів) в органах влади, організації підведення до земельних ділянок електроенергії, водогону, наймання сторожа та іншого обслуговуючого персоналу. Але такі ж функції здійснює будь-яка юридична особа, а не лише обслуговуючий кооператив. На наш погляд, садівницькі кооперативи за своїми завданнями є ближчими до споживчих кооперативів, хоча й мають істотні відмінності від останніх. Тому ми вважаємо, що діяльність садівницьких кооперативів слід врегулювати шляхом прийняття окремого закону "Про садівницькі товариства", в якому має бути визначено: хто може бути членом товариства, тип юридичної особи такого товариства, вимоги до змісту статуту, порядок створення та діяльності тощо. Крім цього, зазначеним законом мають бути врегульовані питання набуття у власність громадянами земельних ділянок у садівницьких товариствах. Адже завдяки існуючим прогалинам у правовому регулюванні діяльності садівницьких товариств будь-який громадянин України має можливість придбати дві і більше земельних ділянок в одному товаристві. І якщо загальна площа земельних ділянок у товаристві не перевищує 100 га, то всі вони можуть бути викуплені у власність одним громадянином, що, очевидно, суперечить суті колективного садівництва. Вважаємо, що закон "Про садівницькі товариства" має врегулювати правовий режим земельних ділянок у садівницьких товариствах таким чином, щоб, по-перше, унеможливити монополізацію їх однією чи кількома особами та, по-друге, врегулювати відносини між самими членами садівницького товариства.