У більшості випадків з моменту виникнення зобов'язання й до його припинення в ролі кредитора та боржника виступають одні й ті самі особи. Проте іноді, внаслідок різноманітних обставин, у період існування зобов'язання в його суб'єктному складі відбуваються певні зміни: у правовідносини замість первісного кредитора чи первісного боржника вступає інший учасник. Це може статися, наприклад, у разі переходу певних прав та обов'язків померлої особи до її спадкоємців, виконанні обов'язку боржника його поручителем чи заставодавцем тощо. Найбільш вагомими питаннями, пов'язаними із заміною осіб у зобов'язанні, видаються підстави такої заміни, порядок її проведення та можливі наслідки — їх вирішення залежить від того, яка саме сторона зобов'язання (кредитор чи боржник) замінюється.
За змістом ст. 512 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) підставами заміни кредитора можуть бути переданий ним своїх прав за правочином іншій особі (відступлення права вимоги), правонаступництво, виконання обов'язку боржника його поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) чи третьою особою (з одночасним вступом у права кредитора).
Найпоширенішою на практиці з цих підстав заміни кредитора у зобов'язанні є відступлення ним права вимоги, що здійснюється шляхом укладення відповідного договору між первісним кредитором та іншою особою. Як правило, таке бажання кредитора передати свої права за правочином іншій особі обумовлюється раптовим виникненням у нього необхідності негайно (раніше узгодженого з боржником строку) отримати належні йому грошові кошти. За таких обставин кредитори, зазвичай, передають свої права на майбутнє отримання грошей іншим особам (найчастіше — банкам), одразу одержуючи від них взамін відповідну грошову суму, яка, як правило, майже дорівнює тій, що має бути у подальшому сплачена боржником (можливо, за вирахуванням певного відсотка). Подекуди кредитори у зобов'язаннях шляхом відступлення права вимоги іншим особам сплачують останнім свої борги, рідше — просто роблять дарунки. Таким чином, договір про відступлення права вимоги може бути як оплатим, так і безоплатним, іноді одностороннім, а іноді взаємним. Як правило, згоди боржника на відступлення кредитором права вимоги за зобов'язанням іншій особі не потрібно, оскільки це жодною мірою не погіршує становище боржника (адже для нього не має значення, кому саме слід передавати виконання зобов'язання). Виняток з цього становлять лише випадки, коли інше спеціально обумовлено у законі чи договорі (зазвичай, сторони встановлюють у договорі заборону на відступлення кредитором права вимоги тоді, коли особа кредитора у зобов'язанні має суттєве значення для боржника — наприклад, якщо останній повинен написати портрет кредитора).
Заміна кредитора у зобов'язанні може статися й унаслідок універсального правонаступництва (зокрема, при переході майна кредитора до його спадкоємців, реорганізації юридичної особи), коли до правонаступника переходить, зазвичай, уся сукупність прав та обов'язків його правопопередника, а отже, і право (обов'язок) за конкретним зобов'язанням. У такому разі будь-яких додаткових угод для проведення заміни кредитора у конкретному зобов'язанні не потрібно.
Також перехід прав кредитора до іншої особи відбувається і в результаті виконання зобов'язання боржника його поручителем чи заставодавцем — відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦК, поручитель, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, набуває всіх прав кредитора за цим зобов'язанням, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (наприклад, відповідно до ч. 5 ст. 20 Закону "Про заставу", до третьої особи, яка задовольнила в повному обсязі вимоги заставодержателя, переходить разом з правом вимоги і забезпечена нею застава у встановленому законодавством порядку). Автоматично замінюється кредитор у зобов'язанні й у випадку виконання обов'язку боржника третьою особою (ст. 528 ЦК), при цьому така заміна відбувається навіть тоді, коли інша особа задовольнила вимогу кредитора без згоди боржника — це є припустимим у разі існування небезпеки для такої особи втратити право на майно боржника (наприклад, право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно.
