Чим відрізняється неповний робочий час від скороченого?
Неповний робочий час (ст. 56 Кодексу законів про працю — далі КЗпП) — це встановлений угодою сторін робочий час у межах нормальної його тривалості, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові обов'язки. Зменшення норми робочого часу є умовою участі працівників у суспільно корисній праці. Законодавець не обмежує кола осіб, для яких допускається робота на умовах неповного робочого часу. У реалізації встановленої законодавцем правової норми лежить принцип добровільності. Визначення за громадянами права на неповний робочий день не створює для підприємства обов'язковості прийняття будь-якого бажаючого працювати на цих умовах. Неповний робочий час встановлюється тільки шляхом досягнення відповідної згоди між сторонами трудового договору. Але для деяких категорій громадян встановлено інший правовий режим. Так, право вимагати встановлення неповного робочого часу відповідно до медичних рекомендацій належить інвалідам (ст. 172 КЗпП України). На прохання вагітної жінки, яка має дитину до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Відмінністю неповного робочого часу від скороченого є сам факт установлення його тривалості: при неповному — вона встановлюється за згодою сторін, при скороченому — законодавством. Скорочений робочий час є повною мірою тривалості праці, встановленої для визначених умов праці, або певних категорій працівників. Оплата праці в цих випадках проводиться як за робочий час нормальної тривалості.
Відповідно до ст. 51 КЗпП України скорочена тривалість робочого часу встановлюється для таких категорій працівників:
· для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) — 24 години на тиждень;
· для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень (перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством).
Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.