Слід звернути увагу, що перелік розглянутих підстав заміни кредитора у зобов'язанні не є вичерпним — відповідно до змісту ч. 2 ст. 512 ЦК він може бути розширений за рахунок інших підстав, встановлених законом. І, навпаки, кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено законом (наприклад, у ч. 5 ст. 362 ЦК міститься заборона передачі співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності). Також ніщо не заважатиме сторонам включити у договір умову, за якою кредитор буде позбавлений можливості відступити право вимоги іншій особі (щоправда, при цьому необхідно враховувати, що у законі можуть міститися прямо протилежні норми, які виключатимуть можливість встановлювати у договорі заборону на передання кредитором прав вимоги — зокрема, згідно зі змістом ч. 4 ст. 1016 ЦК комітент, який отримав повідомлення про порушення його прав з боку третьої особи, вправі вимагати передання йому вимог, які щодо цієї особи має комісіонер, навіть якщо у самому договорі комісії передбачено обмеження або заборона такого відступлення права вимоги).
Як вже було зазначено, найпоширенішою підставою заміни кредитора у зобов'язанні є відступлення ним права вимоги. Відповідний договір між первісним та новим кредитором має бути укладений у такій самій формі, як і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається (ч. 1 ст. 513 ЦК) — наприклад, якщо договір між боржником та первісним кредитором був нотаріально посвідчений, то договір про відступлення права вимоги новому кредиторові також слід оформити у нотаріуса. Правові наслідки недотримання сторонами вказаного правила про форму договору відступлення права вимоги визначаються за положеннями статей 218 — 220 ЦК.
Зазвичай, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні у повному обсязі (зокрема, до нового кредитора переходять і субсидіарні права, які уособлюють певні способи забезпечення зобов'язань — наприклад, право застави, притримання, стягнення неустойки тощо). Але при цьому слід враховувати, що вищезгадані права переходять до нового кредитора лише у тому обсязі й на тих умовах, що існували на момент переходу цих прав (ст. 514 ЦК) — тобто право, яке ще не належить кредиторові, а виникає у майбутньому, передати неможливо.
Також необхідно пам'ятати, що заміна кредитора у зобов'язанні допускається не завжди. Так, у ст. 515 ЦК міститься пряма заборона на заміну кредитора у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора (тобто коли зобов'язання має особистий характер і його виконання призначено особисто для кредитора), зокрема, у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника (звісно, якщо інше спеціально не обумовлено у договорі чи законі), але з обов'язковим письмовим повідомленням про це боржника. У супротивному випадку (якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні) виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові згідно з ч. 2 ст. 516 ЦК визнається належним виконанням і відповідне зобов'язання припиняється. За таких обставин новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків (він зможе висувати вимоги, пов'язані з ненаданням йому відповідного виконання, лише до первісного кредитора, але не до боржника).
Крім обов'язкового повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні, боржникові також мають бути надані докази прав нового кредитора у зобов'язанні (ними можуть бути, зокрема, договір між первісним та новим кредитором про відступлення права вимоги, свідоцтво про право на спадщину тощо). До надання зазначених доказів боржник, згідно з ч. 2 ст. 517 ЦК, вправі не виконувати свого обов'язку за зобов'язанням новому кредиторові, не ризикуючи при цьому прострочити виконання зобов'язання, оскільки за таких обставин настає прострочення кредитора (адже затримка виконання у даному випадку виникає саме з його вини), а згідно з ч. 4 ст. 612 ЦК у разі, коли затримка боржником виконання зумовлена простроченням кредитора, прострочення боржника не настає. Крім того, кредитор, який допустив прострочення, відповідно до змісту ст. 613 ЦК повинен буде відшкодувати боржникові усі завдані таким простроченням збитки.
Якщо ж боржник буде своєчасно повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні й отримає відповідні докази цього, але з якихось міркувань все одно надасть виконання первісному кредитору, а не новому, то останній буде вправі вимагати від боржника не лише надання йому відповідного виконання, а й відшкодування збитків, завданих внаслідок невиконання прийнятих на себе зобов'язань (адже зобов'язання, згідно зі ст. 599 ЦК, припиняється шляхом його належного виконання, яке, зокрема, полягає і у здійсненні виконання зобов'язання належній особі, а оскільки нею є вже новий кредитор, то, здійснюючи виконання своєму первісному кредитору, боржник виконує зобов'язання неналежній особі, а тому й несе ризик усіх, пов'язаних з цим, несприятливих наслідків).
До речі, при виконанні боржником зобов'язання новому кредиторові боржник вправі пред'явити до заліку будь-які свої однорідні вимоги, що ґрунтуються на договорі боржника з первісним кредитором, які виникли до моменту одержання боржником повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні. Такий залік має проводитись відповідно до загальних правил щодо припинення зобов'язання зарахуванням, викладених у статтях 601 - 603 ЦК.
Боржник не вправі заперечувати проти заміни кредитора у зобов'язанні, але поряд з цим зберігає можливість висунути проти вимог нового кредитора усі ті заперечення, які він міг протиставити вимогам первісного кредитора (ці заперечення можуть бути пов'язані як з недійсністю самої вимоги, так і з пропущенням строку позовної давності, відсутністю вини тощо) на момент одержання боржником письмового повідомлення. Якщо ж боржник не був повідомлений належним чином про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора усі заперечення, які він мав проти первісного кредитора вже на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, — на момент його виконання (ч. 2 ст. 518 ЦК). Таким чином, становище боржника при переході прав за зобов'язанням до нового кредитора ні в якому разі не повинно погіршуватись.
Первісний кредитор у зобов'язанні згідно з положеннями ст. 519 ЦК відповідає перед новим кредитором за недійсність (наприклад, внаслідок недотримання встановленої законом форми договору) переданої йому вимоги. Зокрема, вимога вважається недійсною, якщо кредитор не має права на її передання, а також якщо на момент відступлення вимоги кредиторові були відомі обставини, внаслідок яких боржник вправі не виконувати цю вимогу. Разом з цим, первісний кредитор не несе відповідальності за невиконання (чи неналежне виконання) боржником свого обов'язку, крім випадків, коли він поручився за боржника перед новим кредитором (наприклад, відповідно до змісту ч. 3 ст. 1016 ЦК комісіонер відповідає перед комітентом за дії третьої особи, якщо він поручився за виконання цією особою договору — так зване делькредере). Таким чином, ризик невиконання боржником відступленої вимоги, зазвичай, лежить на новому кредиторові.
Особливі правила встановлені цивільним законодавством для відступлення права вимоги за ордерним цінним папером — особа, що вчинила на цьому папері передавальний напис (індосамент) відповідає не лише за дійсне існування переданого нею права, а й за його здійснення (ч. 5 ст. 197 ЦК). При цьому відповідальність перед останнім індосантом (особою, яка передає право за цінним папером), зазвичай, несуть усі попередні індосанти — їх відповідальність є солідарною.
Слід звернути увагу, що відступлення права вимоги кредитором завжди є безумовним та остаточним — якщо ж у зобов'язанні все ще продовжує брати участь первісний кредитор, то це вже не можна вважати здійсненою заміною кредитора у зобов'язанні.
Заміна боржника у зобов'язанні здійснюється, зазвичай, шляхом укладення між первісним боржником та іншою особою (новим боржником) договору про переведення боргу. Але на відміну від заміни кредитора, яка, як правило, не має суттєвого значення для боржника, заміна у зобов'язанні останнього завжди є небайдужою кредиторові, оскільки у більшості випадків саме від особи боржника залежить можливість реального та належного виконання зобов'язання — адже новий, невідомий кредитору боржник може виявитися непрофесійним (якщо мова йде про виконання робіт чи надання послуг) або ж неплатоспроможним (коли зобов'язання полягає у необхідності повернення кредиторові певної грошової суми). Зважаючи на таке значення для кредитора особи боржника, у ст. 520 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) передбачено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою винятково за згодою кредитора (звісно, це правило діє лише у випадках, коли підставою для переведення боргу є угода сторін і не застосовується, якщо заміна боржника відбувається з інших причин — наприклад, внаслідок спадкування новим боржником певних обов'язків померлої особи). До того ж часу, поки кредитор не надасть свою згоду на заміну боржника у зобов'язанні, новий боржник, який виявив бажання прийняти на себе борг первісного боржника, залишатиметься для кредитора сторонньою особою, яка не бере участі у зобов'язанні.
Згода (або незгода) кредитора на переведення боргу є одностороннім волевиявленням кредитора, зверненим до первісного, нового чи обох боржників. Звісно, у даному випадку мова йде не про дозвіл чи заборону на укладення договору переведення боргу адже будь-яка особа вправі домовитися з іншою про виконання останньою певного зобов'язання перед своїм кредитором), а саме про відношення кредитора до такої угоди, від якого залежать її наслідки. Так, надаючи свою згоду на заміну боржника у зобов'язанні, кредитор звільняє від виконання певного обов'язку первісного боржника, одночасно забезпечуючи собі можливість вимагати відповідного виконання зобов'язання від нового боржника. Незгода ж кредитора на переведення боргу матиме своїм наслідком залишення у зобов'язанні первісного боржника й відсутність будь-яких правових відносин між новим боржником та кредитором. Втім, новий боржник і за відсутності згоди кредитора на переведення боргу може запропонувати йому надати виконання зобов'язання замість первісного боржника (при цьому причини, що спонукають особу вдатися до такого кроку, не мають значення) й кредитор згідно з положеннями ч. 1 ст. 528 ЦК буде зобов'язаний таке виконання прийняти (звісно, якщо тільки з умов договору, актів цивільного законодавства чи суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто). Але за таких обставин третя особа, яка виконує за боржника його зобов'язання, не замінює боржника і не стає додатковим боржником — таким чином, зобов'язаною особою перед кредитором залишається первісний боржник, який у повному обсязі несе відповідальність перед кредитором за порушення зобов'язання, у тому числі й за його порушення іншими особами, на яких було покладено виконання цього зобов'язання (ст. 618 ЦК). Отже, якщо запропоноване кредиторові, який не надав згоду на переведення боргу, виконання зобов'язання новим боржником виявиться неналежним чи взагалі не відбудеться, кредитор висуватиме претензії не до нового, а все ще до первісного боржника. Якщо ж кредитор відмовиться прийняти належне виконання, запропоноване йому не первісним, а новим боржником (точніше, третьою особою, що виявила бажання прийняти на себе зобов'язання первісного боржника), то кредитор вважатиметься таким, що прострочив (оскільки затримка виконання у даному випадку виникає саме з його вини), а це є підставою для пред'явлення боржником вимоги щодо відшкодування йому завданих простроченням збитків (ст. 613 ЦК). Також необхідно звернути увагу на ту обставину, що у разі, якщо кредитор погодився із заміною боржника у зобов'язанні, то після отримання його згоди договір переведення боргу вже не може бути змінений чи розірваний сторонами без відповідного волевиявлення на це кредитора — адже надання кредитором згоди на переведення боргу обумовлює виникнення зобов'язальних відносин між ним та новим боржником, а, як відомо, за загальним правилом, встановленим положеннями ст. 525 ЦК, одностороння відмова від зобов'язання не допускається (за винятком випадків, коли інше встановлено договором або законом).
Цивільне законодавство не містить загальної норми, яка б забороняла переведення боргу в окремих зобов'язаннях — таким чином, перевести за згодою кредитора можна будь-який борг, у тому числі й за зобов'язаннями, нерозривно пов'язаними з особою кредитора нагадаємо, що відповідно до ст. 515 ЦК заміна кредитора у таких зобов'язаннях є неприпустимою). Виняток з цього правила становлять лише випадки, коли переведення боргу суперечитиме закону — наприклад, іншій особі неможливо передати зобов'язання, виконання якого пов'язано з необхідністю отримання відповідного дозволу (ліцензії) займатися певною діяльністю (звісно, якщо ця інша особа такого дозволу не має).
Форма правочину щодо заміни божника у зобов'язанні згідно зі ст. 521 ЦК визначається за правилами, встановленими для форми правочину щодо заміни кредитора (ст. 513 ЦК). Таким чином, договір переведення боргу повинен мати ту ж саму форму, що й правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, в якому замінюється боржник. Крім того (якщо інше не передбачено законом), правочин щодо заміни боржника у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований у порядку, встановленому для реєстрації цього правочину. А от щодо форми, в якій має бути надана згода кредитора на переведення боргу, цивільне законодавство не містить жодних спеціальних вказівок, тому, враховуючи положення ст. 206 ЦК, можна припустити, що кредитор вправі надати згоду на заміну боржника у зобов'язанні в будь-якій, у тому числі й в усній, формі.
Особливу увагу слід звернути на те, що зміст зобов'язання при переведенні боргу (втім, як і при відступлені права вимоги) залишається незмінним — при заміні осіб у зобов'язанні не можна змінювати його предмет, обсяг, термін виконання тощо. Але суди, на жаль, не завжди дотримуються вказаного правила — так, рішенням Івано-Франківського міського суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області, було відмовлено у задоволенні позову Б. до повного товариства "Фірма "КГД" (далі — Фірма) про передання у власність квартири.
Сутність справи полягала у тому, що між позивачкою та приватним підприємством "Скорпіон" (далі — ПП) було укладено договір про інвестування в будівництво будинку, за яким позивачка внесла на рахунок ПП суму, еквівалентну 23 тисячам доларів США, а останнє зобов'язалося за ці кошти побудувати і передати їй квартиру площею 140 кв. метрів в одному з будинків у м. Івано-Франківську. У подальшому між ПП, Фірмою та Б. було укладено договір про переведення боргу, за яким Фірма зобов'язувалась виконати всі умови договору про інвестування в будівництво, укладеного між ПП та позивачкою, з умовою про покладення на кредитора (тобто позивачку) обов'язку сплатити додаткові платежі.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України (далі — судова палата ВСУ), розглянувши касаційну скаргу Б. та матеріали справи, дійшла висновку, що суд першої інстанції (з рішенням якого погодився й суд апеляційної інстанції), відмовляючи Б. у задоволенні позову, порушив норми матеріального та процесуального права. Як наголосила судова палата ВСУ, у цивільному законодавстві містяться положення, згідно з якими при переведенні боргу новий боржник вправі висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником, однак не передбачено можливості прийняття боргів під умовою. Також судова палата ВСУ зауважила, що суди першої та апеляційної інстанцій на порушення ст. 15 та ст. 40 Цивільного процесуального кодексу України не взяли до уваги пояснення позивачки, відповідно до яких вона, підписуючи договір про переведення боргу, вважала, що ця угода спрямована тільки на передання новому боржникові зобов'язання первісного щодо будівництва будинку й передачі квартири їй у власність (оскільки вона рже сплатила повну вартість квартири й вважала, що умова про додаткові платежі стосується лише тих інвесторів, які ще повністю не виплатили необхідну суму), та не навів мотивів, чому ці пояснення не є обґрунтованими. Крім того, як наголосила судова палата ВСУ, суд не з'ясував питання, чи не було укладено між новим боржником і кредитором новий договір про зміну умов договору, укладеного між позивачкою та ПП, і якщо так, то на яких умовах. Укладення ж договору переведення боргу під умовою є, на думку судової падати ВСУ, неприпустимим.
Враховуючи вищевикладене, судова палата ВСУ касаційну скаргу Б. задовольнила, оскаржувані рішення Івано-Франківського міського суду та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області скасувала, а справу направила на новий розгляд. ("Вісник Верховного Суду України". - 2004р. - № 12).
Оскільки при переведенні боргу обов'язки первісного божника переходять до нового без будь-яких змін, необхідно пам'ятати й про те, що новий боржник у зобов'язанні може висувати проти вимог кредитора всі заперечення, які ґрунтуються на відносинах між кредитором та первісним боржником (ст. 522 ЦК). Але поряд з цим, порука чи застава, встановлена іншою особою, після заміни боржника (на відміну від випадків заміни кредитора) припиняється. Виняток з цього правила, закріпленого у ч. 1 ст. 523 ЦК, становлять лише ті випадки, коли поручитель або заставодавець погодиться забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Таку згоду поручитель чи заставодавець повинні надавати кредиторові —. єдиній зацікавленій у цьому особі. Отримання ж будь-яким з боржників згоди поручителя чи заставодавця на забезпечення виконання зобов'язання новим боржником у випадку, коли така згода не одержана кредитором, не має жодного юридичного значення.
Деякі проблеми на практиці може викликати певна неузгодженість окремих норм цивільного законодавства. Так, положення, закріплені у ч. 1 ст. 574 ЦК, ч. 1 ст. 585 ЦК та ст. 553 ЦК свідчать про те, що підставою для виникнення таких способів забезпечення виконання зобов'язань, як порука та застава, є лише договір. Водночас зі змісту ч. 1 ст. 523 ЦК та ч. З ст. 559 ЦК випливає висновок про те, що у певних, специфічних випадках правовідносини поруки та застави можуть виникнути й з односторонніх правочинів (адже згода поручителя чи заставодавця забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, так само, як і згода кредитора на переведення боргу, є одностороннім волевиявленням). Усунути вказану невідповідність у цивільному законодавстві можна було б шляхом закріплення у ньому правила про те, що у випадках, прямо передбачених законом (при цьому, для уникнення розширеного тлумачення, бажано було б зробити посилання на ч. 1 ст. 523 ЦК та ч. З ст. 559 ЦК), порука й застава можуть виникати з односторонніх правочинів поручителя та заставодавця.
Цілком очевидно, що згода поручителя чи заставодавця на забезпечення виконання зобов'язання новим боржником може бути надана лише до моменту здійснення переведення боргу — адже заміна боржника при відсутності зазначеної згоди поручителя чи заставодавця автоматично припиняє відповідні способи забезпечення зобов'язання, які існували під час участі у зобов'язанні первісного боржника.
Щодо застави, встановленої самим первісним боржником, то вона зберігається і після здійснення переведення боргу (за умови, що інше не передбачено договором або законом). За таких обставин первісний боржник у зобов'язанні займатиме місце майнового поручителя, а у разі подальшої заміни боржника у зобов'язанні, забезпеченому такою заставою, вона припинятиметься відповідно до вищезгаданого положення ст. 523 ЦК.
Підсумовуючи вищевикладене, зауважимо, що заміна як боржника, так і кредитора у зобов'язанні може здійснюватися винятково щодо реально існуючих зобов'язань, а відповідні договори мають бути укладені у тій самій формі, що і правочини, на підставі яких виникли зобов'язання, в яких відбувається заміна осіб. Крім того, при відступленні права вимоги необхідно пам'ятати, що воно не може бути здійснено у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; боржник має бути обов'язково письмово повідомлений про заміну у зобов'язанні кредитора; первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги; боржник зберігає можливість висунути проти вимог нового кредитора усі ті заперечення, які він міг протиставити вимогам первісного кредитора. При здійсненні ж переведення боргу слід враховувати, що воно допускається винятково за згодою кредитора; новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на взаємовідносинах між первісним боржником та кредитором; порука та застава, встановлені іншою особою, при заміні боржника у зобов'язанні, зазвичай, припиняються.